Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗
Дівчинка вимкнула свій мобільний і знічено опустилася в крісло, очікуючи глузливої, нищівної відповіді.
Після тривалої тиші ще один учень підняв руку.
— А ви самі вірите у це, містере Соломон?
Пітер посміхнувся.
— Чом би й ні? Наша міфологія має тривалу традицію магічних слів, що забезпечують проникнення в таємниці та набуття богоподібної сили. І донині дітлахи вигукують «абракадабра!», сподіваючись створити щось із нічого. Звісно, ми вже забули, що це слово аж ніяк не іграшка; воно має коріння в древньому арамейському містицизмі — Avrah KaDabra означає «я творю, коли говорю».
Тиша.
— Але ж, пане, — наполягав один учень, — невже ви й справді вірите у здатність єдиного слова... цього verbum significatium, чи як там... що воно спроможне відімкнути нам древню мудрість і забезпечити просвіту і знання в усьому світі?
Обличчя Пітера Соломона не видало жодної емоції.
— Мої переконання не повинні вас цікавити. Вас має цікавити те, що це пророцтво про прийдешню просвіту відлунює буквально в кожній релігійній вірі та в кожній філософській традиції на землі. Індуси називають цей час добою «Кріта», астрологи — добою Водолія, юдеї описують прихід месії, теософи називають це Новою добою, а космологи — Гармонічною Конвергенцією і навіть пророкують конкретну дату.
— Двадцять перше грудня 2012 року? — вигукнув хтось.
— Так, це станеться бентежно швидко... якщо ви вірите в математику індіанців майя.
Ленґдон тихо розсміявся, пригадавши, як Соломон років з десять тому передбачив нинішній сплеск телевізійних спецвипусків, які пророкуватимуть, що кінець світу настане 2012 року.
— Точний час не має значення, — мовив Соломон, — але мені видається напрочуд цікавим той факт, що всі різноманітні філософські течії людства дивовижним чином сходилися в одному: іде велика доба просвітлення. В кожній культурі, в кожній епосі, в кожному куточку світу мрія людини зосереджувалася на одній і тій самій чітко визначеній ідеї — на прийдешньому апофеозі людини... на неминучій трансформації нашого людського інтелекту і реалізації його справжнього потенціалу. — Соломон посміхнувся. — Чим же можна пояснити таку синхронність вірувань?
— Їхньою істинністю, — почувся тихий голос з юрми учнів.
Пітер різко обернувся.
— Хто це сказав?
Піднята рука належала тендітному азійському хлопчику з тонкими рисами обличчя, що вказували на його непальське чи тибетське походження.
— Мабуть, в душі кожного закарбовано універсальну істину. Можливо, всередині кожного з нас криється одне й саме повідомлення, як, скажімо, спільна константа в наших ДНК. Вочевидь, ця колективна істина і пояснює схожість усіх наших легенд, всіх наших внутрішніх повідомлень.
Соломон аж просяяв. Він стиснув долоні біля грудей і поштиво вклонився хлопчику.
— Дякую.
Усі в аудиторії мовчали.
— Істина, — мовив Пітер, звертаючись до аудиторії. — Істина має силу. І якщо всі ми схиляємося до схожих ідей, то, може, ми робимо це тому, що ці ідеї є істинними... закарбованими глибоко в наших душах. І коли ми чуємо істину, навіть не розуміючи її, то відчуваємо, що вона знаходить відгук всередині нас... що вона звучить в унісон з нашою підсвідомою мудрістю. Імовірно, що істина не пізнається нами; ця істина радше воскресає в нашій пам'яті, наново пригадується, наново розпізнається... як те, що вже існує всередині нас.
В аудитори запанувала абсолютна тиша.
Соломон розтяг її на кілька секунд, а потім тихо сказав:
— На завершення я хотів би додати, що відкриття істини — це завжди нелегко, завжди бентежно. Впродовж усієї історії кожен період просвіти супроводжувався темрявою і переслідуваннями. Такими є закони природи і збереження рівноваги. І якщо поглянути на темряву, яка зростає зараз у світі, ми мусимо усвідомлювати, що одночасно з нею зростає і не менш потужне Світло. Ми з вами стоїмо на порозі воістину великого періоду просвітлення, і всім нам — всім вам — дуже пощастило жити в цей переломний історичний момент. З усіх людей, що жили на землі в усі історичні епохи саме нам з вами випав цей нетривалий момент, коли ми станемо свідками нашого остаточного відродження. Після тисячоліть темряви ми побачимо, як наші науки, наші уми і навіть наші релігійні вірування відкриють нам істину.
Аудиторія ось-ось мала вибухнути оплесками, але Пітер підняв руку, закликаючи до тиші.
— Міс! — звернувся він безпосередньо до незгідливої білявої дівчинки з мобільним телефоном. — Розумію, що ми з вами мало в чому погоджуємося, але хочу вам подякувати. Ваша пристрасть є важливим каталізатором майбутніх змін. Темрява живиться апатією, а переконання є нашою найпотужнішою протиотрутою. Продовжуйте вивчати вашу віру. Вивчайте Біблію. — Він посміхнувся. — Особливо її завершальні сторінки.
— Апокаліпсис? — спитала дівчинка.
— Саме так. Книга Одкровення є вражаючим прикладом нашої спільної істини. Ця остання книга Біблії розповідає ту саму історію, що й безліч інших релігій та вірувань. Усі вони пророкують відкриття великої мудрості.
— А хіба в Апокаліпсисі не йдеться про кінець світу? — спитав хтось. — Ну, Антихрист, Армагеддон, завершальна битва добра зі злом?
Соломон посміхнувся.
— Хто з вас вивчає грецьку?
Піднялося кілька рук.
— Що буквально означає слово «Апокаліпсис»?
— Воно означає... — почав один учень, потім замовк і за мить продовжив немов зі здивуванням: — Апокаліпсис означає «відкривати» або ж «показувати».
Соломон схвально кивнув хлопцеві.
— Саме так. Апокаліпсис буквально означає «відкриття», «виявлення». Біблійна Книга Одкровення пророчить відкриття великої істини та незбагненної мудрості. Апокаліпсис — це не кінець світу, а радше, кінець того світу, який ми знаємо. Пророцтво Апокаліпсису — це лише одне з багатьох прекрасних пророцтв Біблії, яке зазнало перекручень. — Соломон підступив до краю сцени. — Повірте мені, Апокаліпсис дійсно гряде... і він буде зовсім не таким, як нас вчили.
Високо над його головою вдарив дзвін.
Здивовані й приголомшені учні вибухнули громом оплесків.
РОЗДІЛ 112
Кетрін Соломон вже зависла на краю свідомості, коли раптом почувся оглушливий вибух і її струсонула потужна ударна хвиля.
За кілька секунд вона відчула запах диму.
У її вухах задзвеніло.
Почулися приглушені голоси. Далекі вигуки. Кроки. Раптом їй стало легше дихати. То з рота витягли кляп.
— Ви у безпеці, — прошепотів чоловічий голос. — Тримайтеся.
Кетрін гадала, що чоловік висмикне з її руки голку, але він натомість почав вигукувати накази.
— Принесіть аптечку! Причепіть апарат переливання крові до голки! Введіть їй розчин Рінгера з лактатом і виміряйте кров'яний тиск! — Чоловік почав перевіряти її основні життєві показники, а потім спитав: — Міс Соломон, той чоловік, який з вами це зробив... Куди він подівся?
Кетрін щосили намагалася розплющити очі, але відчула, що слабне.
— Нам конче потрібно знати, куди він пішов, — наполягав чоловік.
Кетрін прошепотіла у відповідь три слова, хоча знала, що вони прозвучать безглуздо.
— До... священної гори.
Директор Сато переступила через скручені вибухом сталеві двері і пішла дерев'яними сходами до потаємного підвалу. Внизу її зустрів один з агентів.
— Пані, мені здається, що вам буде цікаво дещо побачити.
Сато пішла за агентом до однієї з кімнат у кінці вузького коридору. Ця кімната була яскраво освітленою та порожньою за винятком купи одягу на долівці. Сато відразу ж упізнала твідову куртку та мокасини Роберта Ленґдона.
Агент показав рукою у дальній куток, на великий, схожий на труну контейнер.
«Що це, в біса, таке?»
Директор підійшла до контейнера і побачила, що через усю кімнату до нього тягнулася прозора пластикова трубка. Японка обережно наблизилася до ящика.
