Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
В таких пересилках пройшло лїто, а вже 23/VIII (3/IX) король видав унїверсал, визначаючи предовгу низку українських панів і ротмистрів польських до комісії на козаків. „Тому що попереднї умови не були здїйснені, а тих козаків що далї то більше прибуває, так що ся сила не тільки може нас розсварити з поганами, але й викликати внутрішнї замішання” — поручало ся сїй комісії війти в переговори з козаками, „аби ті своєвольцї, що вже часто і своїх старших не слухали, були приборкані, уставлений був порядок і послушність”, і т. д. 3).
Але заскочити козачину несподївано так само не удало ся сим разом, як і попереднїм, а навіть іще меньше. Репресивні заміри правительства не були для неї тайною; в двірських кругах варшавських оповідали, що козаки переловили кореспонденцію Жолкєвского з Іскандер-башею і довідали ся про обіцянки, які робили ся турецькому правительству про приброканнє козачини; почувши се, козаки зараз рушили — одні кажуть, що вони збирають ся йти оружною рукою на Україну, иньші — що вони задумують злучити ся з Татарами 4). Коли під кінець вересня Жолкєвський з своїм військом і комісарськими полками прийшов по торічньому під Паволоч, над Раставицю — військо козацьке притягло сливе під Білу Церкву і стало табором на р. Узени. Але було його не так багато, всього понад десять тисяч, з арматою. Сил Жолкєвского і комісарів докладно не знаємо. З великого числа маґнатів-комісарів сим разом ставили ся особисто воєвода руський Данилович, новоіменований воєвода київський Томаш Замойский (син канцлєра), Станїслав Конєцпольский, також ново іменованний гетьманом польним, і староста камінецький і браславський Калїновский. Коли з табору козацького, на заклик комісарів прибули козацькі делєґати (Ян Костжевский, Петро Одинець, Яцина, Ратібор Боровский й ин., всього до двадцяти душ), по переговорах з ними була уложена деклярація комісарська, і з нею вислані комісарські делєґати в табор козацький для дальших переговорів.
Комісари положили в основу своєї деклярацію попередню, ольшаницьку деклярацію і по переведених переговорах, як свій ультіматум, поставили такі жадання: щоб відповідно до тої ольшаницької деклярації козаки виключили з війська всяких „неприкаянних людей”, які пристали від пяти лїт до козацького війська, та прийняли те число реєстрового війська, яке потім їм визначить король; щоб були занехані походи на море, понищені човни, які ще зостали ся, і покарані участники останнїх морських походів; щоб козаки прийняли старшого, якого їм настановить гетьман коронний. З свого боку комісари робили тільки ту уступку, що підносили цифру річної плати козакам (а з сим розуміло ся і побільшеннє козацького реєстру): від 1620 р. козацьке військо мало діставати на рік 40 тис. золотих (замість давнїйших 10 тис. золотих і 700 поставів каразії). При тім виплачено війську плату за рік попереднїй і останнїй, 20 тис. золотих за службу московську, і ще осібно потім на гармату і на старинну коло 4 тис. золотих „за покірність, яку вони показали”. 5).
Сї значні суми грошей, виплачені під сю хвилю, безперечно мали значіннє бочок олїю розлитого на розбурхані хвилї. Золота шкарлупа осолодила гірку пілюлю, яку польське правительство подавало козачинї, використавши її quantum satis в останнїй московській кампанїї, а тепер певне того, що вже козачини не потрібує. Помогла вона й козацькій старшинї прихилити козацькі маси до уступок сим правительственним домаганням, щоб не довести до загострення конфлїкту. Переговори й торги одначе тягнули ся довго. „Було не мало терґіверсацій” (викрутів), писав Жолкєвский королеви по скінченню справи; „вставляли і хотїли включити в свій ,реверсал' то те то се, а особливо на тім наставали — і дуже то зайняло часу, що хотїли додати: коли б котрого року не виплачено їм визначеної платнї, то було б їм вільно йти на море для здобичи; зійшло більше тижня на тім, в зносинах і пересилках з ними, одначе стало таки на тім, що містять в собі ті писання”. 6). Маючи більші сили при собі, не потрібуючи козацької ласки й помочи як торік, комісари сим разом ставили ся супроти козаків гострійше й безогляднїйше і грозили оружним нападом, війною, коли козацьке військо не прийме їх умов. „До такої скрухи в значній части привело їх те, що бачили військо королївське: хоч тяжкі були осїннї непогоди, снїги, дощі, морози, таки нї одного дня без непогоди, але військо зносило ті невигоди; чули погрози, що як не схочуть піддати ся волї і наказам короля, то жовнїри королївські готові поступити з ними як з ворогами, і завдяки тому справа взяла такий користний для держави оборот”, писав Жолкєвский 7). І так привабний дзенькіт золота, з другого боку — хвалький бренкіт польських шабельок рішили дїло. Козацька старшина, не сподїваючи ся виграти оружної боротьби з річею посполитого, а на випадок невдачі рискуючи стратити й те все, що їй комісарські пропозиції лишали ще, рішила піддати ся і за всяку цїну обминути конфлїкт.
Рапорт польських делєґатів висланих в козацький табор для переговорів з дня 5 (15). X 8) дає нам кілька характеристичних подробиць до сих переговорів, та й дещо побутових деталїв, так що варто з нього навести що інтереснїйше. „Поїхали ми до них, скоро тільки розвиднїло і застали їх при шикованню війська. Спинили нас, не давши переїхати гребельки на Узени: просили, аби ми почекали, поки вони упорядкують полки. Довго пересували полки на гору і за гору, довго мішали ся і нарештї прислали до нас, аби ми їхали списувати військо. В тім і сам гетьман Сагайдачний зближив ся до нас; ми зближились до нього і сказали, що нам не те важно, аби ми військо списували, але щоб ми прийшли до угоди й комісію уложили: передали вам її (деклярацію комісарів), а від вас узяли реверсал. Тодї вони усильно просили хоч не писати, то оглянути, і ми з тим остереженнєм поїхали. Поставили вони одинадцять полків; майже все були з огнистою стрільбою, рідко хто з луками; на наш погляд могло їх так бути 8000. Подали нам реєстр своєї переписи і в нїм рахували війська 10600. Полки по порядку давали вистріли. Потім привели нас до армати; при нїй було більше меньше 200 піхоти з рушницями. Дали вистріли, стріляли з гармат. Потім обернено полки до обозу, показуючи їх нам, і так кождий ішов до свого становища. Сагайдачний зсївши з коня просив нас їсти. На прошеннє наше потім зараз били в бубни на раду; мало що стративши часу на їду, пішли ми на нараду. Там признали їм, що бачили у них готовість воєнну, і похвалили її; переказали подяку вашої милости (Жолкєвского). По пунктам намовляли ми їх до постанов комісії; доводили, що тут в громадї, в гуку, в такій великій купі до нїчого не можна договорити ся. Тодї вони позволили, щоб Сагайдачний з кілька-десятьма відійшов з нами осібно. Насамперед не згодили ся вони на те, щоб брати гроші у Львові, а щоб у Київі на св. Ілю, руське свято, чотирі недїлї по св. Іванї. По друге — просять, щоб з шляхетських маєтностей їм виходити до тогож свята св. Ілї, і на се ми зважили ся згодитись. По третє, коли ми їм сказали волю вашої милости (гетьмана Жолкєвского), щоб їх тільки 3000 війська зістало ся, — на се нїяким чином не хотїли пристати. Казали: „ми вже виключили 5000 неналежних до війська і зісталися самі в собі, і то нїчого не буде коштувати королеви і річипосполитій по над признані нам 40 тис. золотих; роспустивши раз, ми вже більше не будемо в такій масї, — а не дай Боже, як би якийсь ґвалт і небезпечність прийшла на річпосполиту від неприятеля ?! а їх (тих понад 3000) виживимо з тоїж плати, не беручи стації нї звідки, — хоч би й по грошу, то будемо дїлити ся з ними; і так сильнїйшими будемо на відправу неприятелеви, легко нам буде і своєвільних між собою стримати, і походи на море загамуємо”. Секретно запевняли нас: „ми тепер в купі голосимо, що всї в тій купі зістануть ся, а роспустивши, потім лекше, без всякого замішання і небезпечности кровопролитя і усобицї випишемо скоро, а як би тепер оголосили певне число, нїяким чином не уйшли (кровопролитя)”. Від присяги відмовляють ся, кажуть, що ми додержуємо Татарам словесного приречення або дання руки, то й. кор. милости, пану нашому милостивому, поготів дотримаємо, давши умову і обовязок наш на письмі з печатю і підписом рук, і по рицарськи, прийнятим у нас звичаєм, як і на Ольшанцї було, потвердимо (умову), підписавши реверсал комісії”. Бачучи, що їм хотїло ся вже розїздити ся, ми, щоб затримати їх і збільшити надїю на певнїйшу постанову, казали їм на завтра рахувати гроші”. Тим часом просять у гетьмана інструкцій, як бути з тими бажаннями козаків.
