Короп по-чорнобильськи - Лапікура Валерій (читать книги онлайн полные версии .TXT) 📗
- Що ви кажете! Я вибачаюся, хронометр, це, здається, годинник?
- Саме так, ребе.
- Я ще раз вибачаюсь, але який саме - кишеньковий чи настінний?
Раз на тиждень хелмський ребе, як і вся його паства, ходив до общинної лазні. З собою він брав, як водиться, свіжу білизну, випрану і випрасувану дружиною. Проте, у рабинової благовірної був один маленький недолік. Вона прасувала білизну навиворіт і забувала її вивернути на лице. Рабин знав про таку особливість, проте, щоразу після омовіння забував привести свої кальсони до нормального вигляду.
І так тривало десять років! Врешті решт, одного дня рабинова дружина випрасувала чоловікові спідні, завмерла, ляснула себе по лобі, вигукнула: ну скільки можна? І нарешті вивернула кальсони на лице.
І це ж треба, щоби і самого рабина осінила та ж сама мудра думка - і в той же день. Збираючись до лазні, він теж ляпнув себе по лобі, обізвав себе ж дурним цапидлом… і, не придивляючись, вивернув уже складені на лицевий бік спідні, зрозуміло, навиворіт.
Після лазні в роздягальні він розгорнув таку необхідну частину чоловічого інтимного туалету, придивився нарешті і застиг, як громом вражений. Потім побожно звів очі догори, сказав: “То божий знак!” - і до самої смерті носив кальсони навиворіт.
До хелмського рабина навіть не приходить, а прибігає дуже спантеличений молодий єврей.
- Ребе, моя дружина народила дитину!
- Хороше діло. А в чому проблема?
- Ребе, вона народила її через три місяці після нашого весілля!
- І що?
- А мала через дев’ять місяців, то це як?
- Слухай мене сюди. Ти скільки місяців жонатий?
- Три, ребе.
- А твоя дружина скільки місяців заміжня?
- Теж три.
- А скільки ви після весілля разом прожили?
- Ну я ж казав - три місяці.
- А три місяці плюс три місяці, плюс три місяці - скільки буде?
- Дев’ять місяців.
- От і маєш свої дев’ять місяців.
Хелмський багатій наказує своєму посильному, до речі, теж з місцевих євреїв:
- Хаїм, тримай листа і тридцять копійок. Листа кинеш у скриньку на пошті, але спочатку обов’язково купи марку і наклей на конверт.
Посильний помчав на пошту, швиденько повернувся і віддав хазяїну… оті тридцять копійок. Той витріщив очі:
- Ти що - не купив марку?
- Чи ви мене за дурня тримаєте? Я увійшов, уважно озирнувся, на пошті нікого, окрім мене, начальник теж кудись вийшов… то я швиденько й кинув листа без марки. Бог свідок - ніхто не бачив!
Хелмські євреї не лише відсилали листи, а й часом їх одержували. Був такий Йося, вважався у місті другим за розумом після рабина. Якось надходить на його ім’я рекомендований лист - велика дивина на ті часи і в такій глушині. Природно, з’являється Йося на пошту, а там уже ціла купа цікавих.
Бере Йося листа, розписується за нього, тут-таки розпечатує і дістає… чистісінький аркуш паперу. Всі роззявляють роти. Йося поблажливо пояснює:
- Це мій брат Давид надіслав. Ми з ним п’ятий рік не розмовляємо.
Одне з найулюбленіших занять правовірних євреїв - вихвалятися своїми рабинами на предмет - чий розумніший.
Єврей з Дубна розповідає:
- Наш ребе такий мудрий, такий мудрий! Уявіть собі: вибрався він якось на прогулянку, аж тут зненацька дощ. І треба ж, щоби ребе забув удома парасольку. І що він зробив? Побіг назад чи десь заховався? Е, ні! Він помолився, потім зробив лівою рукою ліворуч, правою - праворуч. І що ви собі думаєте? Ліворуч іде дощ, праворуч теж іде, а посередині, де гуляє наш ребе - ані крапельки!
Єврей з Хелма втручається негайно:
- Шмаркач недовчений у вас, а не ребе! От наш, хелмський рабин - то справді мудра голова. Вертався він якось у справах із Любліна. Якраз у п’ятницю. А оскільки трохи забарився з виїздом, то побачив, що ось-ось субота (коли їм, правовірним, мандрувати не можна - авт.), а він ще в дорозі. Ну, не ночувати ж йому посеред поля!
Що робить наш ребе? Звертається до Бога, потім махає лівою рукою ліворуч, правою - праворуч. І - уявляєте собі - по обидва боки субота, а посередині, де їде наш ребе, - п’ятниця!
Загалом - усі важливі справи в єврейських містечках вирішувала сама община. Називався цей орган місцевого самоврядування - кагал. Природно, що хелмський кагал був кагал усім кагалам. Як і хелмський рабин, котрий всіх рабинів перерабинив.
Якогось нещасного дня у славному місті Хелмі згоріла общинна лазня. Нічого не поробиш, треба будувати нову. Кагал це питання швиденько вирішив, кошторис уклав, гроші зібрав, підрядника знайшов. І почав обговорювати проект. Отут і найшла коса на камінь. А саме: в старій лазні підлога була цегляна - мокро, холодно і незручно. Вирішили в новій зробити дерев’яну. Отут думки і розійшлись:
- Єврей в лазні що - голий! І що - босий, - кажуть одні, - тому дошки для підлоги обов’язково треба обстругати, щоб не позаганяли скабок у п’яти.
- Свята правда, - відповідали опоненти. - Людина в лазні і гола, і боса. Тому якщо дошки обстругати, та ще й налити на них води, вони стануть слизькими. Євреї сковзатимуться, падатимуть і, не дай Боже, ламатимуть руки-ноги.
Сперечалися, кричали, аж захрипли. Нарешті вирішили:
- Нехай ребе розсудить.
Рабин уважно вислухав обидві сторони, подумав, погладив бороду і вимовив:
- Євреї, зробимо так: дошки, звичайно, обстругаємо. Але покладемо їх обструганою стороною донизу.
Хелмський єврей приїжджає в Жмеринку, в гості до родича. А у того вже бердичівський знайомий сидить. Ну, слово за слово, почали вихвалятися. Бердичівський каже:
- Я у себе в місті - перша людина. Оце їхав до вас, так мене сам пристав на власній бричці до вокзалу підвіз.
- Теж мені, фігура - пристав! - пирхає господар. - Я з нашим жмеринським поліцмейстером чай п’ю.
- Знайшли чим вихвалятися, - відгукнувся хелмський гість. - Коли я їхав до вас, то в поїзді мав розмову з самим київським генерал-губернатором!
- Як? І з самим графом Ігнатьєвим? І що він вам сказав?
- Що сказав? Те, що мав сказати: «Пшёл вон, жидовская морда!»
Десь така ж сама ситуація. Троє євреїв з різних місцин горезвісної «смуги осілості» вихваляють своїх рабинів.
- Якось у віденській філармонії мав бути концерт симфонічного оркестру, котрим диригував цей, як його… з Італії… Тосканіні. Так от, публіка зібралася, а концерту все не починають. Як ви думаєте, на кого чекали? На цісаря чи на ерц-герцога? Ні, на нашого ребе з Гусятина.
- Теж мені, фігура, отой ваш Тосканіні. Разом із вашим ребе. От у нас у Києві в дворянському зібранні виступав піаніст із Санкт-Петербургу. Як же його - молодий такий, з наших… згадав - Рубінштейн. І що ви собі думаєте? На кого чекали і не починали? На генерал-губернатора Ігнатьєва? Обійдеться! Чекали, доки під’їде наш шановний бердичівський рабин.
Тут втрутився хелмський єврей.
- Хіба у вас рабини? Теж мені, знайшли чим дивувати! От коли наш хелмський ребе був у Римі, то його, ясна річ, запросив до себе сам Папа. Ну, а після прийому Папа Римський, як належить, одвіз нашого рабина на своїй фурманці до готелю. І що ви собі думаєте? Народ на вулицях показував на них пальцями і питав один одного: «А що це там за ксьондз сидить коло поважаного хелмського рабина?»
