Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
В таже времена по велицей благости божіей за пришествіем во град Кієв святЂйшаго патриарха Іерусалимскаго Кир Феофана воздвизаше ся іерархия благочестивая, в нейже между иншими и сей Мелетій зовемый Смотрицкій, на архиепископию Полоцкую поставляется. Єму же возвратившую ся з Кіева до Вилна обрЂтаєт архимандрита своєго, блаженныя памяти Леонтия, уже ко Господу отшедша, и бываєт в него мЂсто во братст†виленском архимандрит, во велицей сый чести, службу совершая по чину архіерейску. Общаго же врага навЂтом иже всегда добру противит ся, сей Мелетій, єще и потоки благочестія яко Ориген испусти. Не стерпЂ гоненія и сущу ему в Кієв и монастыри Межигорском уязвлен стрЂлою унЂятской... и яд свой хотя на многія лица изліяти тамо сокровеннЂ ухишряще, и аки благочести†извЂтом утвержденія православныя вЂры, дойде Константинополя и Ієрусалима и бысть у патріархов. И сбыст ся c ним, якоже со Іюдою предателем повнегда бо прияти єму тЂло Господнє, внійде в онь сатана. Такожде и сей-повнегда быти єму на мЂстех святых, отверже ся быти сын церкви Восточныя, яже єго святою купелью породи, и начат составляти яда исполненную книжицу, Апологію сію нарицая. Егоже ощутивше Кіево-печерскіє отцы, соборнЂ отчасти обличиша, но не до конца.
По сих же сущу ему при погребеніи тЂла преставлшіяся о ХристЂ выше реченныя КнягинЂ Соломирецкия в БолкоградЂ, и тамо ощущаху єго нЂцыи от отец, яко неблагочестивЂ, но не возмогоша я†его обличити, занеже у всЂх во велицей чести бЂ, дондеже вторицею на соборЂ в Кієв явственнЂ его обличиша. Он же єще и прощенія просив 1, но не истиннЂ отрицаяся писанія своего сирЂчь Апологіи, юже во церкви на амвонЂ терзаше, паляше и оплеваше и проклинаше, собор же прощенію его сподобляєт.
1 Друк. просих.
Прежде же того собора сей рекомый Мелетій хотя средство свое и родство возвысити, не довляяся братиею, други, благодЂтелми и всею церковию, паче же и Єпархиею своєю еже на потребу сирЂчь хлЂба и риз, но помощию и ходатайством униатским, c ним же он на соблазнь вЂрный согласи ся, достигаєт благочестиваго монастыря Дерманя. И оттуду, егда бЂ на соборЂ, паки тамо возвратив ся, явственно отречеся благочестивих патриарх и прієм єресь униатскую, сана святительскаго обнажи ся, благост божію себЂ от церкви Христовой Духом святым дарованную преобидил, и отшедшу от него Духу святому єлико быст, отцу его СатанЂ, обрЂте єго себЂ сосуда избранна, якоже второго Оригена или неистоваго Арія хулника и отметника. Єго же стопам в повиновеніи лестном весма приклони ся и отезею злохитрія и беззаконія шествова, послЂди же ниспаде ся, ничтоже бо во писанних своих церкви святой соборной восточной апостолской в исповЂданіи православныя вЂры в догматЂх и пра†остави цЂло. Ho вся елико унЂяты мудрствуют хваляле и паче онЂх силогизмами Оригенскими услаждаїпе, православных злословяше, но и до сего ста. Нехотящих сих пріймати мученіем и смертію предаше, и на сіє истово их же вЂсть поощряше, да и не хотяще нуждею ереси его общенци єго будут.
Сего ради от всея церкви яко апостата и от своих овец яко волк оставлен и отриновен и в конец проклятіє наслЂдова. Єго же част — аще не покаєтся — со Іюдою предателєм и злочестивым Арієм и протчим єретики, благочестію сопротивляючимися. Нас же, Христе истинный Боже наш, утверди в православной вЂрЂ. Церков свою невредиму соблюди и от всякого избави зла. Молитвами пречистыя и преблагословенныя твоея матери присно ДЂвы Марій и всЂх святых. Аминь".
Другий твір, найбільш академічний з цілої цієї полеміки, — досить загадкового походження. Автор закритий в друку псевдонімом Геласія Діпліца, праця вийшла без позначення місця, з датою 1631 року, під заголовком "Антапології", з присвятою Петрові Могилі 1. Старий історик бібліограф антитринітарських писань Хр. Занд записав у своїй "Бібліотеці Антитринітаріїв", що під цим псевдонімом виступав ректор антитринітарської школи в Киселині на Волині Євстафій Гізель, учений геленіст, що надрукував також в 1626 р. грецький переклад голосного містичного трактату "Про наслідування Христові" т. зв. Томи Кемпійського 2. Не знаю, хто перший виправив цього Гізеля на "Киселя", але в польських бібліографів XIX в. з рук до рук пішло як певне, що автором "Антапології" був" Євстафій Кисіль, ректор антитринітарської школи в Киселині", і кінець кінцем цей "Кисіль" загніздився також і в українській літературі 3.
1 Примірник той, що я мав, був без титулу, і я не міг його ніде добути; Естрайхер цитує книжку так (т. XIX, с. 265): Antopologia Apologiey, ktora do przezacnego Narodu Ruskiego przewielebny oyciec Meletiusz Smotrzyski, rzeczony Archiepiskop Polocki etc. napisal, zniesienie, uczynione i zawarte w pieci ksiegach przez Gellaziusza Diplica w r. 1631.
2 Bibliotheca anti-trinitariorum... Christophori Chr. Sandii. Freistadii, 1684, стор. 143. Eustrachius Giselius, Roxolanus, scholae Kisselinensis Rector. Liber Thomae a Kempis de imitatione Christi, in Craecum idioma translatus. Francofurti ad Viadrum a. 1626.
Antapologia, sive Refutatio Apologiae quam ad nationem Ruthenicam fecit Meletius Smotriski dictus Archiepiscopus Polocensis, sub nomine Gelasii Diplici edita. a. 1631.
Згадує Гізеля також Historia reformationis Polonicae... authore Stanislao Lubieniecio, Freistadii, 1685, стор. 277. Ex Kiseliensis quidem schola ex ruinis Scholae Racovianoe insigniter sub Rectoribus Eustachio Giselo... creverat.
3 Вішнєвський у своїй "Історії польської літератури", т. VI, 1844, в ряді "гелєністів польських" записує "Гізеля Евстахія", поляка, дворянина, воєводи белзького, потім ректора школи в Киселині, соцініанина, — писав вірші грецькі, крім розпорошених по різних виданнях, його вірш грецький на смерть Потоцького, старости товмацького, виданий в Битома (с.187). А в т. VIII (1854), в бібліографії полемічної літератури: "Виступив проти Смотрицького ще Остафій Кисіль, дідич Киселина на Волині, назверх дизуніт, в душі аріанин" — і тут покликання на сказане попереднє про нього, що цей Кисіль криється під іменем Гізеля, "знавця грецької мови" (с.338). Ідучи за ним, м. Макарій називає "Антапологію" твором "Євстафія Киселя" (XI, с. 363).
Ор. Ів. Левицький у своїм "Соцініанстві" ("К. Ст.", 1882, IV, с. 205), цитуючи Занда і Любенєцького, теж говорить про "Євстафія Киселя, волинського шляхтича", що був першим ректором киселинської школи, відкритої коло 1614 р., і довгий час займав цю посаду, під псевдонімом Діпліца видав "Антапологію", і зауважує: "Цей факт краще, ніж інше, характеризує тодішні відносини між православними і соцініанами" (Повторено в "Архив", 1, VI, с. 143, 1883).
Акад. Харлампович у своїх "Школах" теж прийняв поправку "Giseliusa" на Киселя, одначе висловив ряд сумнівів про те, що під псевдонімом Діпліца міг укриватись соцініанин — киселинський ректор (с.165).
Але гіпотеза ця тримається далі, і, напр., Естрейхер у своїй бібліографії (серія III, т. VIII, 1903, с. 62) називає автора "Антапології": Kisiel Ostafi (Kiselius Eustach).
Акад. Возняк в своїй "Історії укр. літератури" (II, 271-2, 367) називає "Антапологію" просто твором Остапа Киселя. Так називаю його і я в "Історії України".
Але для такої заміни Гізеля Киселем властиво нема ніякої підстави, і, хотячи приймати серйозно вказівку Занда, треба рахувати "Антапологію" твором Евстафія Гізеля. Якого такого? Розуміється, гадка звертається на єдиного Гізеля, звісного на нашій Україні, — славного печерського архімандрита другої половини XVII в., видавця "Синопсису" і т. ін. Його біографія до 1640-х років настільки невідома, що дає місце найбільш фантастичним здогадам. Він євангелік з Пруссії. Коли, де і як з’явився на Україні, не звісно. Що перешкоджає прийняти, що він прийшов в 1620-х роках як учитель якоїсь євангелицької школи, був дійсно "ректором" школи в Киселині, потім зв’язався з православними, дістав доручення lege artis розписати "Апологію", як тридцять літ тому Христофор Філалет дістав замовлення на Скаргу, але не зістався наємником, як той, але ввійшов до київського гурту, став учителем Київської братської школи, пройшов крок за кроком усі класи її , з р. 1645 став ректором і т. д.
