Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Ніяково зізнатися, але мені прийшло в голову, що ти вирішив втекти. Коли я підкралася ближче, щоб перевірити це, я почула неймовірний рев. Я дотримаю слово, допоможу тобі розшукати друзів. Адже я обіцяла.
Річард, задоволений, усміхнувся.
— Спасибі, Скарлет. Але як же бути з яйцем? Хіба ти можеш залишити його? А раптом Рал знову вкраде його?
— Тільки не звідси. Після того як він вкрав яйце, я довго шукала найнеприступніше місце в скелях, на випадок, якщо мені вдасться дістати яйце назад. Тут мій дракончик буде в цілковитій безпеці, і ніякому Даркену Ралу до нього повік не добратися. А залишити яйце — не проблема. Коли дракони відлітають на полювання, вони прогрівають камінь своїм полум'ям, і, поки їх немає, яйце мирно лежить в теплому гніздечку.
— Скарлет, у нас мало часу. Коли ми почнемо?
— Прямо зараз.
46
День приніс лише розчарування. Скарлет летіла низько, над самою землею, над сумними осінніми лісами. Обидва вони, і Річард, і дракониха, уважно оглядали всі проїжджі дороги і вузенькі лісові стежини. Все марно: їм не вдалося виявити ніяких ознак Зедда і Келен. Річард зовсім занепав духом. Він так безмірно втомився і змучився, що ледве міг триматися за гребінь драконихи, але не дозволяв собі ні хвилини перепочинку. Він повинен знайти своїх друзів. Сили його були майже на межі, очі втомилися від постійної напруги, голова розламувалася. Але кожен раз, побачивши внизу нових подорожніх, Річард забував про біль, про втому, про недосипу. У душі спалахувала надія. Спалахувала, щоб згаснути знову. І знову він говорив Скарлет, що це не його друзі.
Зачіпаючи верхівки сосен, дракониха підлетіла до краю лугу. Вона видала пронизливий крик, який змусив Річарда підскочити від несподіванки, й різко повернула в бік. Через луг, порослий високою бурою травою, стрімко біг олень. Страшний драконячий рев підстьобнув його, і олень помчав стрілою. Склавши крила, Скарлет каменем впала вниз. Не докладаючи особливих зусиль, вона підхопила жертву прямо на бігу і, міцно здушивши оленя в своїх величезних пазурах, зламала йому шию. Неймовірна легкість, з якою дракониха дістала здобич, справила сильне враження на Річарда. Міць і сила, властиві цьому фантастичному створінню, викликали в ньому почуття захоплення, змішаного з жахом.
Скарлет злетіла вгору, до високих перистих хмар, пофарбованих в золотисто-рожеві тони заходу. Сонце йшло за обрій, несучи з собою останню надію. Дракониха звернула в бік гір і полетіла до свого гнізда. Річарду дуже хотілося попросити її продовжити пошуки до темряви, але він знав, що Скарлет повинна повернутися до яйця.
На землю спустились ранні осінні сутінки. Дракониха приземлилася на скелястий уступ і пригнула шию. Річард слухняно зісковзнув вниз по її червоній лусці, і Скарлет поспішно попрямувала до яйця. Шукач, тремтячи від холоду, закутався в плащ.
Дракониха ретельно оглянула яйце з усіх сторін, ніжно поворкотіла над ним і зігріла невеликим струменем полум'я. Покінчивши з турботами, вона приступила до трапези. Дракониха окинула Річарда оцінюючим поглядом.
— Не схоже, щоб ти зміг занадто багато з'їсти. Так, мабуть, я можу дозволити тобі взяти шматочок м'яса.
— Спасибі, Скарлет. Ти не засмажиш його для мене? Я не їм сирого м'яса.
Скарлет поблажливо кивнула. Річард відрізав соковитий шматочок свіжої оленини, насадив його, як на рожен, на кінчик меча і простягнув до драконихи. Він трохи не засмажився сам, коли та направила на м'ясо слабкий струмінь вогню. Річард повернувся в свій куточок і взявся за печеню. Він намагався не дивитися, як Скарлет роздирає зубами і кігтями оленячу тушу і заковтує цілими величезні шматки.
— А якщо ми не знайдемо твоїх друзів? Що ти тоді збираєшся робити?
— Краще б нам знайти їх. — Річард проковтнув грудку, що підступила до горла.
— Скоро настане перший день зими. Тобі залишилося чотири дні, рахуючи завтрашній.
Річард відірвав від скибки оленини маленький шматочок.
— Знаю.
— Для дракона краще померти, ніж скоритися. — Скарлет роздратовано махнула хвостом.
— Якщо всі наслідки прийнятого рішення торкнуться тільки тебе, то безсумнівно. А як бути в тому випадку, коли за твій вибір доведеться відповідати іншим? Ти сама, опинившись у такій ситуації, вважала за краще покірність. Адже це була єдина можливість врятувати малюка, який ще не вилупився, життя якого повністю залежало від тебе, від твого рішення.
Не знайшовши що заперечити, Скарлет зніяковіло загурчала і, повернувшись до яйця, ніжно провела кігтями по шкаралупі.
Річард знав, що, якщо йому не вдасться відшукати останню шкатулку і зупинити Рала, у нього не залишиться вибору. Він не вправі поставити на карту життя всіх мешканців земель. Він не має права дозволити якій-небудь Морд-Сіт безперешкодно знущатися над Келен. Він змушений буде допомогти Даркену Ралу. І Келен зможе жити так, як личить сповідниці.
Річард не бачив іншого виходу, і це приводило його в розпач. Невже він, Шукач Істини, рішиться допомогти Даркену Ралу одержати безмежну владу над світом? Але що ще йому залишається робити? Можливо, Шота говорила правду? Він не здивується, якщо Зедд і Келен спробують вбити його. Може, його і слід вбити за одне те, що він відразу не відкинув думку про допомогу Даркену Ралу. Але якщо доля Келен буде залежати від його рішення, він, Річард, ніколи не погодиться приректи на муки ту, що так дорога йому. І тоді йому доведеться передати Ралу дослівно Книгу Зниклих Тіней.
Річард безсило опустився на холодний камінь. Від важких думок про майбутній вибір до горла підступила нудота. Незважаючи на голод, що мучив його, Річард так і не зміг закінчити трапезу. Він поклав під голову мішок, щільніше загорнувся в плащ, викликав у пам'яті образ Келен і сам не помітив, як провалився в глибокий сон.
На наступний день Скарлет понесла його в Д'хару, туди, де, за її словами, проходила раніше межа. Легкі ранкові хмари не затьмарювали сонця, а лише пом'якшували зайву яскравість його променів. В глибині душі Річард таїв надію, що друзі не стануть піддавати себе небезпеці, і їхати через законні володіння Даркена Рала. Але якщо Зедд, звернувшись до допомогою до нічного каменю, міг з'ясувати, де знаходиться Шукач, вони з Чейзом і Келен неодмінно повинні були попрямувати в Народний Палац. Нічний камінь… Тільки б встигнути попередити Зедда про навислу над ним загрозу, інакше старий Чарівник назавжди залишиться в підземному світі! Кожен раз, побачивши здалеку людей, Скарлет спускалася до землі, до смерті лякаючи нещасних подорожніх, а потім знову піднімалася вгору, не виявивши тих, хто був потрібен Річарду.
Нарешті, ближче до полудня, Шукач побачив їх. Зедд, Чейз і Келен їхали верхи по затишній лісовій стежці паралельно головній дорозі. «Скарлет, спускайся! «— радісно вигукнув Річард. Дракониха, не зволікаючи ні секунди, різко розвернулася і червоною блискавкою кинулася до землі. Помітивши її наближення, вершники натягли повіддя, зупинили коней і спішилися.
Знизивши швидкість, Скарлет величаво розкинула величезні малинові крила і опустилася поруч з стежкою, на порослу травою вершину невисокого пагорба. Річард зісковзнув з її спини і, як тільки ноги його торкнулися землі, кинувся назустріч друзям. Всі троє насторожено завмерли, тримаючи за вуздечку коней. Чейз зняв з пояса важку булаву. При вигляді Келен Річарда охопило радість. Всі спогади, пов'язані з нею, раптово прокинулися до життя і захлиснули його потужним потоком неймовірно яскравих видінь. Річард мчав вниз по крутому схилу, ледь ухитряючись не спіткнутися об коріння.
Коли він підняв очі, то побачив, що прямо на нього з виттям і свистом мчить чарівний вогонь. Ричард застиг у подиві. Що сталося з Зеддом? Що він таке творить? Величезна куля рідкого полум'я, куди більше тих, що перш доводилося бачити Річарду, стрімко насувалася на нього, осяваючи все навколо нестерпно яскравим жовто-фіолетовим світлом. Річард як заворожений дивився на вогненну кулю, а куля, тремтячи і пульсуючи, збільшувався прямо на очах.
