Іспанський варіант - Семенов Юлиан Семенович (книги онлайн без регистрации полностью .txt) 📗
— Друзі друзями, — засміявся Ян, — а вчора за мною йшли назирці двоє ваших поліцейських.
— За іноземцями в нас стежить гестапо, — відповів Лерст, — але за вами не могли стежити, це якась помилка.
— За мною почали стежити в Лондоні, — мовив Ян, — так що помилки бути не могло: поліцейські скрізь однаково тупі й невдатні на вигадку — живуть собі за інструкцією, та й годі…
— Я перевірю, — пообіцяв Лерст, — може, вас переплутали з кимось… Мене, наприклад, часто з кимось плутали в Лондоні, але стежили так, що я себе не відчував самотнім — навіть у ліжку…
Берлін, 1938, 6 серпня, 15 год. 17 хв.
Вони запрошували гостей. Він відповідав за чоловіків, вона — за жінок. Спочатку подзвонила по телефону всім вона. Він же домовився лише з трьома своїми приятелями. Четвертий сказав:
— Любий Вольфганг, я трохи затримаюсь, бо Рудді вночі відлітає і мені хочеться провести його.
— Я відвезу вас. Це на Темпельхоф?
— Ні. Це в іншому місці. Я затримаюсь, але буду у вас неодмінно.
— Ти можеш попросити його взяти посилку в Бургос?
Він закурив, прислухаючись, як голос на другому кінці проводу запитував Рудді про посилку. Телефони в Берліні працювали чудово, і тому він почув, що відповів Рудді: «Скажи йому, що я лечу кудись на північ, не базікай про Бургос!»
— Вольфганг, він летить у Бремен, чому ти подумав, що він летить у Бургос?
«Я подумав так, бо знаю, кого він возить до Іспанії», — міг би відповісти Вольфганг. Але він сказав:
— Я жду вас, мій друже, в будь-який зручний для вас час. Марта зробила чудовий айсбайн у баварському стилі, вам сподобається.
«Центр. Літак СД відходить у Бургос сьогодні ввечері спецрейсом. З якого саме аеродрому відлітає літак — невідомо. Луїза»
Саме тоді секретар Гейдріха передав у шифрвідділ імперського управління безпеки таку радіограму:
«Бургос. Посольство Німеччини при уряді генерала Франко. Штірліцу, Хагену. Літак № 259 під командуванням обер-лейтенанта Грілля прибуде по латиша завтра о 9. 00. Виділіть для супроводу трьох чоловік. До прильоту Грілля попрацюйте з латишем з приводу викраденого «месершміта».
Поки йшли собі обидві ці шифровки — одна в Москву, а друга в Бургос, — Штірліц і Хаген уже допитували Яна про його участь у викраденні нового «месершміта». Нову модель літака викрали з Бургоса за дев'ять годин до вбивства Лерста.
— Ти скажеш мені все! — лютував Штірліц, спрямувавши на обличчя Яна потужну електричну лампу. — Ти допоможеш цим і собі, і мені, і Хагену! Ти скажеш, щоб урятувати своє життя, інакше я не поставлю навіть пфеніга за твою голову!
— Що я повинен сказати?
— Правду!
— Запитуйте, тільки конкретно, і не кричіть… У мене голова тріщить.
— Хто з американців сидів з тобою в барі?!
— Коли?
— Вранці, перед тим, як Манцер викрав месер?!
— Мене вже питали про це.
— Хто?
— Лерст.
— І що ж ти йому відповів?!
— Те саме, що відповім вам: я не знаю його імені. Я журналіст, а не похоронне бюро, мені не потрібні дані співбесідника, мені потрібен співбесідник…
— Як же викрали ви «месершміт»? — закуривши, спитав Штірліц. — Давайте по-джентльменськи, Пальма. Розкажіть усе: це у ваших інтересах…
— Чому ви думаєте, що я причетний до «месершміта» та й взагалі до всієї вашої авіації?!
… Гестапо мало неабиякі підстави вважати, що Пальма багато чого знав про авіацію загалом, а вже про цей новий «месершміт», який проходив бойові випробування в Іспанії, — тим паче.
Епопея з літаками почалася рік тому. Республіканцям потрібні були винищувачі: фашисти вдень і вночі висіли над Мадрідом і Барселоною. Літаки купували скрізь: у Польщі й Голландії, в Швеції і Франції. Закуповували відкрито й через підставних осіб за долари й фунти, франки й песети, а часом за звичайнісінькі брудно-жовті бруски — за золото.
«Центр. За моїми відомостями фашисти організовують компанію по продажу старої зброї республіканцям через Бернгардта. Він утворив підставну фірму, яку очолює Йозеф Вельтен, агент адмірала Канаріса. Вельтен скуповує зброю в усіх країнах, жене її до Німеччини, там цю стару зброю псують, а вже потім продають республіканцям. Конче потрібно надіслати наших людей для перевірки цього повідомлення. Необхідно негайно дезавуювати Вельтена. Доріан»
«Доріану. За нашими даними, фірма Вельтена базується з Копенгагені. Підтвердіть. Центр»
«Центр. У Парижі. Доріан»
«Доріану. Хто з людей Вельтена відповідає за продаж зброї? Центр»
На цю шифровку Доріан не відповів: відпала потреба — Вельтена було викрито. Але Гейдріх почав нову комбінацію — на удар мін хотів відповісти ударом.
Париж, 1937, листопад
Мрячив дрібний дощ. Віктор Грасс, по паспорту бізнесмен з Міннесоти, спостерігав, як у низьке небо один за одним піднімалися винищувачі, що їх він купив учора — через підставних осіб — у голландців.
Він діждався, поки полетів останній «фарман», і відкинув комір дощовика.
Він ще посміхався, коли опасистий бритоголовий чоловік з люлькою, затиснутою в міцних зубах, торкнув його за лікоть.
— Хелло, — сказав чоловік, — як успіхи?
— Спасибі, — відповів Грасс і неквапливо пішов через поле до стоянки машин.
— Заждіть, Грасс, у мене є до вас справа.
— Справами я займаюсь у своєму бюро.
— А тут ви грали в кеглі? Чи шахи?
— Я ще раз вам кажу, якщо у вас серйозні пропозиції, зверніться в моє бюро…
— Рю де Рішельє, сімнадцять, другий поверх… За вами стежать німці, і мені ні до чого зайвий раз муляти їм очі. Та не біжіть ви так, у вас ноги довгі, а в мене короткі. У мене в Локарно стоїть десять новеньких «капроні», і я можу їх продати вам.
— Кого ви представляєте?
— Себе, — відповів чоловік і простяг Грассу візитну картку.
«Пітер Маккензі, генеральний директор фірми «Маккензі бразерс», бокс 652, Монреаль, 42, Канада».
— Ну то й що? — спитав Грасс, ховаючи картку Маккензі в кишеню дощовика. — Звідки літаки? Ціна? Умови? Коли мої люди можуть поглянути на них? Документація?
— Хоч завтра. Ваші люди зустрінуться з моїми техніками в Локарно — я продаю гарантований товар. Я читав у англійській пресі, як іспанці нагрілися з фірмою Вельтена, тому я з вас здеру багато грошей. За добрячий товар, звісно, й гроші великі.
— Гаразд, побачимося завтра вранці.
— Згоден. Де? До вас я не піду — повторюю: за вами стежать німці.
— Ми приїдемо самі з техніками. Де ви зупинились?
— У готелі «Мальзерб». Номер дев'ятнадцять. Коли зможете?
— О восьмій. Зручно для вас?
— Я люблю поспати. Краще о дев'ятій.
— Умовились.
— Якою валютою платитимете?
— Спершу ми подивимося на ваші апарати.
— А якщо вони хороші?
Грасс усміхнувся:
— Тоді поговоримо про ціну, а вже потім вирішимо, якою валютою нам буде вигідно платити, а вам — одержувати.
Грасс зупинився біля своєї машини, відчинив дверцята й сів за кермо.
— На добраніч! — сказав він. — До завтра.
— До завтра, — відповів Маккензі і подався до зупинки таксі.
Грасс увімкнув запалення. Мотор завуркотів, застогнав, але ніяк не заводився. Грасс закурив, підождав, поки стече бензин, увімкнув запалення ще раз, а мотор усе-таки не завівся. Грасс відкрив капот, увімкнув лампочку, посіпав за дротики, що йшли від генератора до мотора: все було справне.
