Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗
Друге питаннє — яку волость здобував для того квязя Казимир? Оповіданнє Кадлубка дає деякі непевности. Він каже: Qui (Казимир) Russiam ingressus primam Brestensium urbem aggreditur. Отже виходило б, що похід тільки розпочав ся Берестєм. Але про иньші городи Кадлубек нїчого далї не говорить, властиво — в тім текстї, який маємо, не говорить ся, і виходить вкінцї, нїби цїлий похід зроблено для Берестя. У т. зв Боґухвала виступає цїлею походу Галич, Берестє має другорядне місце, з властивою цїлею не стоїть в нїяким звязку. Звідки взяв він тут Галич — не знати. Можна б підозрівати, що се був простий його здогад. Але його шукання по хронїках (in quibusdam cronicis scriptum c. 534) за об'ясненнєм сеї історії з Галичом промовляли б против гадки, що Галич тут з'явив ся тільки з фантазії хронїста. У всякім разї імя Галича, видко, й привело його потім до того, що він помішав Юдиту з Сальомеєю.
Я думаю, що правду в сїй замотаній справі угадав уже редактор Густинської компіляції (XVII в.). Він завважив, що Олега Ярославича "полскія лЂтописцы Мечиславомъ или Мстиславомъ нвзываютъ", і відповідно до того приточив до оповідання Київської лїтописи про Олега оповіданнє Бєльского і Кромера про похід Казимира (Полное собр. лїтописей II с. 321, пор. Кромера вид. Туровского с. 335 — він то зве руського князя Мечиславом, замість Мстислава, і Бєльского вид. Туровского c. 212-3). Тільки ставши на сю точку, знайдемо відповідне об'ясненнє, що то був за князь, признаваний за неправного (дальше, покручене об'ясненнє — що він був підміняний) і на тій підставі вигнаний братами (треба тут розуміти Володимира і його союзників — волинських Мстиславичів, котрих Кадлубек хибно уважає братами Володимира Ярославича). Тодї тільки зрозуміємо і те, чому у війнї беруть участь „галицькі бояре" поруч волинських князїв (що Роман був союзником Володимира з початку, се каже і наша лїтопись). Брак близшої дати і уміщеннє сього епізоду перед боротьбою 1191 р. теж не противить ся такому об'ясненню. Що Кадлубек називає того князя (Олега) сином Болеславни, зовсїм легко поясняєть ся тим, що він уважав його старшим братом Мстиславичів, а Мстислав дїйсно, по всякій правдоподібности, був оженений з Болеславною. Мовчаннє Київської лїтописи про сей епізод можемо об'яснити простим упущеннєм, які маємо для галицьких справ у нїй і частїйше. Більшу трудність роблять отсї детайлї Кадлубкового оповідання:
Перше — звідки узяло ся тут Берестє? Друге — чому Кадлубек наданнє тієї волости (по смерти Олега) Романови відріжняв від надання (як він се представляє) Романови Галичини по вигнанню Володимира? Бо розуміючи так як я, виходило б, що в обох разах іде мова про те саме — що Роман засїв у Галичинї по вигнанню Володимира. Тут приходить ся признати, що сам Кадлубек, або якийсь редактор його хронїки (сю справу вияснять докладнїйші студиї над текстом хронїки) помилив ся й наплутав. Потреба такого припущення помилки в Кадлубковім текстї, инакше сказати — неможливість в цїлости оперти ся на теперішнїм текстї, і примушує мене ставити з певною резервою свій здогад, що се оповіданнє належить до галицьких подїй 1187-8 р.
Що до Берестя, то я б уважав найбільше правдоподібним, що тут помішано в одно похід на Берестє і похід на Галичину. Похід на Берестє міг бути десь в р. 1181, як я казав вище (c. 367); під сим роком в річнику Траски є записка: dux Kazimir devicit Ruthenos; з сеї ж або подібної записки взяла потім свою дату 1182 р. хронїка т. зв. Боґухвала. Але хтось — чи Кадлубек, чи редактор, випустивши Галичину, потім стратив з гадки, що в сїм походї іде мова про Галичину, і сказавши, що сю волость строєного князя дістав Роман, зробив такий перехід до дальшого оповідання про вигнаннє Володимира, що се, замість пояснення до останнїх слів попереднього роздїлу, стало нїби зовсїм новим фактом: „сього Романа щедрий Казимир обдарував також Галицьким королївством"... Дуже привабна й наручна поправка кінцевої фрази: замість duci Laodimiriae fratri ducis Romano — duci Laodimiro fratri ducis Romani, зроблена Бельовским з огляду на Боґухвала, не може бути прийнята з огляду на стилїзацію початку дальшої (15) глави Кадлубка. У Боґухвала обидві сї похибки поправлені: в першім епізодї мова іде про Галичину, а другий тільки розвиває його.
Такі трудности. Я думаю, що вони одначе малі супроти тих моментів, які промовляють за предложеним мною толкованнєм сього епізоду, і його можна прийняти — хоч би й з резервою.
Що до нападу Володимира на Польщу, то про нього згадує Кадлубек, говорячи про поміч дану Володимиру по угорській неволї (c. 413), без докладнїйшого означення часу (quondam), але не підлягає сумнїву, по перше — що се факт певний, бо Кадлубек знає докладно, коли сей напад став ся (на сьвято Успения), по друге — що він став ся по Казимировім походї в інтересах Олега: про сей напад нїчого не сказано в оповіданню про той Казимирів похід, противно — він виступає як причина вигнання Володимира по смерти Олега (хоч се друге вигнаннє Кадлубек представляє собі хибно).
Взагалї оповіданнє Кадлубка про друге вигнаннє Володимира (див. про нього на c. 453), котре можемо контролювати далеко певнїйшим оповіданнєм Київської лїтописи, показує, що в подробицях польсько-руських відносин Кадлубек часто плутає й помиляєть ся. Се, думаю, усправедливляє й ті припущення похибок, які я зробив для його оповідання про перше вигнаннє Володимира.
12. Русько-польсько-угорське пограниче (до c. 458).
Звістка Угорсько-польської хронїки про се пограниче звучить так: Termini Polonorum ad litus Danubii ad civitatem Strigoniensem (Gran) terminabantur, dein in Agriensem civitatem (Ерляв) ibant, demum in fluvium qui Tizia nominatur cedentes, regyrabant iuxta flyvium qui Cepla (Топла) nuncupatur, usqne ad castrum Galis (низше: castrum Salis, і так треба читати), ibique inter Ungaros, Ruthenos et Polonos finem dabant (Monumenta Poloniae hist. I c. 505).
Castrum Salis безперечно Sovar (по угорськи се значить Соляний город) на Торицї, недалеко Пряшева, звістний в XIII в. своїми соляними банями (див. про нього низше, инакші толковання у Бідермана II c. 58). Означеннє граничного пункту на Підгірю, як бачимо, тільки приблизне (Топля і Шоувар на Торицї). Що до часу, то розумієть ся хоч означеннє се перенесено на часи Стефана св., але мусить належати до значно пізнїйших часів. До яких саме, на се нема згідної відповіди. Хоч ґенеза і уклад угорсько-польської хронїки останнїми часами були предметом кількох спеціальних праць, але вони не дійшли до згідних остаточних результатів. Проф. Кайндль в статї присьвяченій сїй хронїцї в його Studien zu den ungarischen Geschichtsquellen (Archiv fur ost. Gesch. LXXXII) здогадуєть ся, що в основі хронїки лежать ґранські записки писані коло 1200 р., а доповнені якимсь Поляком перед кінцем XIV в.; до таких доповнень належить і ся опись границь. І. Рознер в своїй статї Kronika wegiersko-polska (Краків, 1886) зачисляє сю опись границь до інтерполяцій хронїки, зроблених в XIII віцї. Противно Кентшиньский (О kronice wegiersko-polskiej, Rozprawy wydz. histor. т. XXXIV) доводив, що ся опись належить до основного тексту хронїки, писаного якимось Словаком в Кракові в другій половинї чи при кінцї XI в. Та се мало правдоподібно — що до часу уложення сеї описи спеціально.
В лїтературі Галичини з сею описею стала ся дивна плутанина. Правдоподібно через помилку, зацитував до неї проф. Шараневич в своїх ИзслЂдованіях (c. 17) угорського Анонїма, і сю цитату повторив проф. Дашкевич (Княженіе Даніила c. 65). Але у Анонїма сеї звістки нема. Цитата проф. Шараневича взята з видання угорсько-польської хронїки у Ендлїхера (з лихого видання Ковнацкого) і до неї-ж належить цитата проф. Дашкевича на Geschichte Polens Репля, де на c. 653 зацитовано уривок виданий Лєлєвелем, а взятий з копії зробленої ним, а виданої Ковнацким (див. Monum. Pol. hist. І 494). Я застановив ся на сїй малій заплутанинї, аби дальші дослїдники не тратили часу на її розплутуваннє, як трапило ся минї, шукаючи за тими кількома джерелами, що зводять ся до одного.
