Сяйво - Кінг Стівен (книги бесплатно TXT) 📗
Кривлячись від болю, Хеллоран встромив свою палаючу руку у негнучкий і шпичкуватий бік.
За якусь мить усе це створіння цілком охопило полум’я, перетворивши його на здиблене в корчах поховальне багаття. Воно ревло від люті і болю і на позір, ніби ганяючись за власним палаючим хвостом, зигзагами віддалялось від Хеллорана.
Він занурив руку в сніг, погасивши на ній вогонь, неспроможний ані на мить відірватись очима від смертельної агонії живоплотового лева. Потім, хапаючи ротом повітря, він звівся на рівні. Рукав Дуркінової парки був у сажі, але не обпалений, те саме також стосувалось його руки. За тридцять ярдів униз по схилу звідти, де він стояв, перетворився на вогняну кулю живоплотовий лев. Іскри злітали в небо, а там їх безжально хапав і відносив геть вітер. На мить у жовтогарячому полум’ї проступили його ребра і череп, а потім він наче обвалився, розпався, розсипався на окремі палаючі купки.
(«Не переймайся цим. Треба рухатися»)
Дік підібрав каністру і побрів до снігохода. Його свідомість немов мерехтіла, то з’являючись, то згасаючи, показуючи йому уривки й подряпини аматорських фільмів, але жодної цілісної картини. В одному з таких уривків він був цілком свідомим себе й підсмикував снігохід, ставлячи його знову на гусениці, а потім сідав на нього, кілька митей неспроможний віддихатись і поворухнутись. В іншому він прив’язував каністру, яка була ще наполовину повною. У голові його жахливо гуло від бензинових випарів (і як реакція на його битву з живоплотовим левом, припускав він), а з паруючої діри в снігу поряд себе він зрозумів, що виригав, але на мав змоги згадати коли саме.
Снігохід, двигун усе ще теплий, завівся миттю. Дік непевно покрутив ручку газу і рушив вперед ривками, що смикали шию, від чого в голові заболіло ще жорстокіше. Спершу снігохід п’яно вихилявся з боку в бік, але напівпіднявшись так, щоби лице його стирчало понад лобовим склом проти поривів гострого колючого вітру, Хеллоран вигнав з себе трохи ступору. І додав газу.
(«Де зараз решта живплотових тварин?»)
Цього він не знав, але принаймні їм його вже не підловити зненацька.
«Оверлук» заманячив перед ним, освітлені вікна першого поверху відкидали жовті прямокутники на сніг. Ворота біля підніжжя під’їзної алеї були замкнені, і, підозріливо озирнувшись довкола, Дік зліз з сідла, молячись, щоби він не загубив свої ключі, коли діставав з кишені запальничку… ні, вони виявилися на місці. Він перебирав їх у яскравому промені фари снігохода. Знайшов потрібний і відстібнув навісний замок, дозволивши йому впасти в сніг. Проте спершу йому не вірилося, що він спроможеться на те, щоби поворухнути самі ворота; він навіжено заходився відгрібати навалений біля них сніг, ігноруючи мученицькі тортури у своїй голові і страх, що ще якась з тих тварин може скрадатися зараз позаду нього. Він зумів відтягнути ворітницю на півтора фута від брамного стовпа, протиснувся в щілину і почав штовхати. Він пропхав її ще на два фути, достатньо для снігохода, і провів його крізь цей отвір.
У темряві попереду він відзначив якесь ворушіння. Живоплотові тварини, геть усі, скупчилися при підніжжі ґанку «Оверлука», сторожать прохід досередини і звідти. Леви рискають. Собака стоїть передніми лапами на першій сходинці.
Хеллоран дав повний газ, і снігохід стрибнув уперед, здіймаючи позаду себе снігову куряву. У помешканні доглядача на тонке, немов осине, дзижчання двигуна, що наближається, судомно підсмикнулась голова Джека Торренса, і раптом він почав завзято шкандибати назад у бік коридору. Ця курва вже неважлива. Курва може почекати. Зараз черга цього брудного ніґґера. Цей брудний, нахабний ніґґер суне носа, куди йому зась. Спершу він, а потім син. Він їм покаже. Він покаже їм, що… що він… що він має необхідний управлінцю характер!
Надворі ракетою, швидше й швидше, мчав снігохід. Готель ніби здіймався вгору, насуваючись на нього. Сніг летів Хеллорану в обличчя. Передове сяйво фари висвітило морду живоплотової вівчарки, її пусті, без очниць, зіниці.
І тоді собака відскочив геть, відкривши проміжок. Хеллоран з усієї, яка в нього ще лишалася, сили смикнув кермо снігохода, і той хвацько окреслив круту дугу, відкидаючи клуби снігу, загрожуючи перекинутись. Задня частина його вдарилася об нижній край ґанку й відбилася. Хеллоран вмить зіскочив і побіг угору сходами. Пес гарчав — знов у Діка в голові — зблизька позаду нього. Щось роздерло йому плече парки, а тоді він уже опинився на ґанку, зупинившись у тісному проході, який Джек був прокопав крізь сніг, і в безпеці. Тварини були занадто великими, щоби пролізти сюди.
Він дістався до великих двостулкових дверей, що вели у вестибюль, і знову почав нашукувати свої ключі. Уже дістаючи їх, він вхопився за дверну ручку, і та вільно обернулась. Він штовхнув двері і рушив усередину.
— Денні! — погукав він захрипло. — Денні, де ти?
Відгукнулась лише тиша.
Його очі проблукали по фойє до підніжжя широких сходів, і хрипкий зойк вирвався йому з грудей. Килим заляпаний, замащений кров’ю. Обривок рожевого махрового халата. Кривавий слід веде вгору сходами. Перила також заляпані кров’ю.
— Ох, Господи, — пробурмотів він і знову підвищив голос:
— Денні! ДЕННІ!
Готельна тиша, здавалося, перекривлює його відлуннями, які майже були присутні тут, хитрі й ухильні.
(«Денні? Хто такий Денні? Хто-небудь тут знає якогось Денні? Денні, Денні, хто має Денні? Хтось бажає зіграти в покрути Денні? У причепи Денні хвоста? Забирайся звідси, чорномазий. Ніхто тут зроду ніколи не чув про Денні» [303] )
Господи-Ісусе, невже він пройшов через усе, просто щоби запізнитися? Хіба все доконано?
Він побіг угору, перестрибуючи за раз через дві сходинки, і став на майданчику першого поверху. Кров тягнулася далі, до помешкання доглядача. Жах м’якенько поповз у його жили і мозок, коли він вирушив у бік короткого коридору. Живоплотові звірі, то було погано, але це гірше. У глибині душі він уже не сумнівався, що там знайде, коли туди дістанеться.
Він не поспішав те побачити.
Джек ховався в ліфті, коли Хеллоран зійшов по сходах. Тепер він скрадався за постаттю в засніженій парці, вимазаний у кров та її вже запеклі згустки привид з усмішкою на обличчі. Роуковий молоток був піднятий так високо, як тільки дозволяв той деручий, осоружний
(«??хіба та курва мене вколола не можу пригадати??»)
біль у спині.
— Чорномазий, — прошепотів він. — Я тебе відучу ходити тут, пхати носа в чужі справи.
Хеллоран почув шепіт і почав розвертатися, пригнувся, роуковий молоток жахнув униз. Каптур парки пом’якшив удар, але недостатньо. Немов ракета розірвалася в голові Діка, залишаючи інверсійний слід з зірочок… а по тому нічого.
Він поточився на шовковисті шпалери, і Джек вгатив його знову, роуковий молоток цього разу прийшовся косо, розтрощивши Хеллорану виличну кістку і більшість зубів з лівого боку його обличчя. Він безсильно осів.
— Отож, — прошепотів Джек. — Отож, Христа ради.
Де Денні? Він має справу до свого переступного сина.
***
За три хвилини по тому двері ліфта брязнули, відчинившись на повному тіней третьому поверсі. Джек Торренс був у ньому сам. Кабіна зупинилася, на половину не доїхавши до дверного прорізу, і йому довелось видиратися вгору на підлогу потрібного поверху, болісно звиваючись, наче якась калічна істота. За собою він тягнув розщеплений роуковий молоток. Надворі вітер вив і ревів довкола карнизів. Джекові очі дико вертілись в очницях. Кров і конфеті у волоссі.
Його син тут, нагорі, десь тут. Він це відчуває. Залишений сам на себе, він може чинити будь-які витівки: паскудити своїми пастельними олівцями дорогі шовковисті шпалери, нівечити поверхні меблів, розбивати вікна. Він брехун і обманщик і мусить бути покараний… рішуче. Джек Торренс важко зіп’явся на ноги.
— Денні, — погукав він. — Денні, ходи-но сюди на хвилинку, ти де? Ти трохи нашкодив, і я хочу, аби ти вийшов і прийняв кару, як чоловік. Денні? Денні!