Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗
Він говорить про Дорогичин і Берестє ще низше. Описуючи похід Казимира на Ятвягів на початку 90-х рр., він каже, що похід сей розпочав ся від дорогичинського князя, бо сей quidam Ruthenorum drohicinensis princeps заохочував Ятвягів до сих нападів. Казимир обложив його в Дорогичинї й він obsidionum perurgetur angustiis non tam deditionis legibus accedere, quam perpetuae servitutis conditioni subesse. Отже Дорогичинська земля тодї до Польщі не належала, анї тодї не була прилучена або окупована, й дорогичинський князь зістав ся на своїм столї далї, а скільки знову в словах Кадлубка про його покору правди, а свільки гіперболї, сього не беремо ся відгадати. Берестє фіґурує потім в походї Казимира, урядженім для реституції на столї Берестя руського князя (c. 407); про сей похід широко говорю низше, в прим. 11, тут тільки зазначу, що Берестє Казимир в сїм походї доперва здобуває для свого протеґованого князя (як я думаю — Олега Ярославича галицького). При звістній уже нам манєрі Кадлубка сї два епізоди самі, незалежно від оповідженої Татїщевим історії, давали Кадлубку підставу говорити про прилученнє Берестя й Дорогичина до Польщі з неменьшим правом, як про прилученнє „Перемиського" або Володимирського князївства. В дїйсности, як ми бачимо з того всього, справа окупації Поляками Берестейсько-Дорогичинської землї зістаєть ся дуже непевною, і з огляду, що Кадлубек нїчого позитивнїйшого про се не оповідає, а в Київській лїтописи нема нїяких натяків на таку окупацію, треба над нею поставити великий знак запитання.
Треба сказати, що Кадлубківські оповідання (а властиво те перше — про підбиті Казимиром руські землї) мали в польській історіоґрафії великий усьпіх і дали причину до досить широко розповсюдненого у польських учених погляду, що за Казимира був на Руси цїлий ряд васальних, залежних від Польщі князївств. Про сю залежність дуже серіозно говорив нпр. Ґурский в своїй моноґрафійцї (Stosunki c. 22 пор. 27-8, і т. и.); Бобжиньский в своїй історії Польщі (Dzieje Polski w zarysie, I § 28) твердить, що за Казимира цїлий ряд руських князїв в Галичу, Белзї, Володимирі, Берестї, Дорогичинї стали васаляии Польщі й прийшли під її безпосереднїй вплив; вплив сього погляду знаходимо і в Genealogiі проф. Бальцера, де в цитованім уже екскурсї про Василька говорить ся про права Казимира на Берестє (c. 189) і т. и. Сей погляд о скільки опираєть ся на Кадлубковій риторицї, як ми бачили, мав ґрунт дуже слабий, але окрім того грішить нерозуміннєм властивого характеру відносин руських і польських князїв. Сї відносини опирали ся на родинних зносинах князїв, отже мали характер фамілїйний, патріархальний; від тих спеціальних родинних звязків, які істнували в кождім данім разї — в першій лїнїї, а в другій — від тих реальних сил, котрими розпоряджав в данім моментї той або сей князь, залежали відносини, як вони укладали ся між певним польським і певним руським князем. Для Сьвятополка „Окаянного" нпр. Болеслав Хоробрий був "старійшиною", для Казимира Відновителя Ярослав, для Болеслава Кучерявого його тесть Всеволод Ольгович, для Романа — його вуй Казимир Справедливий. Але виводити з сього загальну залежність Польщі від Руси за Болеслава Кучерявого або Волини від Польщі за Казимира Справедливого було б такою ж наівністю, як нпр. сказати, що Угорщина в серединї XII в. уважала своїм сювереном київського князя на тій підставі, що Ґейза зве свого старшого шваґра Ізяслава Мстиславича „отцем" (Іпат. c. 308)·
9. Лїтература Галичини XI-XIII в.
Загальнїйших праць, що стояли б на рівени сучасної науки для історії Галичини бракує. Окрім загальних курсів, що дотикають ся й Галичини між иньшим (вичислені в прим. 1), маємо перестарілі вже моноґрафії: Зубрицького Критико-историческая повЂсть временныхъ лЂтъ Червоной или Галицкой Руси, 1845 (хаотична збірка ріжних заміток і фактів, хоч трапляють ся й інтересні — для пізнїйших часів), йогож Исторія древняго Галичско-русскаго княжества т. I-III, 1852-5 — доведена до польської окупації, що до методу й історичного сьвітогляду стоїть вповнї на ґрунтї Карамзїнської історіоґрафії, але зроблена старанно і в значній мірі критично. Смирновъ — Судьбы Червоной или Галицкой Руси, 1860 — коротка і побіжна, Шараневич — Исторія Галичско-володимирской Руси, 1863 (XI і XII віки трактовані дуже коротко і мало самостійно). Troubetzkoi La Russie Rouge, Париж, — полїтичний памфлєт. Окрім того згадаю ще статю Поґодїна: Князь Василько Ростиславичъ Теребовельскій (Москвитянинъ, 1849 ч. 22), хоч вона, як і иньші його такі статї, не дає нїчого окрім парафрази лїтописи. Короткі конспекти галицької історії, головно о скільки вона дотикаєть ся тої чи другої столицї Галичини, містять моноґрафійки: В.Ильницький — Звенигородъ, Льв., 1861, Теребовля, Льв., 1862 (Стародавныи галицкіи городы), A. Lewicki Obrazki z najdawniejszych dziejow Przemysla, Перемишль, 1881, i Szaraniewicz Trzy opisy historyczne Halicza, 1883. Лїтература галицько-польських відносин вичислена вище в прим. 7; для угорських відносин XII в. — моноґрафія Ґрота Изъ Исторіи Угріи и Славянства въ XII в., Варшава, 1889 і по части Шараневича Die Hypatios-Chronik. Моноґрафії для історії Галичини й Волини XIII і XIV в. вказані будуть в т. III, при главі II.
Історична ґеоґрафія Галичини досї зовсїм не була оброблена систематично в цїлости, маємо тільки розкидані замітки або й більші екскурси по історичних працях, та спеціальні моноґрафії й статї. З давнїйших праць треба згадати: Зубрицького Granzen zwischen der russinischen und polnischen Nation in Galizien, Льв., 1849 (довго була одинокою солїдною працею в історії русько-польських границь) і його ж Історію — її принагідні історично-ґеоґрафічні замітки, мабуть, найцїкавійше, що в тій Історії лишило ся; Поґодіна Лекціи т. IV — перегляд історично-ґеоґрафічного матеріалу лїтописей для Галичини до 1240; Шараневича ИзслЂдованіе на поли отечественной географіи и исторіи, Льв., 1869 (з Сборника Гал. Матицї — головно займаєть ся давнїми дорогами, але при тім подає досить богатий історично-ґеоґрафічний матеріал взагалї; додана й мапа). З новійших праць — Дашкевич в моноґрафії про Данила дає вповнї наукову, хоч і не повну, пробу означення границь Давидової держави (c. 64-74), Барсов в Географії Начальной ЛЂтописи дає трошки і для Галичини (гл. V, вид. 2, 1885, натомість його Матеріалы для географического словаря не мають для Галичини значіння). Я. Головацкій Карпатская Русь (Ж. М. Н. П. 1875, VI) — дещо про границї, але не важне. А. Д(обрянскій) — О западныхъ границахъ Подкарпатской Руси со временъ св. Володиміра (Ж. М. Н. П. 1880, III) — інтерес статї лежить в гіпотезї про Спіш, що він належав до Руси, по за тим автор іде головно за Зубрицьким. Петрушевич — Критико-историческія разсужденія о надднЂстрянскомъ городЂ ГаличЂ и его достопамятностяхъ, Льв, 1888 (з ВЂстника Народного Дому) — ріжні принагідні історично-ґеоґрафічні замітки. Филевичъ — Борьба Польши и Литвы-Руси за галичско-владимірское наслЂдіе, Спб., 1890 — в V гл. замітки про русько-польське пограниче. Зрештою — Slownik geograficzny ziem Polskich, Balinski i Lipinski, Starozytna Polska (для староруських часів дуже мало), Шематизми трьох галицьких епархий (особливо Шематизм Перемиської епархиї 1879 р., з історичними примітками, Schneider Encyklopedya krajoznawstwa Galicyi, I-II, Льв., 1871,-4 (тільки А-В).
З поодиноких галицьких міст більшу лїтературу має лише Галич. Вона почала розвивати ся ще від 1850-х рр. і особливого розвою доходить в 1880-их рр., під час розкопок, розпочатих коштом галицького сойму. Вичисляю важнїйше: Петрушевич О соборной Богородичной церкви и святителяхъ въ ГаличЂ — Зоря Галицкая, p 1852-3 і в новій перерібцї в Галицкім Историческім Сборнику, ч. I-III (1853-1860). Шараневич Стародавный Галичъ — Зоря галицка яко альбум на р. 1860 і осібно. Иловайскій Городъ Галичъ на ДнЂстрЂ, реферат в москов. археольоґічнім товаристві 1877 р., зладжений на підставі автопсії, надр. в збірцї Мелкія сочиненія, Мва, 1880; тіж погляди в його Исторії Россіи І, 2 c. 28-9. Шараневич — Старорускій княжій городъ Галичъ — Зоря 1880 р. і осібно. W. Luszczkiewicz (пок. професор краківської академії наук) Kosciol w sw. Stanislawie pod Haliczem jako zabytek romanski — Sprawozdania komisyi do badania sztuki, т. II, вип. І, Краків, 1880 (основна моноґрафія, з кількома таблицями і реставрованим видом церкви). Петрушевич Историческое извЂстіе о церкви св. Пантелеймона близь города Галича теперь костелЂ Станислава оо. Францискановъ, яко древнЂйшемъ памятникЂ, романскаго зодчества на Галицкой Руси съ первой половины XIII ст., Льв., 1881 (хаотично написана праця — як і пізнїйші його писання, але серед нагромадженого матеріалу de omnibus rebus et quibusdam aliis є й цїкаві звістки). Zacharjewicz (професор львівської полїтехнїки, вже небіжчик) Wykopaliska w Zalukwi nad Dniestrem — Dzwignia, 1882 про фундаменти церкви св. Спаса і ріжні дрібні нахідки); Zacharjewicz і Szaraniewicz Wycieczka do Zalukwi, Halicza i Krylosa — Dzwignia 1882 (опись иньших фундаментів, віднайдених 1882 р., з історичним вступом проф. Шараневича). Szaraniewicz — Trzy opisy historyczne staroksiazeсego grodu Halicza w roku 1860, 1880 і 1882 skreslone, Льв., 1883 (тут передруковані вичислені вище статї проф. Шараневича і Захарієвича, але без декотрих таблиць, що були подані в час. Dzwignia), з додатком деяких документів до пізнїйшої топоґрафії Галича і новою статею д.Шараневича, де він зводить до купи результати своєї студії та веде полєміку з о. Петрушевичом; книжка мусить служити основою всяких дальших студий над Галичом, як цїнний збірник матеріалу. Доповненнєм сеї книжки мають служити статї проф. Шараневича: О rezultatach poszukiwan archeologicznych w okolicy Halicza w r. 1883 (Przeglad archeologiczny, III, 1883, з інтересною ситуацийною мапкою); О rezultatach poszukiwan archeologicznych w okolicy Halicza w roku 1884 i 1885, Льв., 1888 (тамже т. IV); далї йогож: Указанія въ писанныхъ источникахъ а особенно въ документахъ и актахъ до археологическихъ изслЂдованій (відчити про Галич і Львів), Льв., 1886, Die Franciskanerkirche des h. Stanislaus in Halicz, 1888 (Mittheillungen der. k. k. Centralcommission fur Erforschung der kunst-und historischen Denkmale, XIV, тут докладнїйше про церкву св. Ілї), Памятники галицко-русской старины въ изображеніяхь, ч. І, Льв., 1886 — рисунки хрестиків з Галича. Галицькі нахідки з вистави 1888 фотоґрафовані на таблицях І і II (виданих, що правда, тільки в числї 5 прим.), а коментар до них дає Шараневича „Отчетъ изъ археологическо-библіографической выставки, Льв., 1889. Sokolowski- Badania archeologiczne na Rusi Galicyjskiej, 1882 (передр. в Studya i szkice z dziejow sztuki i cywilizacyi). Ziemiecki Sprawozdanie z wycieczki archeologicznej — Halicz, Krylos (Zboir wiadomosci, VIII — про безрезультатну розкопку могили коло Крилоса, котру він уважав за Галичину). Петрушевич Критико-историческія разсужденія о надднЂстрянскомъ городЂ ГаличЂ и его достопамятностяхъ, Льв., 1888 (під таким титулом вийшли разом статї його: Археологическія находки близъ города Галича, О городЂ ГаличЂ за Луквою, О предградіи города Галича за рЂкою ДнЂстромъ, друковані в ВЂстнику Народного Дому, 1882-8, тут повторено і таблицю дрібних находок з Галича, опущену в книзї Шараневича). Продовженнєм, чи — як каже автор — „въ большей части повтореніемъ вкратцЂ служить праця Петрушевича О соборной Богородичной церкви въ городЂ ГаличЂ происходящей изъ первой половины XII стол., вип. I-II, Льв., 1899-1900, що починаєть ся полємічним вступом в справі місця Галича і переходить в таку ж satura як і попередня книга (не скінчена). A. Czloowski — О polozeniu starego Halicza, Льв., 1890 (Раmietnik II jazdu historykow polskich, добре написана робота, цїнна відомостями про Крилос), його ж реферат (резюме) — Teka konserwatorska, І, 1892. Моя статя: Печатки з околиць Галича — в XXXVIII т.записок Н. т. iм. Ш. Маленька замітка В. Дзєдушицкого в Mittheilungen d. Centralkom., neue Folge, 1902, c. 178, кілька заміток в книзї проф. Абрагама Poczatki organiz. kosciola lacin., 1904.
