Покров - Дашвар Люко (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
буде стільки грошей, зможеш купити собі полк коханок.
— Мар’яно… — Ярко намагається обійняти дівчину,
а Мар’яну вже несе.
Відштовхує Ярка.
— Не торкайся! Ти не зрозумів?! Тебе надто довго не було!
Світ рятував? Друзів, батьків, собак, котів! Справжні чолові-
341
чі справи, чорти би їх забрали! А я?! Ти думав, де я була? Як
я жила, хто мене захищав! Ти… зрадив мене.
— Ні…
— Усе! Годі! Коли скінчиться увесь цей жах?! Я вже не
можу… Не можу навіть чути про смерть! Навіщо ти розповів
мені про Біджо? Нащо Аніта при мені по Феді плачеться? Вам
так легше?! Тоді плачтеся одне одному, а я — пас! Мені виста-
чило тих півроку, коли я думала про тебе і не знала, де ти є!
— Обставини…
— Мовчи! Ані слова більше! Я втомилася! Поїду, не повер-
нуся! У Фінляндію! І своїх заберу! Щоби нікого тут не лиши-
лося! Прощавай, братику!
Отямилася тільки на вулиці. Бігла Рибальським островом
до Гаванського мосту, захлиналася від сліз, усе повторювала
по-дитячому ображено: «Я втомилася, втомилася…»
От і все! Розібралися! Других рік не буває, то кльова гру-
па така…
На зустріч в ін’юрколегію за тиждень Мар’яна Озерова при-
йшла врівноваженою, як добре налаштовані терези. Ніяких
коливань. Усе рухається в правильному напрямку. Дай Бог,
справу по Полі закривають зусиллями адвокатів, яких винай-
няв Пітер, і при здоровому глузді слідчих. З Дорошівки теж
приходять добрі звістки. Татові краще, вже пробує підвестися, а то — фантастика! Мати не змінилася і не зміниться ніколи:
пиляє всіх підряд, але без злоби, як турботлива мамка. Бабця
Ната на те рукою махнула, тільки сміється в слухавку, як
Мар’яні телефонує:
— Квітко моя, шкода, ти не бачила, як Аїда намагалася
навчити Туза дім охороняти. Обісцяв доню мою і сховався
під будкою. А вона ж тільки нові джинси вдягла. Ото вже
крику було.
— Узяли собаку?
— Цуценя. А чого чекати? Щоби знову якесь прибабахка-
не припхалося?
342
Хотинський теж не турбував — як крізь землю провалився.
Більше не з’являвся несподівано перед Мар’яною, не лякав
телефонними дзвінками, хоча попервах боялася, що одного
красного дня у двері постукають: «Тут Озерови? На вас заява
про завдання тяжких тілесних пошкоджень від громадянина
Хотинського». Навіть просила бабцю, щоби та якось до Кри-
вошиїхи підійшла й попитала про здоров’я збитого льотчика.
— Кривошиїха сказала: забудьте! І він про вас забуде, —
доповідала баба Ната.
— Добре би… — сподівалася.
Усе котилося собі добре — прямо до дверей ін’юрколегії,
де на Мар’яну чекав джек-пот. У визначений час перед офісом
її зустрів вірний Пітер. «От Пітер… — промайнуло. — Ідеаль-
ний мужчина. Дарма я з ним надто капризую!»
Усміхнулася привітно:
— Тільки на мене чекають?
— Так, Мар’яно. Ярослав Раєвський уже тут, — відповів
Пітер полегшено, наче камінь із серця прибрав. — Знайшли,
уявляєш!
Ярко разом із ще кількома чоловіками сидів за великим
столом для нарад, вдумливо читав послання Перпетуї, яке
чоловіки тут же коментували. Побачив Мар’яну, усміхнувся
сумно. Вона брови звела, по-хазяйськи всілася навпроти:
можемо починати? Та погляд застиг на Ярковому животі —
ґудзик на сорочці розстібнувся, привідкрив голе тіло. Трохи
вище пупка на животі Ярка Мар’яна побачила круглий, як
п’ятак, темний рубець.
— Когось чекаємо? — повторила напружено.
Представники «Банку Монреаля» прибули за хвилину з на-
ступними розпорядженнями Перпетуї щодо спадку.
— То триватиме безкінечно, — прошепотіла Мар’яна.
— Ні, — завірив Пітер, який завжди сидів поряд, наче
охороняв. — Сьогодні поставимо крапку.
Мар’яна забула про Ярка. Зацікавлено стежила за канад-
цями — з німецькою прискіпливістю й ретельністю повторю-
343
вали процедуру ідентифікації другого конверта: мовляв, ори-
гінальний, справжній і непідробний, містить саме ті відомості, які лишила розпорядниця спадку.
— Оскільки зі змістом листа в присутності свідків мають
ознайомитися обоє спадкоємців, пропоную одразу читати його
вголос, — сказав Стороженко, глянув на Мар’яну. — Чи,
може, у вас, пані Озерова, є інша думка?
— Ні, читайте.
Стороженко розгорнув цупкий аркуш.
— А… Тут уже коротше і, здається, по суті, — пробурмотів.
Почав читати.
Нащадкам роду Яреми Петріва Дороша по лінії сина його
Валеріана й нащадкам роду Яреми Петріва Дороша по
лінії його сина Гната. З повагою схиляю голову перед
терпінням і сумлінням вашим, які допомогли вам прийня-
ти правду про гріх і страшне прокляття, що важким
тягарем лягло на рід пана Яреми. Одними думками керу-
юся я, залишаючи для вас спадкові розпорядження, ба-
жанням допомогти подолати прокляття, накладене до
сьомого коліна, палкими благаннями продовжити шля-
хетний рід Дорошів.
Задля цієї святої мети наказую:
1. Поділити спадок на дві рівні частини: одну — для
нащадків по лінії Валеріана, другу — для нащадків по
лінії Гната. Так само слід вчинити з відсотками. Якщо ж
нащадків по лінії декілька, слід добросовісно без заздро-
щів розділити спадок рівними частинами серед усіх на-
щадків лінії, так само вчинити з відсотками.
2. Подальші розпорядження мої, що розписані для од-
нієї лінії, є дійсними і для другої лінії, які не мають зли-
тися в одну, позбавивши рід розростання і процвітання.
Якщо ж такий гріх стався, наказую спадок мій передати
монастирям Чернігівської губернії задля смиренних мо-
литов во спасіння грішників.
344
3. Якщо ж кожна лінія зберегла чистоту і благість, то
прошу про таке:
Нащадок однієї лінії має підтвердити, що протягом
найближчого року створить сім’ю за всіма правилами
обряду християнського вінчання, щоби мати змогу зача-
ти дітей не в гріху. Згода та після обряду вінчання дає
нащадкові 1/5 частину спадку. Ще 4/5 частини спадку
нащадок отримає після того, як похрестить своє ново-
народжене дитя, незважаючи на те, скільки часу й тру-
дів доведеться витратити, аби зачати нове життя.
У цьому випадку відсотки слід віддати йому за рік після
хрещення дитини.
4. Якщо ж хтось із нащадків у сьомому коліні вже має
хрещену законну дитину, то молюся за нього й прошу без
застережень віддати йому одразу належну йому части-
ну спадку, залишаючи інші частини для тих, хто ще тру-
диться, щоби посеред чужих людей загорілася свічечка
нового життя роду Дорошевого.
5. Якщо ж для когось із нащадків по будь-якій лінії мої
смиренні прохання здадуться суворою і несправедливою
вимогою, прошу вибачитися перед ним, бо має право не
погоджуватися з благаннями грішниці, та зрозуміти:
тільки заради продовження роду Дорошевого ці труди.
Перпетуя Маркова Дорош
Монреаль. 1881 рік
Стороженко відклав аркуш, зняв окуляри, глянув на присутніх.
— Якщо не звертати уваги на маячню про прокляття, доку-
мент цілком зрозумілий і недвозначний. З ним буде легко пра-
цювати, — сказав спокійний співробітник ін’юрколегії.
— Якби не «маячня про прокляття», ми би взагалі зараз не
говорили про спадок, його би просто не було, — зауважив
Стороженко. Глянув на Мар’яну, Ярка. — Вам усе зрозуміло?
