Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
Фараон відчув, що його неприязнь до Гергора починає слабшати.
— І тому, — вів далі верховний жрець, — найвища рада просить тебе, володарю, призначити десять талантів нагороди для переможних полків… Сам же ти, головний полководче, дозволь біля твого імені ставити напис: «Переможний».
Розраховуючи на молодість фараона, Гергор перебрав міру в похвальбі. Це протверезило Рамзеса від захоплення самим собою, і він раптом відповів:
— А яке б прізвисько ви дали мені, якби я розгромив ассірійське військо і заповнив храми багатствами Ніневії й Вавілона?..
«То він не перестає думати про це!..» — відзначив верховний жрець.
Фараон же, ніби на підтвердження його побоювань, змінив предмет розмови і запитав:
— Скільки в нас війська?..
— Тут, під Мемфісом?..
— Ні, в усьому Єгипті.
— Ти, святий володарю, мав десять полків… — відповів верховний жрець. — Достойний Нітагер на східному кордоні має п’ятнадцять… Десять — на півдні, де починає збурюватись Нубія… А п’ять стоять гарнізонами по всій країні.
— Разом виходить сорок, — сказав, подумавши, фараон. — Скільки ж це буде воїнів?..
— Близько шістдесяти тисяч… Рамзес схопився з крісла.
— Шістдесят замість ста двадцяти?.. — крикнув він. — Що це означає?.. Що ви зробили з моїм військом?..
— Немає коштів на утримування більшого…
— О боги!.. — вигукнув фараон, хапаючись за голову. — Та на нас через місяць нападуть ассірійці!.. А ми майже роззброєні…
— У нас із Ассірією попередня угода, — відповів Гергор.
— Так могла б відповідати жінка, а не військовий міністр! — крикнув, фараон. — Що важить угода, за якою не стоїть військо?.. Адже цареві Ассарові досить половини того війська, яке в нього є зараз, щоб розчавити нас.
— Можеш бути спокійним, святий володарю. На першу ж звістку про зраду ассірійців у нас буде півмільйона воїнів…
Фараон розсміявся йому в обличчя.
— Що?.. Звідки?.. Ти втратив розум, жрець!.. Ти порпаєшся в папірусах, а я вже сім років служу в війську, і майже нема дня, щоб я не був на вченнях чи маневрах… Яким чином ти зможеш зібрати півмільйонну армію за кілька місяців?..
— Вся знать виступить…
— Що мені твоя знать!.. Знать — не воїни. Для півмільйонної армії треба принаймні сто п’ятдесят полків, а ми, як ти сам кажеш, маємо їх сорок… Де ж ті люди, які зараз пасуть худобу, орють землю, ліплять горшки або п’ють і гуляють по своїх маєтках, де вони навчаться військової справи?.. З єгиптян погані воїни, я це знаю, бо бачу їх щодня… Лівієць, грек, хетт ще змалку стріляють з лука й пращі та досконало орудують палицею; за рік вони вже вміють добре марширувати. А єгиптянин починає сяк-так марширувати десь через три роки. Щоправда, до меча й списа він звикає за два роки, але, щоб влучати в ціль, йому й чотирьох років мало… Отож через кілька місяців ви могли б виставити не військо, а півмільйонне зборище, що його вмить розбило б друге зборище, ассірійці. Бо хоч ассірійські полки погані й невимуштрувані, але кожен ассірійський воїн уміє метати каміння й стріли, рубати й колоти і насамперед хижий, як дикий звір, чого добродушному єгиптянинові зовсім не вистачає. Ми перемагаємо ворога тим, що наші дисципліновані й вимуштрувані полки схожі на таран: треба вбити половину воїнів, перш ніж розладнається колона. Та коли немає колони, немає єгипетського війська.
— Ти кажеш правду, твоя святість, — сказав Гергор схвильованому фараонові. — Тільки богам дано таку обізнаність із справами. Я теж знаю, що сили в Єгипту малі і що для поновлення їх треба багато років праці… Саме тому я й хочу укласти угоду з Ассірією.
— Та ви ж її вже уклали…
— Лише тимчасову. Саргон, бачачи, що твій батько нездужає, а над усе побоюючись твоєї святості, відклав остаточне підписання угоди, поки ти не сядеш на трон.
Фараона знову охопив гнів.
— Що?.. — крикнув він. — То вони справді думають загарбати Фінікію?.. І гадають, що я підпишу цю ганьбу свого царювання?.. Злі духи помутили розум вам усім!..
Аудієнція була закінчена. Цього разу Гергор упав ниць, а повертаючись від фараона, в думці обмірковував:
«Його святість вислухав звіт, отже, він не відкидає моїх послуг… Я сказав йому, що він мусить підписати угоду з Ассірією, отже, найважчу справу зроблено… Він ще передумає, поки Саргон знову приїде до нас… Але ж він справді лев, навіть не лев, а розлютований слон, оцей юнак… А він же тільки через те став фараоном, що він онук верховного жерця!.. Він ще не зрозумів, що ті самі руки, які піднесли його так високо…»
В передпокої достойний Гергор зупинився, над чимсь подумав і, замість того щоб іти до себе, пішов до цариці Нікотріс.
В саду не було ні жінок, ні дітей, тільки з розкиданих палациків. долинало голосіння. Це жінки з дому вмерлого фараона оплакували того, хто відійшов на захід.
Жаль їхній, здавалось, був щирий.
Тим часом до кабінету нового фараона зайшов верховний суддя.
— Що ти скажеш мені, достойний? — запитав фараон.
— Кілька днів тому під Фівами стався незвичайний випадок, — відповів суддя. — Якийсь селянин убив свою жінку й трьох дітей, а сам утопився в освяченій копанці.
— Він що, збожеволів?
— Здається, він зробив це з голоду. Фараон замислився.
— Дивний випадок, — сказав він, — але я хотів би почути щось інше. Які злочини найчастіше траплялися в останні часи?
Верховний суддя завагався.
— Говори сміливо, — вже нетерпляче мовив фараон, — і нічого не приховуй від мене. Я знаю, що Єгипет попав у болото, і я хочу його витягти звідти, а для цього мушу знати все.
— Найчастіше трапляються бунти… Але бунтується лише простий люд, — похапливо додав суддя.
— Я слухаю, — заохочував фараон.
— В Косемі, — говорив далі суддя, — збунтувався загін мулярів і каменярів, яким вчасно не дали всього необхідного. У Сохемі селяни вбили писаря, який збирав податки… В Мелькатісі й Пі-Хебіті теж селяни розгромили будинки фінікійських орендарів… Під Касою вони не схотіли ремонтувати канал, кажучи, що їм за цю роботу належить плата від держави… Нарешті, в порфірових каменоломнях злочинці повбивали наглядачів і хотіли гуртом утекти до моря…
— Ці відомості не новина для мене, — відповів фараон. — Але що ти думаєш про це?
— Насамперед треба покарати винних…
— А я думаю, що насамперед треба давати робітникам те, що їм належить, — відповів фараон. — Голодний віл лягає на землю, голодний кінь хитається на ногах і здихає… То хіба можна вимагати, щоб голодна людина працювала і не скаржилася, що їй погано?..
— Отже, ваша святість…
— Пентуер створить раду, щоб розслідувати ці справи, — перебив фараон. — А тим часом я не хочу, щоб когось карали…
— Але ж тоді вибухне загальний бунт!.. — вигукнув вражений суддя.
Фараон підпер голову руками й думав.
— Гаразд, — мовив він нарешті, — нехай суди роблять свою справу, тільки… якнайлагідніше. А Пентуер нехай ще сьогодні скличе раду… Воістину, — додав він за хвилину, — легше прийняти рішення в бою, ніж у цьому безладді, яке панує в Єгипті.
Коли верховний суддя вийшов, фараон покликав Тутмоса і наказав йому від свого імені привітати військо, яке поверталося від Содових озер, та розподілити двадцять талантів між офіцерами й воїнами.
Потім фараон звелів покликати Пентуера, а тим часом прийняв головного скарбника.
— Я хочу знати, — сказав фараон, — в якому стані наша скарбниця.
— Ми маємо, — відповів сановник, — на цей час приблизно на двадцять тисяч талантів вартості в коморах, оборах, складах та скринях. Крім того, щодня надходять податки…
— І щодня вибухають бунти, — додав фараон. — А які наші загальні прибутки й видатки?
— На військо ми щороку витрачаємо двадцять тисяч талантів. На святий двір від двох до трьох тисяч талантів щомісяця…
— Ну?.. А що далі?.. А громадські роботи?..
— Зараз їх роблять задурно, — відповів сановник, опустивши голову.
— А прибутки?..
— Ми витрачаємо стільки, скільки надходить… — тихо сказав урядовець.
