Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
Що це?
Аменті — це витвір душ богів на повеління Осіріса, володаря гори Аменті. Іншими словами: Аменті — це збудження, яке викликає Ра; кожен бог, який там є, стає з ним на двобій. Я знаю великого бога, який там живе.
Я з’явився з моєї країни, прийшов з мого міста, знищую лихе, відвертаю недобре, очищаюсь від бруду. Дістаюся до країни тих, що живуть на небі, вступаю в неї крізь величну браму.
О ви, супутники мої, подайте мені руку, бо я буду одним із вас».
Коли кожна частина тіла померлого була вже оповита молитовними стрічками і. обвішана амулетами, коли він мав уже достатню кількість настанов, які повинні були допомогти йому орієнтуватися в країні богів, слід було подумати про документ, який відкрив би йому врата до цієї країни. Адже між могилою і небом на померлого чекають сорок двоє страшних суддів на чолі з Осірісом, які мають оглянути його земне життя. Лише коли серце небіжчика, зважене на терезах правосуддя, виявиться рівним богині правди, коли бог Дутес, який записує на табличках вчинки вмерлого, визнає їх добрими, лише тоді Гор бере душу за руку і веде її до трону Осіріса.
Отже, щоб небіжчик міг виправдатись перед судом, його мумію треба було загорнути в папірус, на якому написано сповідь вмерлого. Загортаючи мумію в цей документ, жерці чітко й виразно, щоб померлий нічого не забув, читали:
«Володарі, правди, приношу вам саму правду.
Я нікому не вчинив зла і не зрадив нікого. — Не зробив нещасним нікого з моїх близьких. — Не дозволяв собі непристойності і неправдивого слова в домі істини. — Не знався зі злом. — Не чинив нічого лихого. — Як начальник, не наказував своїм підданим працювати понад силу. — Ніхто з моєї вини не став лякливим, убогим, хворим або нещасним. — Я не робив нічого такого, що відвернуло б від мене богів. — Не мучив раба. — Не морив його голодом. — Не змушував його плакати. — Не вбивав. — Не силував нікого зрадливо вбивати. — Не брехав. — Не грабував майна храмів, — Не зменшував прибутків, пожертвуваних богам. — Не забирав хліба чи сповитків у мумій. — Не вчинив гріха з жерцем моєї округи. — Не забирав у нього і не зменшував його маєтку. — Не користувався фальшивою вагою. — Не відривав немовляти від грудей його годувальниці. — Не чинив звірств. — Не ловив сітками птахів, пожертвуваних богам. — Не перешкоджав розливові річок. — Не повертав у інший бік течію каналів. — Не гасив вогню в неналежний час. — Не крав у богів пожертвувань, які вони собі вибрали. — Я чистий… Я. чистий… Я чистий…»
Коли небіжчик, завдяки «Книзі померлих», уже знав, як поводитися в країні безсмертя і насамперед як виправдатися перед судом сорока двох богів, тоді жерці викладали йому ще й передмову до цієї книги, усно пояснюючи її незмірну важливість. Тому бальзамувальники, які оточували свіжу мумію фараона, відступали, а приходив верховний жрець «поселення мертвих» і шептав померлому на вухо:
«Знай про те, що, володіючи цією книгою, ти будеш належати до живих і здобудеш велику шану між богами. Знай про те, що, завдяки їй, ніхто не зважиться суперечити тобі. Самі боги підійдуть до тебе і обнімуть тебе, бо ти належатимеш до їхнього стану.
Знай про те, що ця книга розкаже тобі, що було напочатку. Жодна людина не читала її вголос, жодне око не бачило, жодне вухо не чуло. Книга ця — сама істина, але ніхто ніколи її не знав. Нехай же вона буде бачена тільки тобою і тим, хто тобі її дав. Не звертайся для її тлумачення до того, що може підказати тобі твоя пам’ять або уява. її пишуть тільки в залі, де бальзамують померлих. Це велика таємниця, якої не знає жодна смертна людина, жодна в світі.
Ця книга буде твоїм поживком у нижчій країні духів, дасть твоїй душі змогу перебувати на землі, дасть їй життя вічне і зробить так, що ніхто не матиме влади над тобою».
Тіло фараона убрали в дорогі шати, на обличчя наділи золоту маску, на руки, складені навхрест, золоті персні й браслети. Під голову поставили підпорку з слонової кістки, на якій були звиклі спати єгиптяни. Нарешті, тіло поклали в три труни — папірусову, покриту написами, позолочену кедрову і мармурову. Форма двох перших повністю відповідала формі тіла померлого; навіть різьблене обличчя було схоже, тільки усміхнене.
Після тримісячного перебування в «поселенні мертвих» мумія фараона була готова до врочистого поховання. її віднесли назад до царського палацу.
Розділ п’ятдесят четвертий
Усі сімдесят днів, протягом яких священне тіло мокло в насиченій содою воді, Єгипет був у жалобі.
Храми позачиняли, припинились процесії. Змовкла всяка музика, не влаштовувались бенкети, а танцівниці перетворилися на плакальниць і, замість того щоб танцювати, рвали на собі волосся, що теж давало їм чималі прибутки.
Ніхто не пив вина й не їв м’яса. Найвищі сановники ходили босі, в одежі з грубого полотна. Ніхто не голився, крім жерців, найзапопадливіші навіть не вмивалися, обличчя вимащували болотом, а голову посипали попелом.
Від Середземного моря і до першого порога на Нілі, від Лівійської пустелі до Сінайського півострова панували тиша й смуток. Згасло сонце Єгипту, відійшов на Захід і залишив слуг своїх володар, який давав радість і життя.
Серед найвищої знаті наймоднішими були розмови про загальну жалобу, яку поділяла навіть природа.
— Ти помітив, — казав один сановник другому, — що дні стали коротші й темніші?
— Я не зважувався сказати тобі про це, — відповідав той, — але так воно й є. Я помітив навіть, що вночі менше зірок сяє на небі і що місяць уповні світив менше, ніж звичайно, а молодик довше.
— Пастухи кажуть, що худоба на пасовиську не хоче їсти паші, а тільки реве…
— А я чув від мисливців, що заплакані леви не кидаються на сарн, бо відмовились від м’яса.
— Жахливий час!.. Приходь до мене сьогодні ввечері. Вип’ємо по скляночці жалобного напою, що його вигадав мій виночерпій.
— Знаю, це, мабуть, чорне сідонське пиво?..
— Хай боги боронять, щоб ми в цей час пили напої, які веселять серце! Напій, що його винайшов мій виночерпій, — це не пиво… я порівняв би його швидше з вином, настояним на мускусі і пахучих травах…
— Дуже доречний напій. Адже наш володар пробуває зараз у «поселенні мертвих», над яким стоїть запах мускусу і бальзамувальних трав.
Так протягом сімдесяти днів журилися сановники.
Аж тоді перший трепет радості пробіг по Єгипту, коли з «поселення мертвих» дали знати, що тіло фараона витягли з содового розчину і що бальзамувальники та жерці уже чинять над ним обряди.
В цей день сановники вперше обстригли волосся і змили болото з обличчя, а хто мав охоту — той умився. Та й справді, вже не було приводу для смутку: адже Гор знайшов тіло Осіріса, володар Єгипту, завдяки мистецтву бальзамувальників, здобував втрачене життя, а завдяки молитвам жерців та «Книзі померлих», ставав рівний богам.
З цієї хвилини небіжчик фараон Мер-Амон-Рамзес офіційно став називатися «Осірісом»; неофіційно його називали так відразу після смерті.
Природжена веселість єгипетського народу почала брати гору над смутком, особливо серед воїнів, ремісників та селян. Ця радість іноді набирала навіть непристойних форм між простим людом.
Невідомо, звідки почали ширитись чутки, що молодий фараон, якого весь народ уже інстинктивно любив, хоче поліпшити долю селян, робітників і навіть рабів.
Ось чому траплялося (нечувана річ!), що муляри, столяри й гончарі, замість того щоб спокійно пити й розмовляти про своє ремесло чи родинні справи, насмілювалися в шинках не лише нарікати на податки, а навіть скаржитись на владу жерців. А селяни, замість того щоб у вільний від роботи час молитися і поминати предків, перемовлялися між собою, як було б добре, якби кожен з них мав кілька смужок своєї землі й міг відпочивати кожного сьомого дня!
Про воїнів, особливо чужоземних полків, нема чого й говорити. Ці люди взагалі уявили собі, що вони найзнаменитіша каста в Єгипті, якщо не зараз, то в недалекому майбутньому, після якоїсь там щасливої війни, яка от-от має вибухнути.
