Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
Але цього року Сковайся і справді дещо розшукав.
— Це — лист. На івриті, — прошепотів Павел у слухавку. Він підозріло ставився до новітніх технологій, стільникового телефону не мав, а до електронної пошти відчував огиду. Саме тому його й взяли на роботу до відділу зберігання, де його старорежимний підхід не міг уповільнити впевнений марш бібліотеки до модерності.
— А чому ви шепочете, Павеле? — роздратовано спитав Нокс. Єдиною проблемою зі Сковайся було те, що він мислив себе шпигуном, викресаним із криги Холодної війни. Результатом стало те, що він був полохливим і злегка поведеним на таємничості.
— Тому що мені довелося роз’єднати книгу, щоб його дістати. Хтось сховав його під форзацом примірника твору Йоганнеса Рохліна «De Arte Cabalistica», — пояснив Сковайся з наростаючим збудженням. Нокс поглянув на годинник. Було так рано, що він навіть кави не попив. — Мусите прийти негайно. У ньому йдеться про алхімію та отого англійця, який працював на Рудольфа Другого. Цей лист може виявитися важливим документом.
Нокс встиг на другий рейс із Берліна. А потім Сковайся тихцем провів його до тьмяної кімнатки у підвалі бібліотеки, освітленою єдиною круглою лампочкою.
— А чи не можна було б зайнятися нашою справою в більш зручному місці? — спитав Нокс, підозріло розглядаючи металевий стіл (також із комуністичної доби). — Це що — гуляш? — спитав він, показуючи на липку пляму на поверхні столу.
— Стіни мають вуха, а долівка — очі, — сказав Сковайся, витираючи пляму рукавом свого коричневого светра. — Тут безпечніше. Сідайте. І дозвольте принести вам листа.
— І книгу, — різко кинув Нокс. Сковайся обернувся, здивований його тоном.
— Так, звісно. І книгу теж.
— Це не книга «Про мистецтво Кабали», — сказав Нокс, коли Сковайся повернувся. Із кожною хвилиною він дедалі більше дратувався. Твір Йоганнеса Рохліна був тоненьким елегантним томиком. А ця потвора мала, мабуть, не менше восьмисот сторінок.
— Це — праця Галатіно «De Arcanis Catholicae Veritatis». А в ній — Рохлін. — Недбале ставлення до точних бібліографічних деталей було предметом особливої ненависті Нокса.
— Титульна сторінка має написи на івриті, латині та французькій. — Сковайся різко підняв обкладинку. Оскільки підставки для палітурки не було, Нокс не здивувався, почувши, як книга загрозливо тріснула. Він тривожно поглянув на чеха.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв його той. — Вона не внесена до каталогу. Я знайшов її лише тому, що вона лежала поруч з іще одним примірником, який збиралися відіслати до палітурні. Цей екземпляр, вочевидь, потрапив сюди помилково, коли 1989 року монастирю повернули його книги.
Нокс ретельно роздивився титульну сторінку та написи на ній.
Beniamin lupus rapax mane comedet praedam et vespere dividet spolia.
Benjamin est un loup qui dechire: au matin il devore la proie, et sur le soir il partage le butin.
— Старовинний почерк, еге ж? І власник книги був явно високоосвіченою людиною, — сказав Сковайся.
«Беньямін полюватиме, як вовк: уранці пожиратиме здобич, а вночі ділитиме награбоване добро», — задумливо прочитав Нокс. Йому важко було уявити, який стосунок мали ці рядки до заявлених у назві таємниць. Праця Галатіно була лише одним із пострілів у війні Католицької церкви з юдейським містицизмом — війні, яка призвела в шістнадцятому сторіччі до спалення книг, показових судилищ та полювання на відьом. Позиція самого Галатіно стосовно цієї проблеми проглядалася вже в самій назві: «Про таємниці універсальної істини». Виконуючи елегантний інтелектуальний трюк, Галатіно стверджував, що гебреї провістили християнські доктрини, і тому вивчення кабали може посприяти діяльності католиків у справі навернення гебреїв до істинної віри.
— Може, власника цієї книги звали Беньямін? — спитав Сковайся, зазираючи Ноксу через плече. Нокс зрадів, що на листі і на книзі не стояв гриф «Надзвичайно секретно» червоними літерами. — І стосовно листа. Я не знаю івриту, але тут є напис латиною: Edwardus Kellaeus, а також alchymia.
Нокс перегорнув сторінку. Мабуть, це йому наснилося. Точно наснилося. Лист був датований другим днем місяця Елюля 5369 року — тобто 1-м вересня 1609 року за християнським календарем. І підписаний «Єгуда бен Бецалель», чоловіком, здебільшого відомим як рабі Єгуда Лев.
— Ви знаєтеся на івриті, так? — поцікавився Сковайся.
— Так. — Цього разу прийшла черга Ноксу зашепотіти. — Так, — уже впевненіше повторив він.
— Ну, про що йдеться в листі? — спитав Сковайся після хвилинної тиші.
— Схоже, один гебрей із Праги зустрівся з Едвардом Келлі і розповідає про цю зустріч своєму приятелеві. — Це було правдою. Частково.
«Миру тобі й довголіття, Беньяміне, сину Габріеля, мій любий друже», — писав рабі Лев.
«Із великою радістю отримав я від тебе листа з міста, де я народився. Познань краще ніж Угорщина, де тебе не чекає нічого, окрім злиднів. Хоча я й стара людина, твій лист виразно нагадав мені ті дивні події, що сталися весною 5351 року, коли до мене прийшов Edwardus Kellaeus, алхімік та улюбленець імператора. Він безладно белькотів, що начебто убив чоловіка і що невдовзі імператорська стража заарештує його за вбивство та зраду. Він віщував власну смерть, вигукуючи при цьому: „Я впаду в пекло, як падають туди пропащі янголи!“ Він говорив також про оту книгу, яку ти розшукуєш, яку, як тобі відомо, викрали в імператора Рудольфа. Цей Едвардус Келліус інколи називав цю книгу „Книгою Творіння“, а інколи — „Книгою Життя“. Він плакав і приказував, що кінець світу — не за горами. І все перелічував прикмети, такі, наприклад, як „Це починається з відсутності й бажання“, „Це починається із крові та страху“, „Це починається із відкриття, яке зробили відьми“. І так далі, і таке інше.
Перед тим як цю книгу викрали в імператора, Келліус, охоплений шаленством, видер із неї три сторінки. Одну з них він дав мені. Келліус не став казати, кому він віддав інші дві сторінки, загадково пославшись при цьому на янгола смерті та янгола життя. На превеликий жаль, я не знаю нинішнього місцезнаходження цієї книги. І тієї сторінки у мене також немає, бо я віддав її Аврааму бен Елії на зберігання. Він помер під час епідемії чуми, і, можливо, та сторінка є безповоротно втраченою. Єдиний, хто може пролити світло на цю таємницю, є твій творець. Дай Боже, щоб твоя зацікавленість у відновленні цілісності цієї пошкодженої книги поширилась і на відновлення цілісності твого перерваного родоводу, щоб ти зміг примиритися з батьком, завдяки якому ти живеш і дихаєш. Оберігай, Господи, душу твою.
Твій люблячий друг Єгуда зі священного міста Праги, син Бецалеля,
— І це все? — спитав Сковайся після іще одної тривалої паузи. — Йдеться лише про якусь зустріч?
— Власне, так, — відповів Нокс, роблячи швидкі підрахунки на звороті теки. Лев помер 1609 року. Келлі зустрівся з ним за вісімнадцять років до цього. Тобто навесні 1591 року. Він видобув із кишені стільниковий телефон і обурено поглянув на його дисплей. — А у вас що — сигнал сюди не дістає?
— Ми ж у підземеллі, — відказав Сковайся, знизавши плечима і показавши на товсті стіни. — Значить, я правильно вчинив, що повідомив вам про цей документ? — Він аж облизнувся від приємного передчуття.
— Ви все зробили правильно, Павеле. Я забираю листа. І книгу. — Це були єдині предмети, які Нокс коли-небудь виносив зі Страгівського монастиря.
— Чудово. Я так і знав, що вам варто буде приїхати, тим паче, що тут йдеться про алхімію, — радісно вишкірився Павел.
А далі сталося те, про що можна лише пожалкувати. Річ у тому, що Павелу не пощастило: після багатьох років безрезультатного порпання йому таки вдалося знайти для Нокса дещо справді вартісне. Кількома словами та майже непомітним жестом Нокс позбавив Павла можливості розповісти комусь іншому про те, що він бачив. Нокс не став його убивати. Це було б чисто по-вампірськи — у цьому він іще раз переконався, коли минулої осені знайшов висмоктаний труп Джиліан Чемберлен, який поставили під дверима його номера в готелі Рендольф. Будучи відьмаком і чаклуном, він просто вивільнив тромб, що вже давно ховався в стегні Павела Сковайся, і скерував його до мозку. Потрапивши туди, цей тромб призвів до обширного інсульту. Пройде кілька годин, поки його знайдуть, а коли знайдуть, буде вже запізно вдаватися до якихось рятівних заходів.
