Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
Міцно затиснувши велетенський фоліант із листом під рукою, Нокс пройшов до свого орендованого авто. А від’їхавши достатньо далеко від Страгівського комплексу, він з’їхав на узбіччя і тремтячими руками витягнув із книги листа.
Усе, що Конгрегація знала про цю загадкову книгу походження створінь, Ешмол-782, ґрунтувалося на отаких фрагментарних відомостях, як цей лист. І кожна нова знахідка різко збільшувала обсяг їхніх знань. А в цьому листі містився не просто стислий опис книги та якісь там невиразні натяки на її значущість. У листі були імена та дати, а також приголомшливе підтвердження того, що книзі, яку Діана Бішоп бачила в Оксфордській бібліотеці, дійсно бракувало трьох сторінок.
Нокс знову переглянув лист. Він хотів знати більше: вичавити з листа кожну краплину корисної інформації. Цього разу він звернув увагу на певні слова та фрази: твій перерваний родовід; батько, завдяки якому ти живеш і дихаєш; твій творець. При першому прочитанні Нокс припустив, що Лев посилався таким чином на Бога. Але при другому перегляді він дійшов зовсім іншого висновку. Нокс дістав з кишені телефон і натиснув одну-єдину цифру.
— Oui.
— Хто такий Беньямін бен Габріель? — суворо запитав Нокс.
На якусь хвилю на тому боці запанувала абсолютна тиша.
— Привіт, Пітере, — озвався Герберт Орільякський. Від такого нахабного привітання вільна рука Нокса інстинктивно стиснулася в кулак. Як же це типово для вампірів-членів Конгрегації! Балакають про порядність та співробітництво, але ж вони надто довго живуть і надто багато знають. І, як і всі хижаки, вони не схильні ділитися своєю здобиччю.
— «Беньямін полюватиме, як вовк». Я знаю, що Беньямін бен Габріель — вампір. Хто він такий?
— Такий собі малозначущий тип.
— А ти знаєш, що сталося у Празі навесні 1591 року? — прискіпливо спитав Нокс.
— Багато чого. Не буду ж я тобі переповідати кожну подію, як вчитель початкової школи.
Та Нокс зачув легенький, ледь помітний дрож у голосі Герберта, який лише він, хто добре знав цього вампіра, здатен був розрізнити. Герберт, уславлений вампір, який нікого не боявся і ніколи не ліз за словом до кишені, явно занервував.
— 1591 року в Празі був асистент доктора Ді, Едвард Келлі.
— Ми ж про це вже говорили. Так, свого часу Конгрегація вважала, що Ешмол-782 колись міг бути у бібліотеці доктора Ді. Але я зустрічався з Едвардом Келлі в Празі 1586 року, коли ці підозри виникли вперше. Доктор Ді мав книгу, де було повно ілюстрацій. То була не та, яку ми шукаємо. Відтоді ми, про всяк випадок, простежили кожен екземпляр із бібліотеки доктора Ді. Цей манускрипт потрапив до Еліаса Ешмола не від Ді й не від Келлі.
— Ти помиляєшся. Келлі мав цю книгу в травні 1591 року, — заперечив Нокс і на мить замовк. — І він її розірвав. Тій книзі, яку Діана Бішоп бачила в Оксфорді, бракувало трьох сторінок.
— Ти щось приховуєш, Пітере? — різко запитав Герберт.
— А що приховуєш ти, Герберте? — парирував Нокс. Він не любив цього вампіра, але впродовж багатьох років вони були спільниками. Обидва чудово розуміли небезпеку того катаклізму, що насувався на їхній світ, світ створінь. А після того катаклізму будуть переможці та переможені. І ані Нокс, ані Герберт не бажали опинитися серед тих, хто потерпіли поразку.
— Беньямін бен Габріель — син Метью де Клермона, — неохоче зізнався Герберт.
— Його син? — отетеріло перепитав Нокс. Беньяміна де Клермона не було на жодному з ретельно виписаних генеалогічних дерев, які ретельно відстежувала і реєструвала Конгрегація.
— Так, його син. Але Беньямін відмовився від своїх родичів. Для вампіра такий вчинок — вельми важкий та небезпечний крок, бо родина, скоріш за все, спробує вбити його, щоб зберегти свої таємниці. Та Метью заборонив будь-якому з де Клермонів убивати його сина. І ніхто того Беньяміна не бачив з дев’ятнадцятого сторіччя, коли він зник здогадно в Єрусалимі.
Світ Пітера Нокса здригнувся й захитався. Не можна дозволити Метью де Клермону заволодіти Ешмолом-782! Бо в тому манускрипті містяться найцінніші відьомські знання й заклинання.
— Що ж, доведеться нам розшукати його, — похмуро мовив Нокс, — бо, як йдеться у цьому листі, Едвард Келлі розпорошив оті три сторінки. Одну він віддав рабі Леву, який передав її такому собі Аврааму бен Елії з Хелму.
— Авраам бен Елія був колись знаний як дуже потужний відьмак. Чому ви нічого не знаєте про своїх родичів?
— Ми навчені не довіряти вампірам. Я завжди відкидав цей забобон як театральний ефект, який не має підстав у реальності, але тепер це моє переконання захиталося. — Нокс зробив паузу. — Лев порадив Беньяміну пошукати підтримки у свого батька. Я знав, що де Клермон щось приховує. Нам доведеться розшукати Беньяміна де Клермона і змусити його — і його батька — розповісти нам, що вони знають про Ешмол-782.
— Беньямін де Клермон — ненадійний молодик з неврівноваженою психікою. Він страждає від тієї ж хвороби, від якої страждала сестра Метью Луїза. Вампіри називають її жагою крові, і Конгрегація починає утверджуватися в думці, що це захворювання якимось чином пов’язане з новою пошестю серед вампірів — тієї, що призводить до численних смертей теплокровних після невдалих спроб створити нових вампірів. Якщо тій книзі дійсно бракує трьох сторінок, то ми знайдемо їх і без допомоги Беньяміна. Так буде краще.
— Ні. Для вампірів настав час поділитися своїми таємницями. — Нокс розумів, що успіх чи провал їхніх планів цілком імовірно міг залежати від цього непевного пагона родинного дерева де Клермонів. Він іще раз поглянув на лист. Лев чітко дав Беньяміну зрозуміти, що він хоче, аби той відновив не лише книгу, а й свої стосунки з родиною. Метью де Клермон міг знати про цю справу набагато більше, аніж хто-небудь із членів Конгрегації підозрював.
— Здається мені, що ти зібрався подорожувати в часі до Праги доби Рудольфа Другого, щоб пошукати там Едварда Келлі, — пробурчав Герберт, намагаючись приховати своє роздратування. Які ж вони імпульсивні, ці відьми та відьмаки!
— Навпаки. Я вирушаю до Сеп-Тура.
Герберт пирхнув. Штурмувати родинне шато де Клермонів — то була ідея навіть абсурдніша за подорож у часі.
— Хоч яким би спокусливим це не виглядало, це — нерозумно. Болдвін закриває на все очі тільки через свій розкол із Метью. — Наскільки міг судити Герберт, єдиним стратегічним прорахунком Філіпа було те, що він передав керівництво Лицарями Лазаря Метью, а не своєму старшому сину, який завжди вважав, що ця посада по праву дістанеться йому. — До того ж, Беньямін більше не вважає себе де Клермоном, а де Клермони, ясна річ, не вважають його одним зі своїх. Його можна знайти де завгодно, але не в Сеп-Турі.
— Настільки мені відомо, однією зі зниклих сторінок кілька сторіч володів Метью де Клермон. Без тієї сторінки ця книга для нас не має жодної цінності. Окрім того, час уже вампіру заплатити за свої гріхи, а також за гріхи свого батька та матері. — Усі разом вони несли відповідальність за загибель багатьох тисяч відьом. Нехай вампіри самі переймаються необхідністю задобрювати Болдвіна. Справедливість була на стороні Нокса.
— Не забувай і про гріхи його коханки, — лиховісно нагадав Герберт. — Я й досі сумую за моєю Жульєтою. За те, що позбавила життя мою подругу, Діана Бішоп заплатить власним життям.
— Значить, ти — на моєму боці? — спитав Нокс, хоча йому було абсолютно байдуже. Він уже призначив на кінець цього тижня напад відьомських бойовиків на твердиню де Клермонів незалежно від того, буде йому допомагати Герберт чи ні.
— Так, — неохоче погодився Герберт. — Вони ж там всі збираються, як тобі, мабуть, відомо. Відьми. Вампіри. Буде навіть декілька демонів. Вони називають себе «Таємними зборами». Маркус надіслав Конгрегації листа, в якому вимагає скасування заповіту.
— Але ж це означатиме…
— Кінець нашого світу, — завершив Герберт почату Ноксом фразу.
Розділ 5 Лондон: Блекфраєрс
34
— Ти підвів мене!
