Живий звук - Кокотюха Андрей Анатольевич (читать книги онлайн полностью TXT) 📗
Усе. Назад дороги нема. Човник потопаючого розбився на друзки.
Цього разу мовчанка тягнулася довше, ніж звичайно.
Видно, Каракай переварював почуте й не вірив у те, що чує це від людини, яка ще вісім днів тому знати не знала про існування Анжели Сонцевої та мала досить приблизне уявлення про шоу-бізнес. А головне — про його, Романа Каракая, особисті бізнес-плани й домовленості.
Спочатку він озирнувся на свою свиту. Плащ, зрозумівши рух хазяїна як наказ діяти, тут же приготував кастет і зробив крок до мене. Інші теж заворушилися. Та Каракай жестом зупинив їх, потер вказівним пальцем перенісся, нарешті знову втупився в мене:
— І як же це теоретично можна зробити?
— Так, як це зробили практично. Двоє дівчат, ровесниці. Якщо їх роздягнути і поставити поряд, а потім дивитися тільки на тіла, аж такої різниці не буде. Наталя трошки нижча за Галю. Але ж Галя постійно носить взуття на високих підборах, це робить ногу стрункішою і довшою. У Наталки ноги теж гарні, і вона теж може носити таке взуття. Не певен, що в них один розмір ноги, хоча все може бути. Груди в Наталки теж менші за Галчині, та й тут різниця не надто велика. Сучасна пластична хірургія цілком може зробити дівочі груди на розмір більше. До того ж фанати Анжели Сонцевої не вимірюють її ноги, стегна, груди та зріст спеціально і прискіпливо. Вони навіть голою її не бачили — в Інтернеті Сонцева кидала свої фотки тільки топлес. Колір волосся не той? Для чого ж тоді Господь придумав фарбу для волосся! Колір очей? Є спеціальні контактні лінзи. Лишається одна суттєва проблема — обличчя. Зовнішність. Наталка не гарна, Галя — вродлива. Тільки що таке — не гарна? Задовгий неакуратний ніс? Хірурги-віртуози позбавлять дівчину цієї прикрої вади. Тим більше, що на боці Зими несподівано зіграла природа-матінка: якщо фігури дівчат просто подібні, то тип обличчя в обох — ідентичний. Припускаю, що Наталка довго й часто дивилася на себе в дзеркало, поки раптом не зрозуміла: якщо вона змінить форму носа, то від Галі її відрізнить хіба що рідна мати.
— Я їй не повірив, — вирвалося в Каракая.
— Я б теж не повірив. Але повірити хотілося, скажи? Надто красиво все складалося. Як же все пройшло? Давай, не тримай у собі, тут же всі свої.
— А ти, я бачу, зовсім освоївся, — гмикнув Каракай. — Давай, давай, я ж тобі сам дозволив. Ну, Наталка умовила мене поїхати з нею до одного спеціаліста — гримера. Той поставив поруч Наталчин і Галчин фотопортрети і мало не математично довів мені: коли щось зробити з носом цієї дівчини, то портретної подоби потім досягти буде зовсім легко. Тоді я знайшов одного хірурга, перебазарив із ним, теж фотки показав. Він говорить те ж саме. Сумніви відпали, вирішили ризикнути. Заодно оту хрінь на щоках знищили, тільки пересадка шкіри допомогла.
— Це ж коштувало безумних грошей! Невже окупність проекту того вартувала?
— Хочеш правду? — тепер тон Каракая став несподівано інтимним. — Будь-який проект, в основі якого лежить торгівля наркотою, окупає себе в три рази мінімум. Тут уже я сам зацікавився, чи зможемо ми аж так далеко зайти. Аж таку подлянку закрутити. Аж таке народу впарити. І потім, Вараво, я ж із цієї нещасної Наталки ось цими руками, — він виставив перед собою розчепірені п’ятірні, — Анжелу Сонцеву робив. Іншу людину, хоча й відому вже в цьому світі. Якщо Бобрик отримував кайф від цього, чого я не повинен такого кайфу ловити? Коли щось робиш своїми руками, знаєш, як воно здорово… Я он у дитинстві, малим коли був, лобзиком випилював…
— Далі лишається провести підміну технічно, — тепер я навіть не говорив, а рапортував: — Навряд чи помилюся, але ти все одно мене поправ, коли що. Значить, приблизно під цей Новий рік, якщо не раніше, Наталя Зима лягає в закриту елітну клініку на пластичну операцію. Аби не зникнути раптово, вона до останнього тримає з усіма телефонний зв’язок. Бобров не особливо її розшукує. Мабуть, вони домовилися поки не мозолити одне одному очі після серйозної сварки. Тим більше, що саме в той період Наталя Зима йому не особливо була потрібна. Проект «Анжела Сонцева» працював на повну. Деталі уточню пізніше, але в загальних рисах усе виглядало так. З часом усі звиклися з відсутністю Зими. На березень, коли лишалося зняти решту пов’язок, запланували рішучі дії. Галя Чепелик, вона ж Анжела Сонцева, безтурботно гуляє на вечірках. Її продюсер Микола Бобров знову взявся за старе — за кокаїн. Як йому підсунули «благородне» — теж деталі, які тепер не мають значення. Отже, день «Ч». Чепелик — Сонцева повертається додому по заміському шосе на своєму авто. Дорогою до неї чіпляється автомобіль. Невідомий спочатку женеться за нею, потім стукає ззаду, притискає до бровки, фактично змушує зупинитися неподалік від наперед визначеного дерева. Тоді Галю-Анжелу, як я це бачу, витягають з машини, пересаджують на іншу, чимось присипляють і завозять сюди, де ми зараз є. Не помилюся, якщо скажу — тут її тримають на наркотиках. Потім на іншій машині привозять Наталку, і тепер Анжела Сонцева — вона.
— Слухай, а це не надто складно?
— Я теж так думаю, тільки воно ж того варте. Правда, Каракаю? Це ж усе гра, це затягує сильніше за наркотик, скажи? Отже, Галине авто розганяють і луплять об дерево. Наталка вмощується в салоні. На обличчі ще видно рубці — і нехай, їх маскують… чим?
— Справжня кров, — знову кривить посмішку Каракай. — Тільки свиняча, спеціально діставали.
— Ага, ну а потім ті ж самі, хто переслідував Галю, перетворюються на випадкових свідків дорожньо-транспортної пригоди, викликають «швидку» й завозять потерпілу Сонцеву в мою рідну Святошинську лікарню. Тепер рубці та бинти на обличчі співачки нікого не здивують. Людина аварію пережила, що ж ви хочете. Тим часом у Боброва депресія, він нанюхався кокаїну, організм слабкий, кінець трагічний та логічний. Далі була ваша прес-конференція — перший вихід Наталі Зими в образі Анжели Сонцевої. Тепер все.
Тільки закінчивши з викривальною промовою, я відчув, як весь змокрів.
Таке враження, наче щойно перевантажив сам-один усі ці коробки та ящики, зібрані тут. Десь глибоко всередині жевріло відчуття: якщо не припиню говорити, якщо далі буду вдавати із себе Шехерезаду, зможу, подібно їй, відтягнути трагічний фінал свого життя. У тому, що живим мене звідси не збираються випускати, жодних сумнівів не було.
— Складно, — промовив нарешті Каракай, кинув через плече: — Вам сподобалося, нар-род?
— Заткнути йому хайло? — з готовністю виступив наперед Плащ.
— Почекай, — відмахнувся Каракай і запитав тепер уже мене: — Сам додумався чи хто підказав?
— Світ не без добрих людей. Але про двійників та пластичну операцію здогадався лише вчора. До того часу колами ходив. Усе не міг доперти, чого це ви мене всі так активно ловите й по-китайському попереджаєте.
— Я не буду тебе питати, як ти склав два і два. Навіть якщо ти зараз докладно повідаєш, де я помилився і кого не зачистив вчасно, нічого не зміниться ні для тебе, ні для мене, ні для Сонцевої. Ти правий: Анжела Сонцева — не людина, а проект. Через те хто завгодно може стати Анжелою Сонцевою. Від цього проект або втратить, або виграє. У нашому випадку — виграє.
— А Галя? Це ж вона лежить там, ну, в тій кімнаті…
— Для себе вона вже все вирішила. Справді дурна — розкричалася, не захотіла зрозуміти свого становища. Тому її приборкали, тепер вона щаслива. Ще трохи — і за дозу буде по-собачому гавкати. Так би жила десь скромно й непомітно під нашим наглядом. Але — жила. А так доведеться списувати. Хіба мало наркоманок знаходять мертвими в підвалах? Над личком хлопці теж попрацюють, і май на увазі — я спеціальних найму. Не за гроші — за дозу. Віддам їм цю ширялку, яка остаточно втратить відчуття реальності. Вони зроблять з нею все, що захочуть, тоді пику почикають — і все, невідомий труп. Для чого, думаєш, я тобі так докладно все це розказую? — Я промовчав, хоча знав відповідь! — Тебе таке саме чекає. Або — трохи не таке, це вже як я вирішу. Потримаю тебе з твоєю подружкою десь так тиждень. Тебе, ясна річ, шукатимуть — і ти вилізеш на поверхню. Ніби після великого загулу. Почнеш усе це верзти, що тут мені зараз вкручував, — ніхто не повірить, бо ти — наркоман і в тебе галюни. Чому ти в своєму віці сів на голку — нікого не гребтиме. А я тебе буду тримати на дозі. Тому ти, мабуть, нікому нічого не казатимеш, бо тоді точно не отримаєш укольчика. І робитимеш та писатимеш усе, що тобі скажуть від мого імені. Або так, або — за Галкою. Вибір невеликий, але він є.
