Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗
— Я не знаю напевно, — Рейчел вимовила щиро настільки, наскільки могла. Вона сковтнула від хвилі жаху. — Я сирота. Я не знаю, скільки мені років.
Рейчел подумала про візит її мами — якщо це дійсно була її мама. Згадуючи про це зараз, вона подумала, що в той момент це не мало абсолютно ніякого значення на відміну від поточного моменту.
Їй стало цікаво, чому мама залишила її сиротою? Якщо вона дійсно була її матір'ю, навіщо їй знадобилося залишати її абсолютно одну?
Для чого їй знадобилося знайти її посеред якогось місця в дорозі, і після цього знову залишити її? Коли вона прийшла до неї під час привалу, Рейчел здалося це абсолютно природним, але тепер Рейчел не знала, що й думати.
Сікс всього лише заусміхалася з її відповіді. Але цю посмішку не можна було віднести до веселої або радісної. Рейчел не вважала, що Сікс може осяятися щасливою усмішкою — тільки хитрою, тією, яка давала людям зрозуміти, що вона задумала якісь темні, чаклунські речі.
Відьма націлила довгий костистий палець на малюнок з Річардом.
— На це пішло дуже, дуже багато роботи, адже ти знаєш.
Рейчел кивнула.
— Я знаю. Я була тут, коли ти і Віолетта займалися цим.
— От-от, — Сікс розтягувала слова, поки вона спостерігала за Рейчел тим способом, яким павучиха спостерігає за мухою, дзижчить в її мережі. — Звичайно ти була тут, де ж ще тобі бути?
Жінка ближче підібралася до малюнка.
— Ось тут, — вона помахала пальцем біля одного з тих місць, які змінила Рейчел. — Як ти це зробила?
— Ну, взагалі я запам'ятала те, що ти говорила Віолеті щось про елементи, — Рейчел не сказала, що вона знала, який був «Завершальний елемент», але вона знала. — Я пам'ятаю, як ти говорила, як з'єднання замикати за допомогою кута азимута на людину, щоб дозволити заклинанню визначити його місцезнаходження і потім застосувати належне роздроблення. Я припустила, що це було основне призначення, головна частина всього цього. Я змінила відносність так, щоб змінилася позиція зв'язку з об'єктом.
Сікс, уважно слухаючи, злегка кивнула.
— Таким чином, перериваючи фундаментальну підтримку позиційної структури, — Сікс міркувала сама з собою. — Глянь-но, ну це ж треба! — Вона глибокодумно похитала головою, ще пильніше подивившись на малюнок. Вона повернулася до Рейчел, дивлячись на неї похмурим поглядом. — Ти не просто надзвичайно талановита, малятко, але і дуже винахідлива.
Рейчел не думала, що їй потрібно сказати спасибі. Сікс, незважаючи на посмішку на її тонких губах, навряд чи була рада виявити всі пошкодження, що Рейчел заподіяла цьому малюнку — а Рейчел чудово розуміла, наскільки дійсно сильними були ці ушкодження їх малюнку.
Сікс тицьнула костистих пальцем.
— Ось тут. Чому ти додала цю лінію? Чому ти просто не стерла з'єднання?
— Оскільки я прийшла до висновку, що це всього лише б послабило дію заклинання, зроби я це, — Рейчел вказала на кілька інших елементів, — Ось тут вони також підтримують головні елементи, тому якби я їх просто стерла, то з'єднання все ще утримувало б зв'язок. Наскільки я могла уявити, якщо б я внесла цю поправку, то вона як раз і переадресувала б і зміцнила нижній зв'язок, при цьому руйнуючи це заклинання, замість того, щоб просто послабити.
Сікс похитала головою, погоджуючись в чомусь сама з собою.
— Який хороший слух у тебе. Ніколи не думала, що дитина зможе перейнятися такими речами так швидко.
— І зовсім це не було швидко, — відповіла Рейчел. — Ти наполегливо продовжувала твердити і повторювати ці речі Віолетті незліченну кількість разів. Було б досить важко не засвоїти це через якийсь час.
Сікс хихикнула про себе.
— Так, вона була повною дурепою, чи не так?
Рейчел не відповіла. Вона не відчувала себе надто розумною зараз, оскільки дала себе застигнути зненацька, та й взагалі не вважала.
Сікс, склавши руки, крокувала перед величезним малюнком, оглядаючи творіння рук Рейчел. Вона видавала якісь неприємні звуки про себе, поки з усією ретельністю оглядала все це. Рейчел прийшла в смуток, спостерігаючи за тим, як та точно слідувала за тими корективами, що внесла Рейчел. Відьма не пропустила жодного.
— Вельми вражаюче, — промовила вона, не озираючись назад. Вона клацнула пальцями. — Ти повністю і безповоротно знищила це, — Сікс обернулася до Рейчел. — Ти зруйнувала заклинання повністю.
— Абсолютно не шкодую, що зробила це.
— Я й не сподівалася, що ти будеш шкодувати, — зітхнула вона. — Ну, нічого страшного не відбулося. Це послужило своєму призначенню. Вважаю, що ніякої необхідності в цьому заклинанні більше немає.
Рейчел була розчарована, почувши це.
— Ніякий це не повний крах. — Сікс, залишаючись зі складеними руками, звернула свій хитрий погляд на Рейчел. — Я забезпечила себе новим художником. Причому, таким, що вчиться набагато швидше попереднього. Ти дуже здорово можеш стати в нагоді. Думаю, що я залишу тебе в живих, поки, в усякому разі. Що ти скажеш на це?
Рейчел набралася хоробрості.
— Я не стану малювати речі, які заподіюють шкоду людям.
Посмішка знову повернулася на її обличчя, тільки ще ширше.
— О, ну на це ми ще подивимося.
Виснажена, Келен готова була впасти зі спини коня. По нерівній ході змиленого коня вона могла сказати, що ой теж був готовий впасти. Тим не менш, її рятівник був готовий загнати коня до смерті.
— Кінь не зможе більше витримати такий темп. Ти не думаєш, що нам треба зупинитися?
— Ні, — кинув він через плече.
У слабкому світлі досвітньої години Келен змогла, нарешті, розгледіти темні обриси смутно проступаючих дерев. Для неї було полегшенням розуміти, що скоро вони покинуть відкриті простори рівнини Азеріта.
На рівнині, як тільки зійшло сонце, вони були б видні на милі навколо в будь-якому напрямку. Вона не знала чи переслідували їх, але навіть якщо і ні, то тут легко могли опинитися патрулі, здатні їх засікти.
Однак вона навіть і не намагалася думати, що Джеган дозволить їм ось так просто взяти й поскакати і не пошле нікого навздогін, щоб вистежити її. У нього був якийсь великий план, що включав у себе помсту, і він не збирався просто так від нього відмовитися.
Як тільки Сестри зцілять його, він буде в жахливому настрої і переповнений рішучістю в щоб те не стало повернути її. Джеган не був людиною, готовою терпіти відмови в тому, чого він хоче.
Та й Сестри, без сумніву, будуть переслідувати її. Все, що знала Келен, говорило їй про те, що вони вже можуть йти за нею по п'ятах. Навіть не маючи можливості виявити її і Самюеля, Сестри могли використовувати свою силу, щоб вистежити їх.
Можливо, Самуель поступав мудро, що не зупинявся. Однак, загнавши коня, вони тільки піддадуть себе більшій небезпеці.
Вона хотіла, щоб у них був ще один кінь. Келен була переконана, що тоді все було б простіше. Зрештою, вона була невидима для більшості людей в таборі. Вона могла б тихо сповзти з коня, коли вони проїжджали повз інших, і забрати ще одного.
Самуель був одягнений так само, як і солдати — саме так він і проник в табір. Якби він зупинився, ніхто б і бровою не повів, а Келен вони не бачили. Вона могла б забрати ще одного коня. Легко забравши декількох, вони отримали б можливість міняти коней і рухатися швидше, підтримуючи їх свіжими.
Однак, Самуель був непохитний і вона навіть не стала намагатися. Він думав, що ризик і так занадто великий, і вони втрачають найкращий шанс, щоб втекти.
Враховуючи, чим вони ризикували, вона вважала, що не може звинувачувати його в тому, що він хоче забратися подалі як можна швидше.
Їй було цікаво, чому вона не була невидимою для Самюеля. Схоже, що він, так само, як і Річард, прийшов у табір саме для того, щоб допомогти їй втекти.
Келен було боляче від того, що Річард не зміг втекти. Спогади про нього, лежачого там, на землі, невідступно переслідували її і розбивали їй серце. Їй було соромно через те, що вона не залишилася допомогти йому. Навіть зараз, сильно налякана, вона відчувала сильне бажання повернутися. Невидима, вона могла би щось зробити. Їй відчайдушно хотілося спробувати.
