Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Сяйво - Кінг Стівен (книги бесплатно TXT) 📗

Сяйво - Кінг Стівен (книги бесплатно TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Сяйво - Кінг Стівен (книги бесплатно TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Досягши сходової клітини, вона поклала долоню на холодний верхній стовпчик перил. Дев’ятнадцять широких сходинок вели вниз, у вестибюль. Вона знала, бо достатньо часто їх рахувала. Дев’ятнадцять засланих килимовою доріжкою сходинок, і зблизька жодного Джека, що скорчився б на якійсь з них. Звичайно, ні. Джек замкнений у коморі на міцний сталевий засув за товстими дерев’яними дверима.

Але у вестибюлі темрява і, ох, там так повно тіней.

Пульс важко бився глибоко в її горлі.

Попереду й трохи ліворуч зяяли міддю насмішкувато відчинені двері ліфта, запрошуючи її ступити всередину, скуштувати найкращої поїздки в її житті

(«Ні, дякую»)

Усередині кабіна ліфта була завішана рожевими й білими креповими гірляндами серпантину. Посипана конфеті з пари вже розряджених трубчастих хлопавок. У лівому дальньому кутку лежала порожня пляшка з-під шампанського.

Вона відчула над собою порух і крутнулась глянути вгору вздовж дев’ятнадцяти сходинок, що вели в темний хол другого поверху, і не побачила там нічого; проте був тривожний ефект бокового зору, ніби якісь

(«істоти»)

відскочили назад, у глибшу темряву горішнього коридору за мить перед тим, як її очі встигли їх зафіксувати.

Вона знову подивилася на нижні сходи.

Безупинно пітніла її права долоня з затиснутій у ній колодкою ножа; вона переклала ніж у ліву руку, витерла праву долоню собі об рожевий махровий халат і переклала ніж назад. Майже несвідома того, що її розум дав команду тілу рухатись вперед, вона почала сходити донизу, спершу ліва ступня, потім права, ліва, потім права, її вільна рука легко сунулась по перилах.

(«Де ви, гуляки? Не дайте мені вас сполохати, агов, зграя запліснявілих простирадл! Хіба вам лякатися жінки з ножем! Нумо, утнемо трохи музики тутай! Нумо, додамо трохи життя!»)

Десять сходинок, дюжина, чортова дюжина.

Сюди, вниз, мутно сочилося жовтаве світло з холу першого поверху, і вона згадала, що, аби ввімкнути освітлення у фойє, їй треба скористатися вмикачами або біля входу до обідньої зали, або в офісі менеджера.

А втім, звідкілясь туди долинало світло, біле й приглушене.

Флуоресцентне, звісно. З кухні.

Вона затрималася на тринадцятій сходинці, намагаючись пригадати, чи вимикала вона його, чи залишила, коли вони йшли звідти з Денні. І просто не зуміла згадати.

Під нею, у фойє, бовваніли в омутах тіней крісла з високими спинками. Скло вестибюльних дверей було загнічено білістю одностайної ковдри наметеного снігу. Мідні цвяшки на диванних подушках ледь-ледь мерехтіли, неначе котячі очі. Там було не менше сотні місць, де сховатися.

Ноги в неї перетворились на дерев’яні диби від страху, вона продовжувала спуск.

Ось сімнадцята, ось вісімнадцята, ось дев’ятнадцята.

Вестибюльний поверх, мадам. Ступайте обережно.

Двері бальної зали стояли навстіж, виливаючи з себе назовні лиш темряву. Звідти, зсередини, чулося ритмічне цокотіння, наче там була бомба. Вона заціпеніла, потім згадала про годинник на камінній полиці, про той дзиґар під скляним ковпаком. Джек або Денні, мабуть, його завели… чи, може, він завівся сам, як усе інше в цьому «Оверлуку».

Вона обернулась до реєстраційної стійки з наміром пройти крізь її хвіртку і далі через менеджерський офіс до кухні. Мріючу там мутним сріблом, вона побачила тацю з їхнім гаданим обідом.

А тоді почав бити дзиґар, дрібні дзенькітливі ноти.

Венді закам’яніла, язик прилип їй до піднебіння.

Потім вона розслабилась. Він б’є восьму, от і все. Восьма година… п’ять, шість, сім…

Вона рахувала удари. Раптом їй здалося неправильним рухатися далі, поки не замовкне цей дзиґар.

…вісім… дев’ять…

(«??Дев’ять??»)

…десять… одинадцять…

Зненацька, запізніло, їй дійшло. Вона незграбно розвернулася назад до сходів, уже розуміючи, що надто пізно. Але звідки ж їй було знати?

Дванадцять.

Усі світильники в бальній залі спалахнули. Засурмили потужні, верескливі фанфари. Венді скрикнула вголос, такий мізерний звук проти того ревіння, що його видавали тамтешні мідні легені.

«Маски геть! — луною покотилися крики. — Маски геть! Маски геть!»

Потім вони затухли, немов у якомусь довгому часовому коридорі, знову полишивши її на самоті.

Ні, не на самоті.

Вона обернулась, і там по неї надходив він.

То був Джек, і не зовсім Джек. Очі в нього горіли якимсь бездумним, вбивчим світлом; на його таких знайомих губах тепер дрижала крива, безрадісна усмішка.

У руці він тримав молоток для гри в роук.

— Гадала, що замкнула мене? Гадала, що зробила це та й поготів?

Молоток свиснув у повітрі. Венді зробила крок назад, перечепилася через якийсь пуфик, упала на вестибюльний килим.

— Джеку…

— Ти курва, — прошепотів він. — Я знаю, ким ти є.

Молоток знов зі свистом, смертельно швидко, пішов униз і зарився в її м’який живіт. Вона закричала, раптом затоплена океаном болю. Неясно вона побачила, що молоток відплигнув назад. З раптовим ступорозним усвідомленням реальності їй дійшло, що він дійсно спрямований на те, щоби забити її на смерть отим молотком, який тримає в руках.

Вона спробувала знов йому крикнути, благати його припинити це заради Денні, але їй забило подих. Вона спромоглася лише на слабенький виск, заледве взагалі чутний звук.

— Зараз. Зараз, Христа ради, — промовив він, шкірячись. І відштовхнув ногою пуфик собі з дороги. — Гадаю, зараз ти отримаєш свої ліки.

Молоток фуркнув униз. Венді перекотилася вліво, поли халата задрались їй вище колін. Джек не зумів утримати в руках молоток, коли той вгатився в підлогу. Йому довелось нахилятися, піднімати його, і поки він це робив, Венді побігла до сходів, дихання нарешті повернулось до неї схлипами. Живіт її став суцільним, пульсуючим болем, забоєм.

— Курво, — промовив він крізь свій вищир і рушив услід за нею. — Ти смердюча сучка, гадаю, ти зараз отримаєш, що тобі належить. Гадаю, таки отримаєш свою кару.

Вона почула посвист молотка, і зразу ж в правому боці вибухнув шалений біль, коли молоток поцілив їй трохи нижче лінії грудей, зламавши два ребра. Венді впала вперед на сходи, і нова агонія розірвала її, коли вона вдарилася пораненим боком. Проте інстинкт змусив її перевернутися, відкотитися, і молоток шугнув повз її скроню, схибивши на якийсь убогий дюйм. Він з глухим «гах» ударив у глибокі шари килимового покриття сходів. І от тоді вона побачила ніж, який вилетів з її руки під час падіння. Той лежав, зблискуючи, на четвертій сходинці.

— Курва, — репетував Джек. Молоток опустився. Вона підкинула себе вгору, і той влучив їй прямо під коліном. Раптом вогнем взялася гомілка. Кров почала дріботіти вниз по литці. А тоді молоток знову майнув униз. Вона відсмикнула голову, і він врізався в сходинку в просвіті між її шиєю й плечем, відірвавши їй трохи плоті з вуха.

Джек знову вихнув молотком, але цього разу вона перекотилася вниз сходами в його бік, потрапивши всередину дуги його удару. Крик вирвався з неї, коли її зламані ребра, стукаючись, заскреготіли. Вона вдарила його своїм тілом в голінки, якраз коли він був утратив рівновагу, і Джек поточився назад з лементом люті і здивування, пританцьовуючи джигу на сходинці в намаганні утриматися на ногах. А тоді він гупнувся на підлогу, молоток вилетів йому з руки. Він сів, задивившись на мить на неї шокованими очима.

— Я вб’ю тебе за це, — промовив він.

Перевернувшись, він потягнувся по держак молотка. Венді присилувала себе підхопитись на рівні. Ліва нога блискавку за блискавкою надсилала їй біль вгору стегном. Обличчя в неї було попелясто-блідим, але зібраним. Вона стрибнула йому на спину, якраз коли його рука зімкнулась на держаку молотка для роуку.

— Ох, Боже милесенький! — крикнула вона в затінений вестибюль і встромила кухонного ножа йому в поперек аж по саму рукоять.

Він укляк під нею, а потім закричав. Їй подумалося, що ніколи в цілому своєму житті вона не чула такого жахливого звуку; то було так, ніби верещать геть усі підлоги, і вікна, і двері цього готелю. Здавалося, цей крик лунає й лунає, поки Джек залишається заціпенілим долі під її вагою. Разом вони немов становили фігуру з салонної гри в шаради: вершник і кінь. От лишень тільки спина його картатої червоно-чорної фланелевої сорочки дедалі темнішала, просякала, розпливалася кров’ю.

Перейти на страницу:

Кінг Стівен читать все книги автора по порядку

Кінг Стівен - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Сяйво отзывы

Отзывы читателей о книге Сяйво, автор: Кінг Стівен. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*