Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Перш ніж Річард встиг усвідомити, що зараз відбудеться, його рука опустилася на меч. Він відчув, як слово «ІСТИНА» вдрукувалося йому в шкіру. Шукач ривком вихопив меч з піхов і почув звичний металевий дзвін клинка. Сила і міць магічної зброї вливалася прямо в жили. Вогонь підлетів вже майже впритул. Як і тоді, у Шоти, Річард підняв Меч Істини, однією рукою міцно стискаючи руків'я, іншою — вістря, і виставив перед собою як щит. Думка про те, що Зедд зрадив їх, викликала у Шукача лють. Неправда! Це не Зедд!
Потужний удар змусив його відступити на крок назад. Все навколо померкло від жару і полум'я. Гнів чарівного вогню вибухнув, бризнув на всі боки і зник.
— Зедд! Що ти робиш? Ти що, здурів? Це ж я, Річард! — Не тямлячи себе від злості він рушив вперед. Магія меча ще більше посилювала лють Шукача. Гнів переповнював його, вирував у крові, стукав у голові.
Старий Чарівник, одягнений в звичний довгий балахон, здавався зовсім маленьким і крихким. Озброєний до зубів страж кордону виглядав, як водиться, загрозливо. Зедд схопив Келен за лікоть, потягнув назад і затулив собою. Чейз, похмурий як ніч рішуче ступив вперед.
— Чейз, — хрипко застеріг Зедд, — не будь дурнем. Стій, де стоїш.
Річард розгублено переводив погляд з одного суворого лиця на інше.
— Що з вами з усіма коїться? Що ви тут робите? Я ж казав, щоб ви не ходили за мною! Даркен Рал послав за вами своїх головорізів. Негайно повертайтеся назад!
Порив вітру розкидав сиве волосся Чарівника. Старий, не зводячи з Річарда очей, запитав у Келен:
— Ти розумієш, що він говорить?
Та розгублено похитала головою, відкинувши назад довгі пасма волосся.
— Ні. Напевно, це старий д'харіанський, а я не говорю на цій мові.
— Старий д'харіанський? Ти про що? Що…
І тут Річард все зрозумів. Мороз пробіг у нього по шкірі. Це діє закляття, яке наклав на нього Дарці Рал. Друзі не впізнають його. Вони бачать перед собою самого найлютішого свого ворога — Даркена Рала.
В голові у Річарда майнула страшна думка, від якої по спині до потилиці пробігли мурашки. Якщо Зедд направив на нього чарівний вогонь, значить, можна не сумніватися, що старий Чарівник бачить в ньому Рала. Але тоді Зедд ніяк не може бути зрадником. Невже його зрадила Келен? Може бути, зараз вона бачить перед собою саме його, Річарда?
У Шукача перехопило подих. Він мовчки попрямував до сповідниці, невідривно дивлячись у її зелені очі. Келен гордо випрямила спину, підвела голову і вперлася кулаками в боки. Річард знав, що це означає серйозне попередження. Він ні на мить не забував, що Келен достатньо одного руху руки, щоб направити на нього даровану їй магію Сповідниці. Шукач згадав слова Шоти, які попереджали, що Зедда він здолати зможе, але виявиться безсилим перед магією Келен.
Зедд спробував перегородити йому шлях. Річард, не дивлячись, відсторонив старого з дороги. Тоді Зедд зайшов зі спини і притиснув сухі кістляві пальці до шийних хребців Шукача. Це дуже нагадувало дотик ейджа. Обпалюючий біль хвилею пробіг по нервах, поширюючись по всьому тілу. У колишні часи, коли Річард ще не пройшов школу Морд-Сіт, одного такого дотику було б достатньо, щоб паралізувати його. Але Денна не дарма витратила стільки часу, привчаючи свого вихованця стійко переносити ще більші муки. Правда, хоча Денну навчали мистецтву тортур довгі роки, Зедд виявився цілком гідним конкурентом Морд-Сіт. Ну що ж, і не таке доводилося терпіти. Закликавши на допомогу всю волю, Річард змусив себе відмовитися від болю і витіснив її з свідомості. І тут же гнів, виходячий з чарівного меча, зайняв її місце, вливаючи нові сили в Шукача. Річард застережливо подивився на Чарівника. Той не відступив. Тоді він одним рухом руки відштовхнув старого. Шукач не розрахував силу, і Зедд, похитнувшись, впав на землю. Келен стояла нерухомо, як статуя. В очах її читалось крижане презирство.
— На кого ти так дивишся? — Прошепотів Шукач. — На Даркена Рала чи на Річарда?
Келен здригнулася. Здавалося, вона не в змозі поворухнутися. Річард опустив погляд і побачив, що тримає меч біля її горла, в улоговинці в основі шиї. Він сам не усвідомлював, що робить. Все виглядало так, наче його руку направила магія. Але Річард знав, що насправді він сам, з власної волі підняв меч на Келен. Ось чому, її б'є дрож. Під вістрям клинка в неї на шкірі проступила і почала повільно рости крапелька крові. Якщо Келен зрадниця, йому доведеться вбити її. Клинок побілів в його руках.
— Кого ти бачиш? — Знову запитав він.
— Що ти зробив з Річардом? — Келен зблідла. Голос її тремтів від люті. — Якщо ти заподіяв йому зло, клянусь, я вб'ю тебе.
Річард згадав, як вона поцілувала його на прощання. Це був поцілунок любові. Ні, Келен не могла виявитися зрадницею. Він раптом зрозумів, що ніколи не зміг би вбити її. Навіть якщо б його побоювання підтвердилися. Але тепер він твердо знав, що це неправда. Зі сльозами на очах він прибрав меч у піхви.
— Прости мене, Келен. Може бути, добрі духи втримали мене від того, що я мало не створив. Я знаю, ти не можеш зрозуміти мене, але я все одно прошу вибачення. Даркен Рал застосував до мене Перше Правило Чарівника. Він хотів нас всіх стравити між собою. Він намагався змусити мене повірити в брехню, і я ледь не повірив. Я знаю, що ні ти, ні Зедд ніколи б не зрадили мене. Прости мене за цю дурну підозру.
— Що ти лопочеш? — Запитав Зедд. — Ми не можемо зрозуміти тебе.
— Зедд… — Річард провів п'ятірнею по голові, злохмативши волосся. — Що ж мені зробити, щоб ти мене зрозумів? — Він схопив Чарівника за балахон. — Зедд, скажи мені, де шкатулка? Вона в безпеці? Я повинен отримати шкатулку, перш ніж її відшукає Дарці Рал! Не можна допустити, щоб він заволодів нею!
Чарівник нахмурився. Річард зрозумів, що нічого у нього не вийде. Їм всім здається, ніби він говорить на якомусь незнайомому наріччям. Шукач підійшов до коней і почав старанно перетрушували вміст черезсідельних сумок.
— Шукай, скільки хочеш. Все одно тобі ніколи її не знайти, — посміхнувся Чарівник. — Шкатулки у нас немає. Тобі залишилося жити всього чотири дні.
Річард відчув ззаду себе якийсь рух і стрімко обернувся. Страж кордону вже заніс над ним булаву. В ту ж мить їх розділив струмінь полум'я. Чейз відступив.
— Ну і друзі в тебе, Річард Сайфер, — фиркнула дракониха.
— Дарко Рал наклав на мене закляття. Вони мене не впізнають.
— Ну, якщо ти ще ненадовго затримаєшся в їхньому товаристві, вони просто прикінчать тебе.
Річард зрозумів, що шкатулки тут немає. Та й не могло бути, якщо друзі прямували йому на виручку. Вони не ризикнули б взяти шкатулку з собою в Д'хару, адже люди Рала можуть виявити їх в будь-який момент.
Троє друзів мовчки спостерігали за Річардом і Скарлет.
— Скарлет, спробуй їм щось сказати. Може бути, тебе вони зрозуміють.
Голова дракониху гойднулася у бік подорожніх.
— Це ніякий не Даркен Рал. Це ваш друг, Річард Сайфер. Рал наклав на нього закляття. Хто-небудь з вас розуміє мене?
Всі троє, як і раніше зберігали мовчання. Розсерджений Річард ступив до старого чарівника.
— Зедд, дуже тебе прошу, спробуй мене зрозуміти. Не шукай нічний камінь, Рал відправив його в підземний світ. Він хоче заманити тебе в пастку. Спробуй мене зрозуміти!
Марно. Ніхто з друзів не зрозумів жодного слова. Що ж робити? Він більше не має права тут затримуватися. Головне — знайти шкатулку. Потім він повернеться до друзів і захистить їх від людей Рала. Річард насилу змусив себе покинути друзів. Він знехотя забрався на спину драконихи. Скарлет не зводила з усіх трьох настороженого погляду, остраху заради пихкаючи димом і ліниво попльовуючи полум'ям. Найбільше на світі Річарду хотілося залишитися з Келен, але він не міг собі цього дозволити. Зараз його обов'язок — добути шкатулку.
— Знаєш що, Скарлет, пора нам летіти. Доведеться відправитися на пошуки мого брата.
З пащі драконихи з ревом вирвався струмінь полум'я — застереження подорожнім, що краще їм триматися подалі.
