Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
Сї данні відносини, певно, уставили ся не від разу. Деревляне сильно борюкались проти київської зверхности; лїтописцї знали, що за Ігоря було деревлянське повстаннє, а результатом його — заміна Олегової данини ще тяжшою, потім нове повстаннє, що закінчило ся смертю Ігоря; початок же сього деревлянського примучування виходив не тільки за границї X, а може й IX столїтя. В половинї Х в. Деревляне платили дань, але мали ще своїх князїв і власну управу; повстаннє 940-х рр. закінчилось, правдоподібно, знесеннєм деревлянської автономії, й Святослав посадив уже „въ ДеревЂхь“ 18) свого сина, чи властиво когось з своїх бояр, що мав правити іменем малолїтнього княжича. В 1-ій пол. XI в. Деревлянська земля вповні прилучаєть ся до Полянської ї не має вже осібних князїв, хоч би і з київської династиї.
Разом із зміцненнєм власти над Деревською землею мусїло йти розширеннє полїтичного впливу Київа над дальшими землями на захід і західню північ. Коли підбивались Кривичі (смоленські і полоцькі) і Деревляне, не могли довго зістатись поза сферою київського полїтичного впливу клином між ними уміщені Дреговичі. Нїяких звісток про боротьбу з ними не зістало ся в лїтописи, правдоподібно тому, що втягнуто їх під зверхність київську давно і без великих трудностей 19). Константин Порфирородний згадує Дреговичів між підвластними Київу племенами, а Володимир посадив вже свого сина у них в Турові.
Західнї сусїди Деревлян — Дулїби, та полудневі — Тиверцї по словам Повісти мали бути втягнені в круг київського впливу ще за Олега: всї вони виступають в походї Олега на Грецію як „толковини“, себ то автономні племена, обовязані до висилання своїх військ на поміч київському князю. Про Тиверцїв ще згадує Повість, що Олег воював з ними, але ся війна не привела до яких небудь острійших форм залежности від Київа крім посилання своїх полків. Лучан (??????????) стрічаємо між підвластними Київу народами вже в 1-ій пол. Х в. (у Константина Порфирородного). Але полуднево-західнї землї стратили свій інтерес для київських князїв після печенїзького потопу, що розігнав тутешню оселу кольонїзацію. Натомість західнї українські краї здобували більше значіннє, але й тут, на західнїй окраїнї Київська держава мусїла конкуровати з впливом иньших, подібно як вона молодих, повних агресивної сили держав — Польської, Чеської й Угорської, і ся конкуренція вимагала пильної уваги київського правительства. На жаль, авторів Повісти доля сих західнїх країв інтересувала также мало як і чорноморська або донська Русь; тому трудно сказати з якоюсь певністю, наскільки змагання Володимира коло привернення сих західнїх україн були явищем новим, або тільки відновленнєм, чи приверненнєм того, що вже перед тим, в IX- Х в. було раз приведене в залежність від Київа.
На сам кінець відложив я справу Новгорода і північних земель. Супроти полудневих земель, безпосередно звязаних з Київом, се иньший світ, друга полїтична система. На полуднї ми не стрічаємо слїдів істновання ширшої полїтичної системи, опертої на анальоґічних основах з київською: поодинокі землї, племена, городські системи (що найбільше) мабуть безпосередно підбивали ся київськими князями. Але на півночи була, очевидно, анальоґічна система, котрої полїтичним центром і дружинним осередком послужив Новгород, історичне гнїздо варязьких дружин, що звідси поширювали свої полїтичні впливи і данні відносини поміж фінські народи Поволжа і озерних країв. Не будемо входити тут в темну, мало відому і слабо вислїджену минувшину сеї системи. Вкажемо зате характеристичний паралелїзм в історичній традиції, чи конструкції початків новгородської традиції з київською. Як тут поруч лєґенди про київських братів теорія варязького завойовання, так там поруч варязького завойованая Гостомислова лєґенда про свійський, своєземський початок 20), не скомбінована, а відкинена потім зовсїм під впливами варязької теорії,-бо ся друга була приладжена ad majorem gloriam Новгорода і його полїтичних тенденцій супроти Київа.
Про сї впливи новгородських тенденцій на конструкцію повісти про початки Руської держави говорив я вище. За сими тенденційними конструкціями, що мали підчеркнути споконвічну автономність Новгорода, а для того доказували його так сказати — історичне старшинство перед Київом, що був мовляв здобутком Новгорода, а не навпаки,- заникла память про реальні відносини обох систем, київської і новгородської. Пропав для нас майже безслїдно сей многоважний в історії Руської держави момент — стріча і сполученнє сих двох полїтичних систем, що було вихідною точкою пізнїйшої великої, обєднаної полїтичної системи, як вона представляєть ся нам в звістках і фактах Х віку. Очевидно тільки, що для лїтописцїв XI віку се був момент так би сказати-передісторичний; він випередив собою ту історію Руської держави, про котру вони могли щось росповісти; сполученнє обох систем на днїпровській дорозї-се вихідний момент, від котрого ведуть вони сю історію. Центральне значіннє, яке мав Новгород в тім моментї на півночи (незалежно від того, які могли бути ранїйші центри чи етапи в розвою тої північної системи) виявляеть ся в самім напрямі сеі історичної „пути з Варяг у Греки“: лишаючи на боцї близшу і простїйшу дорогу двинську з старим Полоцьком, що відходить зовсім на другий план (через те може так і відокремив ся він пізнїйше), ся головна артерія простує кружною дорогою на Новгород, бо він являєть ся ключем до всеї тої північної системи волзько-озерної. Становище Новгорода як старшої з київських волостей, де сидить наслїдник київського престола за Ігоря, підчеркує се значіннє його як другого стола в новій, великій східно-словянській системі.
Але з другого боку звістки про новгородську дань, що проскочили під руками київських лїтописцїв, обясняють нам дїйсний характер сього сполучення обох систем. Олег в той момент, як стає князем в Київі, накладає на Новгород данину — „от Новгорода гривенъ 300 на лЂто мира дЂля“ 21); инакше сказавши — данні відносини Новгорода до Київа теж виходить за всяку історичну давність — вони являють ся одним з історичних атрібутів Руської держави Х в. Се доповняє звістка про Ярославове повстаннє против батька: „Ярославу же сущю НовЂгородЂ и урокомь дающую Кыєву д†тисячЂ гривенъ отъ года до года, а тысячю НовЂгородЂ гридемъ роздаваху“ (до сього поясненнє: „й тако даяху вси посадници новгородськии“) 22). Новгород платив дань до київського княжого скарбу від непамятних часів, від хвилї свого включення в київську полїтичну систему аж „до смерти Ярослава“. Се обертає до гори лїтописне оповіданнє про відносини Новгорода до Київа, і дає зрозуміти, що в дїйсности не Київ був здобутком Новгорода, а навпаки-Новгород здобутком Київа, і Смоленськ послужив не етапом в руху новгородського князя на полудне, а навпаки — київським ключем до новгородської системи, яким він зіставав довго і пізнїйше — опорною базою київської системи супроти озерних країв і Поволжа.
Що до хронольоґії то тут має цїну отеє переконаннє лїтописця, що звязок Новгорода і Київа виходить за границї епохи князїв Ігоря- Святослава-Володимира: се факт старший від них. Натяк на залежність Новгорода можна бачити і в звістцї Джайгані (писав при кінцї IX або на початку Х в.), що Русь, себто Руська держава, складаєть ся з трох частин — київської (столиця Куяба, Київ), „Славії“ і Танїї (чи Табії) 23); досить правдоподібно приймають, що ся Славія — то новгородські Словене.
Як бачили ми, Ігорів син сидїв в Новгородї за житя батька; він був тодї о стільки малий, що розумієть ся, правив тільки номінально. Се наводить на гадку, що практика — посилати в Новгород, як на значнїйший стіл, одного з синів київського князя, часто — найстаршого, могла уставити ся ще скорше, нїж за Ігоря, і малого Святослава післано тільки за сим звичаєм.
По за сим трудно щось більше сказати.
Примітки
1) Так найправдоподібнїйше пояснив се слово Григорович на підставі ґльос азбуковника: Александръ — помощникъ людемъ, сирЂчь толковникъ, АлексЂй — пособникъ, толковникъ. Труды III съЂзда І с. LIII.
