Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Так, це правда. Того, що ти накоїв, було цілком достатньо, щоб посадити тебе до в'язниці. Але не для того, щоб тебе стратити. — Вона подивилася на Річарда. — Так ось, через цю погану славу Брофі, а також тому, що його не раз бачили близько сирітських притулків, ніхто не здивувався, коли його звинуватили у вбивстві хлопчика.
— Мене звинуватив Демміні Насс, — пробурчав Брофі. Він вишкірився, показавши ікла.
— Чому ж ті, хто працював в притулках, не стали на твій захист?
— Цей Демміні Насс перерізав би їм горлянки, — відповів Брофі зі злісним бурчанням.
— А хто він такий?
Келен і вовк подивилися один на одного.
— Пам'ятаєш, як Даркен Рал з'явився в Племені Тіни? — Запитала ока. — Він забрав Сіддіна, як він сказав, в подарунок другу. Цей друг — Демміні Насс. — Вона значно подивилася на Річарда. — У Демміні Насса дуже сексуальний інтерес до маленьких хлопчиків.
Річард раптом відчув біль і страх. Йому згадалися Сіддін, Савідлін, Везелен. Згадав він і свою обіцянку розшукати хлопчика. Ніколи ще він не відчував себе таким безсилим, як зараз.
— Якщо я тільки коли-небудь зустріну його, — прогарчав Брофі, — я з ним розрахуюся. Він не помре, поки за все не заплатить.
— Краще тримайся від нього подалі, — попередила Келен. — Він дуже небезпечний. І я не хочу, щоб тобі стало гірше, ніж зараз.
В жовтих очах на мить спалахнув вогник гніву, але тут же погас.
— Так, пані. — Він знову ліг. — Я пішов би на страту з високо піднятою головою, і — духи свідки! — Можливо, я заслуговував її, але тільки не за таке. Не можна, щоб мене убили, вважаючи, ніби я можу чинити так з дітьми. Тому я зажадав зустрічі зі сповідницею.
— А я не хотіла приймати його сповідь, — сказала Келен. — Я розуміла, що він не наполягав би на сповіді, будь він справді винен. Я сказала це судді, але він відповів, що зважаючи на тяжкість злочину він не може змінити вирок. Доводилося вибирати: сповідь або страта. Брофі наполягав на сповіді. — Річард зауважив при світлі багаття, що її зелені очі зволожилися. — Коли все закінчилося, я запитала, в кого б він віддав перевагу перетворитися. Він вибрав вовка. Чому саме вовка, я не знаю. — Вона трохи посміхнулася. — Може, це найближче його натурі.
— Вовки — гідні звірі, — посміхнувся Річард. — Ти жила серед людей і не жила в лісі. Вовки дорожать кровними та іншими узами, серед них сильна взаємодопомога. І вони дуже прив'язані до свого молодняка. Вся зграя буде битися, щоб захистити чиїхось вовченят. І дбають про вовченят теж всією зграєю.
— Ти це розумієш, — прошепотів Брофі.
— Це правда, Брофі? — Запитала Келен.
— Так, пані. У мене тепер хороше життя. — Він завиляв хвостом. — У мене є подруга, славна вовчиця! У неї незрівнянний запах, я весь здригаюся від її укусів, і в неї така славна… ну, не варто про це. — Він підняв очі на Келен. — Вона — головна в зграї. Разом зі мною, звичайно. І їй добре зі мною. Вона каже, що я найсильніший вовк з усіх, кого вона знала. А цієї весни вона принесла шістьох вовченят. Гарні цуценята народилися у нас, тепер вони вже майже дорослі. У нас важке життя, але це справжнє життя. Спасибі тобі, пані, що відпустила мене на волю.
— Я так рада за тебе, Брофі. Але як ти тут опинився? Чому ти не залишився з родиною?
— Бачиш, коли ти йшла через Ранг-Шада, то пройшла повз моє лігво. І я відчув, що ти поруч. Виявилося, що я пам'ятав тебе по запаху. Бажання захистити тебе виявилося занадто сильним, щоб противитися йому. Я знав, що вам загрожує небезпека, і не міг спокійно жити в своїй зграї, не переконавшись, що з вами все добре. Я повинен захищати тебе.
— Брофі, — заперечила Келен, — ми зараз ведемо боротьбу, щоб зупинити Даркена Рала. Це дуже небезпечна затія. Не варто супроводжувати нас. Я не хочу, щоб ти загинув. Даркен Рал і так вже заподіяв тобі досить зла за допомогою Демміні Насса.
— Пані, з тих пір, як я перетворився на вовка, потреба бути з тобою і догоджати тобі стала набагато меншою. Але все ж я готовий померти за тебе. Мені ще страшно важко йти проти твоєї волі. Але зараз я не можу вчинити інакше. Я не можу залишити тебе в небезпеці, інакше мені ніколи не знати спокою. Наказуй, якщо побажаєш, але я все одно не піду. Я буду слідувати за тобою як тінь, поки ти не опинишся в безпеці.
— Брофі, — заговорив Річард, і вовк повернувся до нього, — я теж хочу захистити Келен, щоб вона змогла довести почате до кінця і зупинити Рала. Я вважав би за честь бути разом з тобою, ти вже довів на ділі і свою силу, і свою відданість. Якщо можеш захистити її, то роби це, незважаючи на те, що вона говорить.
Брофі подивився на Келен, і та посміхнулася йому.
— Це Шукач Істини. Я присягнулася віддати життя в захист Шукача. Якщо він так говорить, я повинна погодитися.
Брофі від подиву відкрив пащу.
— Він може тобі наказувати? Наказувати Матері-сповідниці?
— Так.
Вовк по-новому подивився на Річарда.
— Чудо із чудес. — Він облизав губи. — До речі, повинен подякувати тебе за їжу, яку ти залишав мені.
Келен насупилася.
— Ти про що?
— Кожного разу, коли в пастку попадалася здобич, частину він залишав мені.
— Це правда? — Запитала вона Річарда.
Річард знизав плечима.
— Я знав, що він десь поблизу, хоча і не знав, хто він. Але головне, я бачив, що він не завдає нам шкоди. Тому залишав їжу, щоб дати зрозуміти, що і ми йому зла не бажаємо. — Він посміхнувся вовкові. — Але коли ти на мене накинувся, я було подумав, що помилився. Ще раз — дякую тобі.
Брофі, мабуть, відчув себе ніяково від цієї вдячності. Він встав.
— Я вже довго тут пробув. Треба оглянути ліс. Мало які тварюки можуть бродити в окрузі. Ви, троє, можете не вартувати. Брофі зробить все сам.
Річард кинув у багаття палицю і подивився на іскри.
— Брофі, — запитав він, — а як це було, коли Келен доторкнулась до тобі, коли ти відчув на собі її чарівну силу?
Всі мовчали. Річард глянув в жовті очі. Брофі повернув голову до Келен.
— Розкажи йому, — прошепотіла вона, і голос її тремтів.
Брофі ліг, поклавши лапу на лапу, і підняв голову. Він довго мовчав, потім нарешті заговорив:
— Мені зараз важко згадати все, що сталося тоді, але я постараюсь, наскільки зможу. Перше, що я запам'ятав, була біль. Така сильна і гостра, що навіть важко собі уявити. Потім, як я пам'ятаю, з'явилося відчуття страху. Непоборне відчуття страху, що я можу зробити щось, неприємне їй, навіть якщо просто незграбно поворухнусь. А потім, коли вона сказала, що вона хоче знати, я відчув таку радість, якої ще ніколи не відчував. Радість від того, що тепер я знаю, як догодити їй. Я був щасливий, що вона питає мене про щось, що я можу принести їй задоволення, відповідаючи на запитання. Ось це мені запам'яталося найбільше. Було шалене відчуття, що мені слід зробити все, аби принести їй задоволення, лише б вона була щаслива. Більше ніщо не займало мене тоді. Одна її присутність була для мене більш ніж благословенним. Я готовий був ридати від захвату, тому що вона поруч.
Брофі задумався, згадуючи. Потім продовжив:
— Вона веліла мені розповісти всю правду, і я був щасливий, тому що знав: це можливо. Я був у захваті, що можу виконати її бажання. Я почав розповідати так швидко, що їй навіть довелося попросити мене говорити повільніше, щоб вона могла розібрати. Якби у мене був ніж, я б, здається, пронизав би ним себе за те, що її засмутив. Потім вона сказала, що все добре, і я заплакав від радості, що не засмутив її. Я розповів їй все, як було. Після того, як я розповів, що не вбивав хлопчика, вона поклала долоню мені на руку, і від радості, що вона до мене доторкнулася, я ледь не втратив свідомість. А вона мені сказала, що їй дуже шкода. Я спочатку не зрозумів і вирішив, ніби їй шкода, що це не я вбив хлопчика. Я став просити дозволу вбити заради неї іншого хлопчика. — Сльози з'явилися у вовка на очах. — Але вона пояснила, що шкодує про мене, що мене хибно звинуватили у вбивстві. Я пам'ятаю, що не міг втримати сліз через те, що вона шкодує мене, адже вона була так добра до мене. Я пам'ятаю, якою радістю для мене було просто бути з нею поруч. Здається, це називається любов'ю, але ніякими словами неможливо передати це почуття.
