Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Але тут все навколо освітилося сліпучим спалахом, в гарів ударив струмінь рідкого полум'я, спопеливши на місці тих, хто не встиг відскочити сторону. Річард задер голову: прямо над ним зависла в повітрі Скарлет. Дракониху била гігантськими крилами і розлючено плювалася полум'ям. Відігнавши гаров на достатню відстань, Скарлет витягнула пазуристу лапу і дбайливо підхопила яйце. Інший лапою вона підчепила Річарда за пояс і тут же, не втрачаючи часу, злетіла вгору, переслідувана парочкою гарів. Одного дістав мечем Річард, з іншим Скарлет розправилася самостійно, гидливо плюнувши в нього полум'ям.
Дракониха загрозливо заревіла, наводячи жах на дивом уцілілих гарів, і піднялася до хмар. Річард, як і раніше висів у неї в пазурах. Шукачеві довелося змиритися з таким способом пересування. Хоча після деяких роздумів він прийшов до висновку, що з усіх точок зору його набагато більше влаштовує політ на спині дракона, а не в пазурах. Але, з іншого боку, перспектива перебування на твердій землі в товаристві таких сварливих тварин, як короткохвості гари, приваблювала його ще менше. Немов в відповідь на його думки звідкись знизу підлетів черговий гар. Коли той відважно кинувся до яйця, Річард, приловчившись, відсік гару крило. Звір закружляв в повітрі і, видавши несамовитий крик, завалився вниз. Після цього у решти гарів пропала всяка охота переслідувати дракониху.
Скарлет летіла високо в небі, віддаляючись геть від Палаючого джерела. Річард висів у неї в пазурах і відчував себе здобиччю, призначеною в їжу малятку-дракончику. Від залізної хватки у Шукача нили ребра, але він не скаржився. Він ще недостатньо добре вивчив характер червоних драконів і тому не був упевнений, що Скарлет не спаде на думку у відповідь на його скаргу розтиснути кігті. До землі було занадто далеко, і Річард розумно вважав, що це занадто радикальний спосіб позбутися болю.
Вони летіли вже кілька годин. Згодом Річард остаточно змирився зі своїм становищем і навіть ухитрився влаштуватися зручніше. Тепер він з висоти драконячого польоту дивився на миготячі внизу луки, пагорби, ліси, стрімкі бурхливі потоки. Йому навіть попалося на очі кілька маленьких містечок. Чим далі вони летіли, тим більш похмурим і суворим ставав пейзаж внизу. Пагорби змінилися нагромадженнями скель. Всюди, аж до самого горизонту, із землі піднімалися гірські піки і похмурі стрімчаки. Плавно змахуючи крилами, Скарлет все набирала висоту. Річард злякався, що ось-ось зачепить ногами якусь скелю. Внизу простягалася безплідна пустка, безладно усіяна величезними бурими валунами. Здавалося, якийсь гігант, граючись, розкидав їх, як монети на столі: одні височіли стовпчиками, інші валялися окремо, треті громадилися невеликими купками.
Вдалині, за валунами, виднілися стрімкі кручі, які круто йшли в піднебесся. Масивні, поорані тріщинами і ущелинами, що щетинилися гострими списами і уступами. Уздовж гряди скель ліниво дрейфувало кілька хмаринок. Скарлет накренилася і, не сповільнюючи ходу, ринула прямо на скелю. Здавалося, ще мить, і вона неминуче вріжеться в кам'яне громаддя. Річард в жаху дивився на суцільну сіру стіну, яка з величезною швидкістю насувалася на нього. В останню секунду Скарлет, пару раз енергійно змахнувши крилами, злетіла над скелею, опустила Шукача на виступ і приземлилася сама.
Тепер Річард зміг розгледіти вузький, майже непомітний пролом в скелі. Скарлет, крекчучи, протиснулася в щілину. Усередині було холодно. В самій глибині ущелини темніли неясні обриси якоїсь споруди, складеної з каменів. Коли дракониху дбайливо опустила туди яйце, Річард зрозумів, що це гніздо. Схилившись над своїм скарбом, Скарлет подихала на нього вогнем. Спершись на камінь, Річард дивився, як вона, гуркочучи, гладить яйце пазуристою лапою, ніжно перевертає його, стривожено оглядає шкаралупу. Дракониха вертіла головою, тихенько обдуваючи яйце вогнем, і прислухаючись.
— Все в порядку? — Напівголосно запитав Річард. Вона повернула голову до Шукача. Жовті очі затуманились.
— Так. Все добре.
— Я радий, Скарлет. Дійсно радий. — І кивнув на підтвердження своїх слів.
Коли дракониха нарешті заспокоїлася і згорнулася калачиком поруч із яйцем, Річард встав з каменю, маючи намір підійти до неї. Скарлет застережливо підняла голову. Він зупинився.
— Я тільки хотів взяти свій мішок. Він висить у тебе на спині, на гребені.
— Вибач. Можеш забрати його.
Річард зняв з драконячого гребеня дорожній мішок і підійшов до виходу, щоб влаштуватися ближче до світла. Він перехилився через уступ й подивився вниз: до землі було не менше тисячі футів. «Непогано, — подумав Річард. — Залишається сподіватися, що Скарлет виявиться драконом слова». Він влаштувався зручніше, розв'язав мішок і став шукати запасну пару штанів.
Риючись в мішку, він, на свій подив, виявив баночку з кімнати Денни. Усередині залишилося трохи цілющої мазі з ом-трави. Тієї самої мазі, яку він приготував для Денни, щоб хоч якось полегшити її страждання. Мабуть, вона зібрала залишки в баночку і поклала йому в мішок. Погляд Річарда впав на ейдж — прощальний подарунок Денни, й перед ним знову постав її образ. Шукач сумно посміхнувся. Як він може з ніжністю думати про ту, яка так мучила його? Він простив її, як простив і омив себе від ненависті білою магією меча.
Ричард змазав ногу цілющою маззю. Дія ом-трави виявилося воістину чудесною. Він навіть застогнав від насолоди. Мазь холодила гарячі рани, відносячи біль геть. «Спасибі тобі, Денна. Спасибі, що поклопоталася про мене і дала в дорогу цілющу мазь», — ледь чутно прошепотів Річард. Він стягнув з себе пошматовані рештки штанів.
— А без штанів ти виглядаєш досить забавно, — захихотіла дракониха.
Він обернувся і зустрівся поглядом з цікавими жовтими очима Скарлет.
— Не надто втішно чути таке з уст дами. Навіть якщо та дама — дракон. — Повернувшись до Скарлет спиною, він натягнув чисті штани.
— Ти поранений? — Стривожено запитала дракониху. — Це гари тебе так обробили?
Річард негативно похитав головою.
— Ні. Це в печері. — Голос його затремтів від одного тільки спогаду про підземний кошмар. Річард сів, прихилившись до стіни, і почав взувати свої черевики. — Мені довелося продиратися крізь вузький лаз в скелі. Це був єдиний шлях, у мене просто не залишалось вибору. Там-то я і застряг. — Він подивився в широко розкриті очі дракониху. — С тих пір, як я пішов з дому, від звичного життя, і поставив собі за мету зупинити Даркена Рала, мені довелося пережити багато чого. Таке, що й згадувати не хочеться. Але коли я застряг у цій дірі, в повній темряві… намертво затиснутий скелею… я не міг навіть зітхнути… Словом, це було жахливіше всіх колишніх страхів, разом узятих. Поки я там стирчав, не маючи ні найменшої можливості поворухнутися, до мене підповзла ззаду якась тварина і вчепилася в ногу. Кігті у неї довгі, криві і дуже гострі. Ці борозни з'явилися, коли я намагався вибратися.
Скарлет довгий час, поклавши лапу поверх яйця, в задумі дивилася на Шукача.
— Спасибі тобі, Річард Сайфер, що стримав слово, що врятував мого дракончика. Хоч ти і не дракон, але ти все одно дуже сміливий і відважний. Ніколи б не повірила, що заради дракона людина може піти на такий ризик.
— Я зробив це не тільки заради тебе і твого дракончика. Я пішов на це тому, що, тільки повернувши тобі яйце, міг розраховувати на твою допомогу. Я повинен розшукати своїх друзів і врятувати їх від Даркена Рала.
Скарлет похитала головою.
— І чесний до того ж. Мені здається, що ти вчинив би так в будь-якому випадку. Мені шкода, що ти поранений, що, допомагаючи мені, пройшов через такі жорстокі випробовування. Люди бояться драконів. Вони часто намагаються заподіяти нам зло. Якщо раптом якійсь людині вдається вбити дракона, а буває і таке, він відчуває себе героєм. Може бути, ти перший з людей, хто допоміг дракону. Неважливо, з якої причини. Сумніваюся, що тільки заради власної вигоди.
— Гаразд, — зніяковів Річард. — А здорово вийшло, коли ти раптом налетіла на гарів. Ці тварюки мало не роздерли мене. До речі, Скарлет, мені здавалося, що я велів тобі чекати біля входу в печеру. Що змусило тебе полетіти за мною?
