Гастарбайтерки - Доляк Наталка (бесплатные версии книг .TXT) 📗
— Ти як маленька, їй-бо. Хлопці без баб півроку. Засумували. Чи тобі важко? Вони б заплатили…
Не встиг горе-сутенер закінчити припрошення, як Галя врізала йому сумкою по пиці. Та так, що з носа заюшила кров.
— То ти продавати мене привіз, падло! — Де й взялися в інтелігентної жінки такі слова. — Все Олі розповім, от побачиш.
— Не хочеш, то не хочеш! — заволав Леонід. — Ніхто тебе силою не бере. Знайшлась мені недоторканна! — Тоді подивився на жінку тепло й, відводячи погляд, втер рукавом носа.
Галя, все ще гніваючись, допомогла чоловікові впоратися з кровотечею.
— Вибач, Галю! — тихо сказав Леонід, коли вони неквапно простували узбіччям дороги. — Мав я перевірити? Мало що? А може, й тобі хочеться.
— Досить, більше ані слова…
Якийсь час ішли мовчки, аж поки Галина Сергіївна, мов навіжена, не почала реготати, примовляючи:
— На кожен товар є купець.
Згадувала, як казала цю фразу Максимові ще вдома.
— От і на мене знайшлось… аж вісім купців.
Леонід і собі сміявся, хоча не мав жодного уявлення, з якого приводу оголошено веселощі.
Котроїсь неділі до Хельке зранку на неофіційні оглядини завітала фрау Краге. Ще зранку хазяйка повідомила Галині, що прибуде потенційна працедавиця, якій треба показатися в усій красі. Що це мало означати, не уточнювала. Леонід та Ольга перед тим, як піти на роботу, встигли пояснити Галі деталі. Галасливі дітлахи постійно щипали обох жінок за коліна, галасували «Гала-Ола дура» розбірливою російською. Ольга відважувала їм копняків та похапцем збирала ранці, тим часом даючи поради Галині, як краще себе показати перед аристократкою.
— Багато з себе не корч. Німецьку спеціально трохи спогань. Ну, для того, аби вона почувалася вищою. Бо як взнає, що ти маєш вищу освіту, — не візьме на роботу. Щось приготуй таке, чого вона ще не їла. Найкраще — те, що готуєш удома. Для тутешніх це — делікатеси. Борщ, гречану кашу, олів’є… Лише зроби майонез сама. Знаєш як?
Попри те що Галина очікувала побачити вкриту зморшками бабу, перед нею з’явилася невизначеного віку жінка, з очима, які чомусь не прикривалися повіками, та широким, мов у жаби, ротом. Фрау Краге — висока, самовпевнена, з кирпатим носом та пофарбованим начорно коротким волоссям. Вона скидалася на Ельвіру — повелительку вампірів, якби не занадто яскраве вбрання в карибському стилі. Взагалі особа доволі кумедна на вигляд і складна у спілкуванні.
Напередодні Хельке розповіла історію цієї дами, яка переходила з вуст у вуста берлінського бомонду. Ця Краге мала безліч чоловіків, не одночасно, звичайно, а по черзі, хоча хто там знає напевно… Останній був на двадцять років молодшим, але помер через якусь невиліковну хворобу. У фрау Краге взагалі є дивна особливість: вона віднаходить по всіх усюдах покидьків, котрих потім веде до вівтаря. Ті чоловіки роззявляють рота на її маєток, а вона тримає їх за лакеїв. Коли обдурені мужчини починають докумкувати, що до чого, та виходять на з’ясування стосунків, фрау Краге вказує їм на двері й протягом двох діб надсилає постанову суду про розлучення без будь-якого утримання. Вона так грається. І хоч старій уже за сімдесят — не припиняє своїх ігрищ. Кажуть, що у неї ні рожна не лишилося з грошей, але нерухомість варта того, аби вдавити за неї цю божевільну. Нещодавно стару кинув черговий молодий кавалер, дременувши у невідомому напрямку з яскравою білявкою, що працювала у Краге покоївкою. І тепер німкеня перебуває в активному пошуку і чоловіка, і хатньої робітниці. Брати до будинку молодих білявок зареклася навіки.
На одній із численних вечірок, які полюбляє відвідувати фрау Краге, хтось обмовився про Галину. Стара вчепилася в цю інформацію кігтями, вийшла на Хельке, і ось — вона має прийти в гості, аби пересвідчитися, що їй не підкладуть свиню у вигляді дурненької молодички, яких вона на дух не переносить.
Галина Манькович цього знаменного дня дивувала екзальтовану гостю заливною рибою, гарненько прикрашеною квіточками з моркви та лебедями з варених яєчних білків. Німкеня була в захваті й геть нічого не питала в українки ні про візу, ні про інші документи. Коли почула, що та вільно говорить німецькою, випалила лише «Беру!», як у бутику, й тицьнула вказівним пальцем на колишню вчительку. Одразу, «не відходячи від каси», сповістила Галочці, що вона називатиме її Халла, так, мовляв, милозвучніше для її аристократичного вуха.
— Халла — то Халла! — радісно мовила Галина, а про себе додала: «Ми не горді».
Настав той день, коли Галина — доволі енергійна особа — розпочала свій незалежний трудовий шлях на теренах європейського ринку чорної праці, вирвавшись зі сфери впливу родини Гнатюків.
До обов’язків пані Манькович входило доглядати за чималим маєтком у престижному районі Грюневальд на заході Берліна. Сухе листя на подвір’ї, підступні комахи, розквітлі клумби, три собаки, два коти, шибки, туалети, обіди й вечері, складання меню, щоденне витрушування пилу з килимків та килимів, прання, сушіння, прасування, прибирання, розмови з хазяйкою після обіду, читання їй Ґете та Шиллера в оригіналі, термінові виклики серед ночі до господині…
«Провітрювання кімнат у ранковий та післяобідній час, один вихідний», — перераховувала фрау Краге вимоги й умови для покоївки, проводячи екскурсію своїми угіддями та нерухомістю, вказувала долонею на об’єкт зі списку. Галя втомилася лише від цього споглядання, що вже казати про роботу. Почувалася Попелюшкою, набігали сльози… Відзавтра почнеться безумство… Душу переповнював острах, що вона не зможе запам’ятати, що де знаходиться, що за чим робити, у які терміни вкладатися.
Лежачи на зручному ліжку у власній кімнатці з туалетом та душем на мансардному поверсі, Галя поринула у роздуми щодо того, як працювалося з німцями отим Світланам-Ларисам-Ольгам, якщо вони ніц не знали мови. Що вони могли зрозуміти? Якщо вже їй — спеціалістові у німецькомовній царині — від надлишкової інформації паморочиться в голові…
На ранок виявилося, що фрау Краге має декілька фобій. Перша — пилофобія. Німкеня примушувала Галину ловити пилинки, що ставали помітними, коли в кімнату світило полуденне сонце. Галя бігала по хаті з вологою ганчіркою й била пил, наче мух. Фрау Краге робила те саме, рясно зрошуючи це дивне полювання нецензурними, маловживаними й артефактними висловами.
Найбільшою морокою для Галини були коти. Де йшли — полишали густий слід шерсті. Покоївка мусила ходити слідом за чотирилапими улюбленцями господині з пилососом у руках і визбирувати шерстинки, зігнувшись у три погибелі. Галочка запропонувала хазяйці ноу-хау — вичесати котів металевою щіткою. Така пропозиція спричинила чималий скандал, наприкінці якого українка мало не отримала ляпаса як фінальну крапку.
— Халло, любонько! Де це ти бачила — так знущатися над тваринами? У своїх позбавлених цивілізації краях? — кричала німкеня, котра, як істинна аристократка, прирівнювала тварин до простого люду або ставила їх вище, адже коти породисті.
Природно, її ображало, що хтось менш породистий буде дерти славетним котярам їхні кудлаті спини. За два тижні Галина примудрилася тишком-нишком попричісувати тварюк, які дряпалися та верещали під час процедури. Робила це, коли фрау вирушала у справах до міста.
Собаки не вирізнялися вихованістю та любили накладати купи, увійшовши до оселі. Надворі, бач, їм дупи мерзнуть. Пані Манькович мигцем реагувала на «міни», визбируючи їх, аби сморід не досяг кирпи старої.
Час від часу до Ельзи Краге приїздили родичі, такі ж старі й божевільні німці. Галина готувала кілька величезних тарілок заливної риби зі своїми традиційними яєчними лебедями, чим неабияк тішила й дивувала гостей, котрі з півгодини милувалися стравами, а тоді відкушували голови тендітним символам вірності. Всі як один вихваляли українку перед Ельзою, казали: «Дуже файна покоївка в тебе, сестро, і недорога, лише дві тисячі марок на місяць». Галя з подивом та недовірою обмірковувала цю цифру, бо фрау платила їй половину від озвученого. Дітей у Ельзи не було. Молоді родичі сюди не потикалися, приїжджали облуплені кузини й кузени. Фрау Краге воліла сама їздити у молодіжні компанії.
