Борозна у чужому полі - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать книги полностью без сокращений TXT) 📗
Управа Українського Мистецького Гуртка «Спо- кій» звертається з гарячим проханням признати Гурткові допомогу в сумі 250 зол. на покриття бо- дай частини видатків, зв’язаних з улаштованням Х об’їздової виставки на Волині, проектованої в часі від 9 травня до 13 червня б.р. в Луцьку, Рівно- му, в Кременці. Виставка буде складатися з трьох відділів: архітектури, графіки й малярства, при- чому праці українських архітектів будуть взагалі перший раз показані на українській мистецькій ви- ставці в Польщі...»
«Голові Волинської Української Посольської Ре- презентації
Члена Волинського Українського Об’єднання, проживає в с. Зносичах Сарненського повіту, Да- нила Андрієвського
Прохання
Згідно децизії Саpненського повітового Старо- сти з дня 9.1.1937 року мені заборонено мешкати не тільки в с. Зносичах, а також в Сарненському повіті до 10 літ...
Приймаючи на увагу моє тяжке матеріальне становище, звертаюся до Вас з великим прохан- ням вжити Ваших заходів щодо влади, аби мені було дозволено й надалі мешкати в Зносичах...
Прошу в найкоротші строки, бо місцевий по- стерунок не дає мені спокою...»
«Вельмишановний пане інж!..
Передовсім прошу вибачення, що я так різко ви- словився в розмові з Вами про збірку пожертв на будову Українського Дому в Празі.
Всю історію цього майбутнього Дому я дуже добре знаю, з усіма деталями провадження справ. З Музеєм Визвольної боротьби добре зазнайом- лений і, власне, через те маю свою окрему думку щодо попертя порушеної Вами справи.
Застерігаюсь, що це моя особиста думка і я, бо- рони Боже, ні в якій мірі не збираюсь впливати на те чи інше рішення Управи «Рідної Хати» чи ред.
«Волинського слова»...
З пошаною С. Тимошенко»
«Шановному пану Борису Трусевичу в Матіїві З доручення п. Посла інж. С. Тимошенка пові-
домляю, що п. Посол охоче допоможе Вам у справі закінчення будови Народнього дому в Матіїві. Як тільки він звільниться від праці в Сеймі, то при- їде до Ковля або, може, навіть і до Матіїва, про що завчасу Вас буде повідомлено.
Секретар Колесниченко»
«Сергій Прокопович зараз хворий і лежить у ліжку. Просить Вам передати, що за яких два тижні буде у Кременці й побачиться з Вами. Ра- дить ставити будинок не дерев’яний, а мурова- ний. Сергій Прокопович каже, що він ніколи не під- писує плянів, що їх креслять інші особи...
Секретар Колесниченко»
«Шановний пане После,
Ви є нашим вибраним до Сейму, до Вас зверта-
юся як до батька... Рятуйте від напасті ворожої, котра заповзялася мене руйнувати, мене, каліку, без ноги. Не зважають на то, що вже зруйнований і голий, нема в що одягнутися, і діти голі, а над- ходить зима...»
«15 травня
Високоповажний Пане Професоре!
Поручаю Вашій ласкавій опіці п. Ніла Хасеви- ча, представника мистецького гуртка «Сокіл» у Варшаві і дуже прошу Вас не відмовити допомог- ти йому в урядженні в Кременці вистави творів наших молодих українських мистців.
Вистава, що одбулася в Луцьку, зробила дуже гарне вражіння й наочно довела, що наше мисте- цтво росте й удосконалюється.
Думаю, що й Кремінецьке громадянство уді- лить виставі належну увагу та фінансово їй допо- може і в той спосіб складе й свій даток на олтар української справи.
З правдивою до Вас пошаною...»
Сергій Прокопович, з якого колеги дражнитися по- чали, чи не потребує він ще граблі собі збоку вчепити, бо стількох нахапався клопотів, «здає» керівництво Товариства Петра Могили Ханенкові, ще довгенько лишаючись скарбником у ньому. Але не «здає» і не скидає обов’язок з себе опіки над справою, яку, був переконаний, ніхто не повинен робити за нього. Тим паче, по смерті Пілсудського сирі, холодні й прониз- ливі, чахоточні якісь вітри подули над краєм...
Посол Сейму Степан Баран, будучи католиком, і то не витримав. У час пленарних засідань він звер- тався до голови Ради міністрів з інтерпеляцією:
– Остаточний балянс православних церков на Холмщині й Підляшші такий: дня 1.VIII.1914 р. було там усіх православних церков 389, а дня 1.IX.1938 р.
всього 51. Поляки забрали для себе 149 православ- них церков і перемінили їх на римо-католицькі кос- тели, а 189 православних церков зовсім збурили або просто спалили. Бурення церков (в літі 1938 року) відбувалось планово і систематично при помочі спроваджених польських робітників та під доглядом і охороною польської державної поліції. Діялось це при розпучливому плачі і голосних лементах міс- цевої української православної людности. Поль- ські робітники виносили з церкви церковні образи, книги, ризи та іншу церковну утвар, скидали те все на купу і щойно тоді приступали до бурення церк- ви. При цьому нищили не раз старий цвинтар біля церкви та церковну огорожу, зрізували дерева і всю площу зрівнювали з землею та засівали травою, щоб по церкві не залишити ніякого сліду. Бували випад- ки, що робітники приїздили не тільки з поліцією, але ще й з поліційними псами, щоб відганяти православ- них селян і селянок від церкви. При нищенні церков не щаджено і тлінних останків православних, що їх викидувано з найбільшою наругою з могил...
Це тоді у краї пролунав голос митрополита Ан- дрея Шептицького у Посланні від 2 серпня 1938 року, і не було на цій землі такої віри, такої конфесії, де б не почули цей голос:
– Коло ста церков розібрано і розвалено. Мно- го замкнено. Деякі спалено рукою незнаних зло- чинців. У замкнених церквах і каплицях заборонено Богослуження, і в них, і поза ними. Часто нищили і знаряддя релігійного культу. Людей змушували, іноді насильством, приймати католицьку віру в ла-
тинському обряді. Священиків... виселювали та ді- ймаючи карали грошевими гривнями або в’язницею. Неповинних людей бито не раз та видалювано з їхніх осель. Навіть невільно там вчити катехизму і проповідувати в матерній мові людей. Православна Церква покрита жалобою...
...Події на Холмщині нищать в душах православ- них, нез’єдинених наших братів, саму гадку про можливість з’єдинення, представляють Вселенську Церкву ворожою і небезпечною для православного народу. В очах кількамільйонового населення Поль- щі Апостольська Столиця представлена співвинною діла знищення...
Хто ж посмів у католицькій державі, на очах представника Апостольського Престолу – Нунція, на очах многочисленних католицьких єпископів за- вдати Вселенській Церкві такий страшний удар?..
Коли увільнили Генрика Юзевського, новий воє- вода волинський, поляк німецької крові, надіслав ар- хієпископу Олексію доволі безцеремонного листа: віддайте, мовляв, додатково чотирнадцять церков.
Архієпископ церков не віддав і на листа не відпо- вів.
Ще трапилася по тому одна пригода. Івана Вла- совського, який працював в консисторії, серед буд- ня-полудня викликає начальник служби безпеки во- єводства Стефаніцький.
Ви маєте вплинути на архієпископа Олексія, аби він передав церкви, – якимось знервованим то- ном звернувся есбіст.
Ви жартуєте, пане? – звів подивовано брови Власовський.
Інакше для чого ви сидите в консисторії...
