Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— Ви досягли, чого хотіли, лестощами заповзши в душу молодої дівчини, коли вона займалася шиттям, — сказала Єлизавета тоном, в якому прочувалося щось на кшталт поблажливості. Я злегка похитала головою, вирішивши, що це мені ввижається.
— Я не забуватиму про це, ваша величносте, якщо мені трапиться іще одна молода левиця з гострими пазурами.
Тепер і ми з Волтером знітилися, як раніше знітилася Бесс. Здавалося, лише Метью, Сесіл та Єлизавета розуміли, про що йдеться. І про що не йдеться.
— Навіть тоді ви були моїм Привидом. — І королева глянула на Метью так, що вмить набула вигляду молодої дівчини, а не жінки, чий вік стрімко наближався до шістдесятирічної позначки. Я отетеріло закліпала очима — і вона знову перетворилася на втомленого старіючого монарха. — Залиште нас.
— В-в-ваша величносте… — забелькотіла Бесс.
— Я хочу поговорити з паном Ройдоном приватно. Не думаю, що він погодиться хоч на мить розлучитися зі своєю надто балакучою дружиною, тому вона також може залишитися. Почекай мене у моїй приватній кімнаті, Волтере. І забери з собою Бесс. Ми невдовзі до вас приєднаємося.
— Але ж… — запротестувала Бесс. І нервово озирнулася. Її робота полягала в тому, щоб бути поруч із королевою, а тепер, опинившись у нестандартній ситуації, вона геть розгубилася.
— Натомість вам доведеться тепер допомагати мені, пані Трокмортон, — сказав Сесіл, зробивши кілька болісних кроків від королеви, спираючись на свою важку палицю. Проходячи повз Метью, він кинув на нього суворий погляд. — А за благополуччя її величності тепер потурбується пан Ройдон.
Королева помахом руки випроводила слуг із кімнати, і ми залишилися утрьох.
— Господи Ісусе, — простогнала Єлизавета. — Моя голова наче гниле яблуко, що ось-ось розвалиться на шматки. Невже ви не могли вибрати більш підходящого часу для влаштування дипломатичного інциденту?
— Дозвольте мені оглянути вас, — спитався Метью.
— Ви що, збираєтеся вилікувати мене, пане Ройдон? Це не вдалося навіть моєму хірургу, — сказала королева зі слабкою надією в голосі.
— Мені здається, що я зможу полегшити ваш біль, як буде на те воля Божа.
— До самої смерті мій батько відгукувався про вас дуже схвально. — Єлизавета нервово розправила пальцями складки своєї спідниці. — Він порівнював вас із тонізуючим засобом, чиї сильні властивості відкрив для себе надто пізно.
— Як це так? — спитав Метью, навіть не намагаючись приховати своєї цікавості та здивування. Раніше він про це не чув.
— Він казав, що ви можете позбавити його поганого гумору швидше за будь-кого, хто траплявся йому в житті, хоча, як і більшість лікарських препаратів, вас було важко й неприємно вживати. — Метью гучно розреготався, Єлизавета посміхнулася, а потім її посмішка враз щезла. — Він був великим і страшним чоловіком — і телепнем.
— Усі чоловіки — телепні, ваша величносте, — швидко зауважив Метью.
— Ні. Давайте знову поговоримо відверто, наче я — не королева Англії, а ви — не вер.
— Тільки якщо ви дозволите мені оглянути ваш зуб, — відповів Метью, схрестивши на грудях руки.
— Колись запрошення до приватної розмови було б достатньою спокусою, і ви б не стали ліпити якихось додаткових умов до мого запрошення, — зітхнула Єлизавета. — Я втрачаю більше, ніж просто зуби. Що ж, гаразд, пане Ройдон. — І королева слухняно розкрила рота. Навіть попри те, що я була від неї на відстані кількох футів, я відчула запах гнилизни. Метью взяв голову Єлизавети руками і повернув, щоб краще роздивитися уражений зуб.
— Та це ж просто чудо, що у вас досі є зуби, — строго мовив він. Єлизавета аж почервоніла від роздратування й хотіла було щось відповісти. — Коли я закінчу огляд, можете на мене кричати, скільки вам заманеться. І на той час ви матимете для цього вагомі підстави, бо я відберу в вас ваші зацукровані фіалки й солодке вино. І вам не можна буде пити нічого шкідливішого за настойку перцевої м’яти та масничної розтирки для ваших ясен, бо вони сильно запалені.
Метью провів пальцем по її зубах. Декотрі з них небезпечно захиталися, і Єлизавета перелякано витріщилася. Метью невдоволено поцмакав язиком.
— Ви, може, й королева Англії, Ліззі, але це не додає вам знань із терапії та хірургії. Усе ж таки слід дослухатися до порад вашого хірурга. А тепер не ворушіться.
Поки я намагалася взяти себе в руки, зачувши, як мій чоловік називає королеву Англії «Ліззі», Метью витягнув у неї з рота свій вказівний палець, сильно тернув його об свій гострий кутній зуб так, що на ньому виступила краплина крові, а потім знову вставив його в рота Єлизаветі. Хоча Метью й намагався бути вкрай обережним, королева скривилася від болю. А потім її плечі полегшено опустилися.
— Велике шпашибі, — просичала вона крізь пальці Метью.
— Ще рано мені дякувати. Коли я закінчу, довкола вас не повинно бути ані цукерок, ані солодощів у радіусі п’яти миль. До того ж, боюся, біль через деякий час повернеться. — Метью витягнув пальці, і королева помацала у роті язиком.
— Може, але наразі він ущух, — вдячно відповіла вона. Єлизавета кивнула рукою на ближні крісла. — А тепер, боюся, настав час зводити рахунки. Сідайте і розкажіть мені про Прагу.
Провівши кілька тижнів при дворі імператора, я знала, що це надзвичайний привілей, коли тобі дозволяють сидіти в присутності будь-якого правителя, але зараз я була вдячніша за це вдвічі. Подорож посилила цілком нормальну втому, яка відчувається в перші тижні вагітності. Метью підтягнув мені одне з крісел, і я важко опустилася в нього. Притиснувшись талією до різьбленого орнаменту, я скористалася його шишечками та виступами для того, щоб помасажувати зболені суглоби. Метью автоматично простягнув руку до тієї самої ділянки мого тіла і став розминати її, щоб зменшити біль. По обличчю королеви промайнула тінь.
— У вас теж щось болить, пані Ройдон? — турботливо поцікавилася королева. Щось вона така ласкава, аж до рани прикладай. Коли Рудольф звертався до придворного таким самим чином, то це, зазвичай, означало: біда не за горами.
— Так, ваша величносте. І, на превеликий жаль, настоянка перцевої м’яти тут не допоможе, — з сумом констатувала я.
— А тим більше не допоможе вона пригладити скуйовджені пера імператора Рудольфа і вгамувати його гнів. Його амбасадор каже, що ви поцупили одну з книг Рудольфа.
— Яку книгу? — спитав Метью. — Рудольф має їх так багато… — Оскільки більшість вампірів були іще не знайомі з доктриною «Чесність — найкраща політика», чесна відповідь Метью була зустрінута несхвально.
— Ми тут не в ігри прийшли гратися, Себастьяне, — тихо сказала королева, підтвердивши мою підозру, що при дворі Генріха Метью проходив під іменем Себастьян Сен-Клер.
— Ви завжди граєте в ігри, — парирував він. — І цим ви не відрізняєтеся від імператора або Генріха Французького.
— Пані Трокмортон розповідала мені, що ви з Волтером розважаєтеся віршиками про мінливість і вередливість влади. Але я — не одна з тих марнославних монархів, гожих лише для того, щоб бути об’єктом презирливого глузування. Мене виховували жорсткі й навіть жорстокі вчителі, — парирувала королева. — Ті, хто був побіля мене — мати, тітки, мачухи, дядьки та кузини, — всі вони пішли у небуття. А я вижила. Тому не треба мене в чомусь фальшиво звинувачувати і гадати, що вам це просто так минеться. Я знову запитую вас: що з книгою і що то за книга?
— У нас її немає, — втрутилася я в розмову.
Метью шоковано поглянув на мене.
— Тієї книги у нас немає. Зараз немає. — Я не сумнівалася, що її вже привезли до «Оленя й Корони» і надійно сховали на горищі у Метью. Коли королівська барка причалила до нас, коли ми піднімалися Темзою, я встигла передати книгу Гелоугласу, загорнуту в клейонку та шкіру.
— Так-т-а-а-а-к, — протягнула Єлизавета. При цьому її рот розкрився, і в ньому показалися почорнілі зуби. — Ви мене дивуєте. І ваш чоловік, схоже, теж мене дивує.
— А я вся зіткана з сюрпризів, ваша величносте. Принаймні мені всі так кажуть. — Хоч скільки б разів не звертався Метью до королеви як «Ліззі» і хоч скільки б вона не називала його «Себастьяном», я ретельно і завбачливо зверталася до неї чисто офіційно.
