Історія України-Руси. Том 7 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги TXT) 📗
Як першорядні сили сього печерського кружка звісні нам насамперед сам Копистенський, далї Тарасій Земка, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, а в близьких зносинах стояв і перший ректор київської братської школи (потім ігумен Михайлівського монастиря) Йов Борецкий, що теж може не без посередництва Плетенецького опинив ся в Київі.
Копистенського, братанича звісного перемиського владики, 21) ми стрічаємо в Київі вперше на поч. 1616 р., коли він вписуєть ся до нового брацтва київського разом з Тарасієм Левковичом Земкою. Над виданнєм печерського Ан?ологіона він працює в тих лїтах разом з Борецьким і Памвою Бериндою. Крім своїх заслуг, які положив він як наступник Плетенецького на архімандрії печерській і гідний контінуатор його культурної роботи, Копистенський прославив себе як визначний богослов, полєміст, історик церковний і проповідник. Монументальна його „Палинодія или книга обороны католической, святой апостолской всходней церкви и святых патріарховъ” написана з приводу книжки Льва, Кревзя Obrona iednosci cerkiewnei (1618) і закінчена та ухвалена до друку в р. 1621, але не надрукована, зістала ся верхом теольоґічної ерудиції тих часів 22). Величезний трактат (868 стовпцїв теперішнього друку) подїляєть ся на дві половини, в першій (частина перша і друга) полємізує автор з католицькою доктріною про прімат папи, друга присвячена історії унїї на Руси (частина третя збиває арґументи, буцїм київська митрополїя була в унїї з Римом перед фльорентийською унїєю, частина четверта присвячена історії берестейської унїї). Чому ся капітальна і для свого часу незвичайно цїнна праця зістала ся не виданою, зістаєть ся неясним (досить правдоподібна гадка, що в тих роках, 1622-1627, вважали нетактовним розводити релїґійну полєміку і дражнити противну сторону, добиваючи ся лєґалїзації відновленої православної єрархії). Твором тогож Копистеньского вважаєть ся видрукована без імени автора „Книга о вЂрЂ єдиной св. соборной апостольской церкве'' 23), доповнена перерібка старшого, виленського видання, незвичайно популярна потім особливо в Московщинї. З іменем Копистенського надруковані були тільки дві згадані вище проповіди на похорон і річницю смерти Плетенецького, які рекомендують Копистенського справдї як визначного проповідника, і крім того кілька передмов при печерських виданнях тих часів. Копистенський, як показують згадки сих передмов, брав дуже дїяльну участь в сих виданнях, як перекладчик, редактор, видавець.
Памва Беринда прославив своє імя своїм словарем — „Лексиконъ словяноросскій и именъ тлъкованіє, тщеніємъ, вЂденіємь же и иждивеніємъ малЂйшаго въ ієромонасЂхь Памвы Берынды, протосуггела ?рону ієрусалимского”, вид. 1627 р. В присвятї сеї книжки панам Балабанам поясняє він, що живучи в домі Федора Балабана, фундатора стрятинської друкарнї, він тодї вже, за його принукою зачав збирати „реченія и имена словенския”, „аки не у сущу тогда лексикону раз†любомудра кир Лаврентія Зізаніи”. З сього лексикону Беринда покористував ся сам на початках, а потім не переставав протягом довгих лїт доповняти свою збірку, і нарештї перейшовши до Київа — „покликаний до друкарнї (печерської) до справлення бесїд на посланія апостольські”, над котрим він працював два роки „нощеденствуя”, він рішив видати вибірку з своєї збірки „в пользу спудеємъ” 24). Словар сей на довго зістав ся найбільшим і найповнїйшим, і по смерти Беринди передрукований був ще в р. 1653. Крім того, перейшовши в Київ (мабуть таки при тім, як забирано до Печерського монастиря Балабанову друкарню) і ставши тут управителем друкарнї (архитипографом) він увесь час, аж до своєї смерти (1632) брав дуже дїяльну участь в лїтературних працях печерського кружка, правлячи рукописи, доглядаючи видань, пишучи до них передмови, і т. ин.
Третїм таким дуже дїяльним, хоч і меньше замітним участником видавничої печерської колєґії був Тарасій Левкович Земка, ігумен брацького богоявленського монастиря і проповідник печерський, як він підписав себе на передмові Бериндиного лексикона, справщик книг і управитель друкарнї, муж учений в мові грецькій, латинській, словянскій і руській, ак величає його в епітафії Кальнофойський 25). Почавши від перших початків печерських видавництв (ми бачимо його підпис разом з Копистенським на братськім упису 1616 р., як єромонаха, правдоподібно печерського) і до смерти своєї в р. 1632 він зіставав ся дїяльним участником печерської видавничої роботи, і Кальнофойський в згаданій епітафії нагадує друкарям — „жили ви ним, поки він жив, і він жив вами”. Бачимо в печерських друках його вірші, передмови, переклади „на малороссійскую бесЂду общую”, й т. ин.
Далї трохи, хоч і в близьких зносинах з сим кружком стояли два иньші визначні дїячі:
Лаврентий Зизаній, бувший дідаскал львівської брацької школи, оден з найбільш рухливих і многостороннїх людей свого часу, автор букваря, граматики, словаря, катехізіса, педаґоґ, полєміст, проповідник, перекладчик і редактор, в Київі зявляєть ся десь коло р. 1620, прибувши з сусїднього Корця, де був священиком від р. 1612. В Київі він перекладав Бесїди Златоустого, толковання Андрія Кесарійського на Апокалїпсис; передмови сих видань славять його як „благоговЂйна мужа, словеснЂйша дідаскала и вЂтію, художнаго еллиногреческого языка умЂніє и искусство стежавша”, і поясняють, що переклад Бесїд він вчинив на запрошеннє Плетенецького.
Іван, в чернецтві Йов Борецький, теж бувший дідаскал львівський, з сього кружка найранїйше зявляєть ся у Київі: мабуть вже в р. 1611-2 був він тут священиком Воскресенської церкви 26), а з заснованнєм брацької школи був її першим ректором, потім ігуменом михайлівським і митрополитом, і через се тільки по части міг брати участь в працях печерського кружка. Кальнофойський в своїй епітафії величає його за честноти християнські й аскетичні, але Косов в ,,Патерику” підносить иньші прикмети славного митрополита, що був він „в науках свобідних, в знанню мови грецької, латинської, руської ледви чи рівний кому” 27). З значною правдоподібностю можемо бачити його перо в тій інтересній протестації 1621 р., з якої вище навели ми екскурс про козаків, і „Юстифікації” 1622 р.
Поруч сих виднїйших дїячів бачимо цїлий ряд другорядних лїтератїв, як Олександр Митура, автор згаданого панеґірика Плетенецькому (ВЂзерункъ цнотъ, 1618), брати Памви Беринди Лукаш і Стефан (автор віршів на честь Плетенецького), Філотей Кизаревич Йосиф Кирилович, й ин. Здебільшого були се Галичане — напевно знаємо як Галичан Борецького, Копистенського, Зизанія, братів Бериндів 28); додати до них ще Кас. Саковича, ректора брацької школи в р. 1620-4, і дешо пізнїйшого Кальнофойського. Було се перше „нашествіє Галичан” на Київ, що під покровом і протекцією гетьмана козацького, також Галичанина, заходили ся культурними засобами Західньої України відродити на київськім ґрунтї заглушене культурно-національне житє й привернути старій столицї України її давну національну і культурну ролю й значіннє.
Примітки
1) Архивъ Ю. З. Р. VII І с. 255.
2) Так приймаєть ся звичайно в лїтературі. Ґенеальоґи одначе не вміють його звязати з звісними князями Курцевичами.
3) Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 67.
4) Архивъ Ю. З. Р. II I с. 124.
5) Стороженко О существовавшихъ въ г. Кіе†римско католическихъ храмахъ (збірник Eranos).
6) Сборникъ матеріаловъ о Кіе†с. 103-4, Лебединцевъ Истор. замЂтки о Кіе†— Кіев. Старина 1884. X с. 283, Петровъ Истор. топогр. очерки Кіева с. 218-9, Zaleski Jezuici w Polsce IV c. 1440-2, Стороженко op. c.
7) Омилія на роковую память о. Єлисея Плетенецкого с. 50.
8) Передруковуєть ся в київських Записках т. 5, проф. Перетцом.
9) Казаньє на честномъ погребЂ блаженного мужа и превелебного отца Кvръ Єлисея въ єромонасЂхъ Евфимія Плетенецкого, архимандрита печерского кіевского, преставленного въ року 1624, въ октебру дня 29 презъ ієромонаха Захарію Копистенского тогды нареченого, а тепер милостію божією архимандрита тогоже монастыря печерского кіевского творенное и проповЂданное, Київ, 1625.
