Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа (е книги txt) 📗

Ми побачили тут силу тварин, птахів і дерев, таких самих, як наші, і на вигляд, і величиною, і обсягом, і барвою, ось тільки вони нічого не їли, зовсім не щебетали і не кусались. Були там і такі, яких ми зроду не виділи, от хоча б різновеликі слони; надто мені впали в очі шість самців і шість самичок, яких показував на римській арені за Германіка, небожа римського цезаря Тиберія, їхній вихователь; то були слони вчені, музики, любомудри, танцюри, канатохідці, штукарі, вони церемонно засідали за столом і мовчки їли й пили, наче Святі Отці у трапезній. Писок у них (себто по-нашому хобот) завдовжки два лікті і цим хоботом вони набирають воду, аби напитись, піднімають з землі фініки, сливи, все їстовне, бороняться і б'ють ним, не кажи ти рукою, піднімають угору людей, і ті, падаючи, рвуть кишки з реготу. У них великі, прегарні вуха, подібні на ручні віялки. Ноги у них членисті і суглобисті, а ті, хто пише супротивне, очевидно, бачили слонів лише на малюнку. До зубів належать і два роги: так їх називає Юба, та й Писаній каже, що це роги, а не зуби. А от Філострат запевняє, що це зуби, а не роги, а мені байдуже, досить знати, що це справжня слонівка, що завдовжки вона три-чотири лікті і що вона на верхній, а не на спідній щелепі. А як дасте віру тим, хто обстоює протилежне, то вклепаєтесь, нехай ви навіть вичитали це в Еліана, мастака з губи халяву робити. Саме тут, а не десь бачив Пліній, як слони танцювали під бренькіт балабончиків на линві, напнутій над бенкетними столами, не черкаючи при цьому жодного застільника.

Я бачив тут носорожця, подібного до того, якого колись мені показував Ганс Клерберґ, але відмінного від баченого мною ліможського кнура лиш тим, що в носорожця на морді гострий ріг із лікоть завдовжки, і цим своїм рогом він наважується нападати на слона, буцає його в живіт (це найніжніша й найуразливіша частина слонового тіла), і слон, мертвий, гримає додолу.

Бачив я тут тридцять два єдинорожці, звір цей дуже лютий; подивитись, він нагадує расового коня, але голова в нього оленяча, ноги слонячі, хвіст вепрячий, а на лобі чорний гострий ріг завдовжки шість-сім футів, зазвичай, звислий набік як гиндичий гребінь; коли носорожець кидається в бій або ще на щось важить, то ріг у нього підіймається вгору, негнучкий і прямий. Я був свідок, як один із них, оточений стадами диких звірів, чистив своїм рогом джерело. Тоді Панурґ мені сказав, що його відросень схожий на цей ріг, правда, не довжиною, а замашністю і дебелістю, бо подібно до того, як ріг очищає воду боліт і криниць від бруду й отрути, що там є, і потім інші звірі можуть пити без усякої шкоди, так само безпечно ви можете махатися після нього, не боячись підчепити шанкру, пранців, гонореї, триперу та інших подібних цяцьок; бо при наявності у сопушливій дірі якоїсь нечисті він очищає все своїм нервовим ріжком.

— Коли (сказав брат Жан) ви женитеся, ми проводимо дослід на вашій малжонці. О, тоді, їй же Богу святому, ви зумієте дати нам цілком гігієнічні поради!

— Авжеж (відповів Панурґ), і дам у живіт таку гарну пігулку, щоб одразу на той світ загнала, як Цезаря після двадцяти двох кинджальних ударів.

— Я б волів (сказав брат Жан) келих доброго свіжого винця.

Бачив я тут золоте руно, Ясоном завойоване. А як хтось доводить, що це не руно, а золоте яблуко, бо слово теlо означає і яблуко і вівцю, мабуть, не дуже уважно оглядав Саєтчину.

Бачив я хамелеона, такого, як його описує Арістотель і якого мені колись показав Шарль Маре, медичне світило, що мешкав у славному городі Ліоні на Роні, і цей, і той хамелеон жили самим повітрям.

Бачив я трьох гідр, яких мені притрапилося бачити перед тим. Це були семиголові зміюки.

Бачив я тут чотирнадцять феніксів. Я читав у деяких авторів, що на цілий вік припадає лише один фенікс; проте, на мій скромний суд, той, хто це пише, хай то навіть сам Лактаній Фірмійський, не бачив його ніде, опріч як у Килимнії.

Бачив я тут шкуру Апулієвого золотого осла.

Бачив я тут триста дев'ять пеліканів; шість тисяч шістнадцять селевкидів, вони ходили стрункими лавами і пожирали сарану посеред пшениць; кінамолгів, аргатилів, капримульгів, тиннункулів, кротонотаріїв, чи то пак онокроталіїв з їхньою широченною пащекою, стимфалід, гарпій, пантер, вовкулак, онокентаврів, титрів, леопардів, гієн, камелеопардалів, єдинорогів, доркад, кемад, кінокефалів, сатирів, картазонів, тарандів, зубрів, монопів, орофагів, пегасів, кепів, неад, престерів, керкопітеків, бізонів, музимонів, бітурів, офірів, стриг, грифонів. [500]

Бачив я тут Середину посту верхи на коні, а Середина серпня і Середина марця тримали їй стремено.

Бачив я тут маленьку рибку присмоктень, грекою ехенеїс, біля великого судна, і те судно стояло, хоча було в чистому морі і вітрила його були напнуті вітром; я цілком певний, що то був корабель тирана Періандра, той самий, якого у борвій зупинила маленька рибка. І не десь, а в Саєтчині бачив її Муціян. Брат Жан сказав нам, що в судах рибку, і велику і маленьку, і бідну і багату, і вельможну і незнатну, ловлять крючками.

Бачив я тут сфінксів, шакалів, рисів, кефів — цим передні ноги заміняють руки, а задні ноги служать на те, на що ноги служать людині; крокутів, еалів — розміром з гіпопотама, з хвостом, як у слона, з вепрячими щелепами і з рухливими рогами, схожими на ослячі вуха. Що ж до кукрокутів [501], то ці тварини вельми моторні, завбільшки з мирбалейського віслюка; шия, груди і хвіст у них, як у лева, ноги, як в оленя, рот до вух, а зубів лише два: один верхній, другий нижній; мовить він людським голосом, але тільки харамаркає казна-що.

Рарожних гнізд нібито на очі не попадало нікому, а я, слово чести, бачив тут одинадцять і добре це запам'ятав.

Бачив я тут молочних раків, і вони мені смакували.

Бачив я тут алебарди, якими можна орудувати тільки лівицею, більше таких я ніде не видів.

Бачив я ментихорів, дуже химерних тварин; тулуб в них, як у лева, шерсть руда, лице і вуха, як у людей, а зубів цілих три низки, а втім, вони у них змикаються, як у нас зчіпляються пальці; на хвості у них колючка, і колються вони, як скорпіони, а голос у них вельми приємний.

Бачив я катоблепів; дикі ці звірі маленькі, а голова у них здоровенна, і вони ледве піднімають її від землі; очі в них такі отруйні, що хто в них гляне, конає наглою смертю, ніби під поглядом василиска.

Бачив я тварин двоспинних, мені здалося, ніби вони дуже грайливі, і куприками вони трясуть жвавіше за будь-яку трясогузку.

Розділ XXXI

Як у Саєтчині спіткали ми Чутку, що школу свідків тримав

Пройшли ми трохи по Килимнії, аж гульк — перед нами Середземне море, розкрите і розверсте аж до пучин, достоту як ото аравійським проваллям розступилось Еритрейське море, даючи дорогу юдеям по виході з Єгипту. Там я упізнав Тритона, що сурмив у здоровецьку мушлю, Главка, Протея, Нерея і безліч інших богів і морських страховищ. А ще ми побачили силу-силенну усякої риби — танцюристої, летючої, пурхливої, войовничої, жерущої, повітредихатої, жируючої, мисливої, перестрільної, засідницької, примирливої, торгової, грайливої і порскливої.

У найближчому закутті ми побачили Арістотеля з ліхтарем у руці, усім своїм видом він скидався на печерника, якого зазвичай малюють при святому Христофорі — він усе щось сочить, метикує і записує. Позад нього, наче підглядники, стояли інші філософи: Аппіян, Геліодор, Атеней, Порфирій Дорійський, Панкрат Аркадійський, Нуменій, Архип, Селен, Нимфодрин, Еліан, Оппеній, Матран і ще п'ять сотень таких самих нетруджених людей, як от Христозітш або Аристарх Сольський, який п'ятдесят вісім років спостерігав за життям бджіл, ні за холодну воду не беручись. Серед них я помітив П'єра Жіля, тримаючи в руці уринал, він прикувався очима до урини цих гарних рибок.

Пантагрюель довго оглядав Саєтчину і нарешті сказав: