Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
— Отже, ми маємо сорок чи п’ятдесят тисяч талантів щороку, — нагадав фараон. — А де решта?..
— В заставі у фінікійців, у деяких банкірів та купців, зрештою, в святих жерців…
— Добре, — відповів фараон. — Але ж мусить бути ще непорушний скарб фараонів у золоті, платині, сріблі й коштовних каменях… Скільки це складає разом?
— Цей запас уже з десять років тому порушений і витрачений…
— На що?.. Кому?..
— На потреби двору, — відповів скарбник, — на подарунки номархам та храмам…
— Двір користувався прибутками з поточних видатків… Невже подарунки могли вичерпати скарбницю мого батька?
— Осіріс-Рамзес — батько вашої святості — був щедрий володар і приносив храмам великі пожертви…
— Ну… які саме?.. Я хочу про це знати… — нетерпляче наполягав фараон.
— Точні рахунки є в архівах; я пам’ятаю лише загальні цифри.
— Кажи!..
— Наприклад, храмам, — відповів, вагаючись, скарбник, — Осіріс-Рамзес за час свого щасливого царювання подарував
близько сотні міст, зо сто двадцять кораблів, два мільйони голів худоби, два мільйони мішків зерна, сто двадцять тисяч коней, вісімдесят тисяч невільників, пива й вина близько двохсот тисяч бочок, зо три мільйони хлібин, зо тридцять тисяч штук одежі, зо триста тисяч горщиків меду, олії й пахощів… Крім того — тисячу талантів золотом, три тисячі сріблом, десять тисяч литою бронзою, п’ятсот талантів темною бронзою, шість мільйонів вінків з живих квітів, тисячу двісті статуй богів і зо триста тисяч коштовних каменів… Решти я не пам’ятаю, але все це записано…
Фараон, розсміявшись, підняв руки вгору, але раптом спалахнув гнівом і, вдаривши кулаком об стіл, вигукнув:
— Це ж нечувано, щоб купка жерців спожила стільки пива, хліба, вінків і одежі, маючи до того ж власні прибутки!.. Величезні прибутки, які в кількасот разів переважають потреби тих святих…
— Ваша святість зволили забути, що жерці годують десятки тисяч бідних, лікують стільки ж хворих та утримують кільканадцять полків на кошти храмів.
— Нащо їм полки?.. Адже фараони користуються ними лише під час війни. Що ж до хворих, то майже кожен з них платить храмові або відробляє вартість лікування. А бідні?.. Адже вони працюють на храми: носять богам воду, беруть участь у процесіях і насамперед — допомагають творити чудеса. Це ж вони під брамами храмів чудом здобувають утрачений розум, слух, зір, їхні рани раптом загоюються, їхні ноги й руки починають рухатись, а люди, бачачи це, ще завзятіше моляться й приносять ще більші жертви богам… Бідняки — це ніби воли і вівці храмів; вони приносять їм чистий прибуток…
— Адже жерці, — осмілився зауважити скарбник, — не споживають усе, що їм жертвують, а нагромаджують і збільшують свої запаси.
— Навіщо?
— На невідкладні потреби держави…
— Хто ж бачив ці фонди?
— Я сам, — відповів сановник. — Скарби, нагромаджені в Лабіринті, не витрачаються, а зростають з покоління в покоління, щоб на випадок…
— Щоб, — перебив фараон, — ассірійцям було що брати, коли здобудуть Єгипет, яким так добре правлять жерці!.. Дякую тобі, головний скарбнику, — додав він. — Я знав, що майнове становище Єгипту дуже погане, але не припускав, що держава зовсім зруйнована… В країні бунти, війська нема, фараон зубожів… Зате скарби в Лабіринті збільшуються з покоління в покоління!.. Якби кожна династія, лише династія, приносила стільки подарунків храмам, скільки їм дав мій батько, то в Лабіринті вже мало б зібратися дев’ятнадцять тисяч талантів золота, близько шістдесяти тисяч талантів срібла, а скільки збіжжя, худоби, землі, невільників та міст, скільки одежі й коштовних каменів — цього не міг би полічити найкращий рахівник!..
Головний скарбник попрощався з володарем дуже пригнічений. Але й фараон був невдоволений: поміркувавши, він збагнув, що надто одверто розмовляв із своїми сановниками.
Розділ п’ятдесят другий
Варта, що стояла в передпокої, сповістила, що прийшов Пентуер. Жрець упав, ниць перед фараоном і спитав, що він накаже йому робити.
— Не наказувати я хочу, а просити тебе, — відповів фараон. — Ти знаєш — в Єгипті бунти!.. Бунтують селяни, робітники, навіть в’язні… Бунти від моря й до копалень!.. Не вистачає тільки, щоб збунтувалися мої воїни й оголосили фараоном… ну хоч би Гергора!..
— Живи вічно, ваша святість, — відповів жрець. — Немає в Єгипті людини, яка б не пожертвувала собою за тебе і не благословляла б твого імені.
— Ах, якби вони знали, — з гнівом вигукнув Рамзес, — який безсилий і вбогий фараон, кожен номарх зажадав би стати володарем свого ному! Я думав, що, успадкувавши подвійну корону, матиму якесь значення… Але вже в перший день переконуюсь, що я лише тінь давніх володарів Єгипту! Та й чим може бути фараон без грошей, без війська і насамперед без вірних слуг?.. Я — мов статуї богів, яких обкурюють пахощами і яким приносять жертви… Але статуї безсилі, а жертви, принесені їм, споживають жерці… Хоч, правда, ти на їхньому боці…
— Мені дуже боляче, — відповів Пентуер, — що ти; володарю, кажеш таке в перший день свого царювання. Якби чутка про це розійшлась по Єгипту…
— Кому ж я розповім про те, що мене мучить?.. — перебив його фараон. — Адже ти мій радник і врятував чи хотів урятувати мені життя, певно, не для того, щоб потім розголошувати те, що діється в царському серці, яке я перед тобою відкриваю… Але ти кажеш правду.
Фараон пройшовся по залі і після паузи сказав спокійнішим голосом:
— Я призначив тебе начальником ради, яка має дослідити причини безперервних заколотів у моїй державі. Я хочу, щоб карали тільки винуватців, а з нещасними чинили по правді.
— Хай бог підтримає тебе своєю ласкою!.. — тихо мовив жрець. — Я зроблю, володарю, як ти кажеш… Але причини бунтів я знаю і без розслідування…
— Поясни мені.
— Я не раз казав про це вашій святості. Народ голодний, надто багато працює і платить надмірні податки. Хто колись працював від сходу й до заходу сонця, зараз мусить починати за годину перед сходом і кінчати за годину після заходу. Не так давно кожного десятого дня проста людина могла відвідувати могили батька й матері, розмовляти з їхніми тінями, приносити їм жертви. А зараз уже ніхто туди не ходить, бо немає часу.
Колись селянин з’їдав щодня по три пшеничних коржі, зараз він і ячних не має. Колись роботи на каналах, греблях та шляхах зараховували людям за податки, а зараз податки треба платити в свою чергу, а громадські роботи виконувати задурно. Ось причини заколотів.
— Я найбідніший з усієї знаті в державі! — вигукнув фараон, хапаючись за голову. — Кожен власник маєтку дає своїй худобі пристойний корм і відпочинок, а моя худоба завжди голодна й змучена!.. Що ж мені робити — скажи! Ти ж просив мене, щоб я поліпшив долю селян…
— Ти наказуєш мені казати, володарю?
— Прошу… наказую… як хочеш… Але кажи розумно…
— Хай буде благословенне твоє правління, справжній сину Осіріса, — відповів жрець. — А робити треба ось що… Насамперед накажи, володарю, щоб за громадські роботи платили, як це було раніше.
— Розумію.
— Далі накажи, щоб землеробська праця тривала тільки від сходу до заходу сонця… Потім зроби, як це було за божественних династій, щоб люди відпочивали кожного сьомого дня, не десятого, а сьомого. Накажи, щоб пани не мали права утискувати селян, а писарі бити їх і катувати, коли їм тільки схочеться. І, нарешті, дай селянинові у власність десяту або хоча б двадцяту частину землі, яку він обробляє, щоб її ніхто не міг відібрати чи віддати в заставу. Хай його родина має клаптик землі завбільшки як ця підлога, і вона вже не буде голодувати. Дай, володарю, у власність селянам піски пустелі, і за кілька років там виростуть сади…
— Ти кажеш добре, — відповів фараон, — але кажеш те, що бачиш у своєму серці, а не в житті. Людські наміри, хоч і найкращі, не завжди збігаються з природним ходом подій…
— Я, святий володарю, вже бачив такі зміни та їхні наслідки, — відповів Пентуер. — При деяких храмах роблять різні спроби: лікують хворих, навчають дітей, вигодовують худобу й вирощують рослини і, врешті, перевиховують людей.
