Короп по-чорнобильськи - Лапікура Валерій (читать книги онлайн полные версии .TXT) 📗
- Шкода мені вас, ребе, бо немає у вас перспективи.
- Це як?
- Ну от висвятили вас на рабина - рабином і помрете. А я, приміром, цілком можу стати єпископом.
- А далі?
- А потім архієпископом і навіть кардиналом.
- А далі?
- Ну, якщо пощастить і Божа ласка на те, то можуть мене обрати Папою Римським.
- То добре. А далі?
- Ну, ребе, скажете! Далі - тільки Бог! Хіба може звичайна людина стати Богом!
- А одному маленькому єврейському хлопчику це вдалося…
Розділ п’ятий
Єврейське щастя
«Талмуд твердить, що Бог створив жінку з Адамового ребра. Він не створив її з голови, аби вона не думала про себе забагато. Він не створив її з очей, аби вона не була занадто допитлива. Він не взяв для цього вуха, аби жінка не пліткувала. І не чіпав Адамового носа, аби Єва не стромлялася скрізь, де її не просять. Тоді скажіть мені на милість, хто навчив жінок усім цим дурницям?»
Зойк жонатого єврея, почутий Г. Сафріним
Єврейське щастя - це родина, яку треба забезпечувати, годувати так, щоби на столі був не лише хліб чи маца, а й гефілте фіш. Це діти, яких треба сплодити, поставити на ноги, сина женити, дочку вдало заміж прилаштувати, внуків дочекатися… Ото і є сенс нормального єврейського буття. А як іще на додачу дітям та онукам щось у спадок залишиться - то взагалі можна спокійно помирати.
Так не дадуть же!
Помирає старий єврей.
Поруч сидить дружина і записує з його слів заповіт.
- Наш заводик я залишаю найстаршому синові Іцику.
- Якому Іцику? - обурюється дружина. - У нього вітер в голові! Відпиши Ізі!
- Нехай буде Ізя. Наш камінний будинок залишаю Льові.
- Льова переб’ється. Йому тесть за його Мойру дав два будинки. Відпиши краще Малці. Швидше заміж візьмуть.
- Добре, добре, нехай буде Малці. А все, що у мене на рахунку в банку, заповідаю найкоханішому синові Бені.
- Чому Бені?
Старий єврей підскакує і кричить:
- Врешті решт, хто тут помирає - я чи ти?
До Хаїма, єдиного єврейського кравця у Спичинцях, приходить сам рабин:
- Хаїм, я женю сина, мені треба для нього весільний костюм. Так ви пошийте, але не так, щоб з мого сина люди сміялися.
Кравець обурюється:
- Хто вам таке сказав, ребе? З моєї роботи люди не сміються. З моєї роботи люди плачуть.
Такий собі Файвел кілька років не заглядав до свого рідного містечка Дашева. Аж нарешті вибрався. Йде по вулиці, озирається, коли раптом - назустріч єврейський похорон. І хто ж іде за труною, весь в сльозах? Друг дитинства Іцик. Файвел підходить, тисне йому руку, і каже зі співчуттям:
- Іцик, кого ховаємо?
Іцик відповідає крізь ридання:
- Мою дружину.
Файвел радісно підскакує і лупить Іцика по спині:
- Ти що, женився? А я й не знав! Пробач, що з запізненням, але мої найщиріші поздоровлення!
Вже згаданий нами хелмський меламед Зайнвел отримав листа від сина.
- І що там пише наш Аврамчик? - цікавиться дружина.
- Ой, вей, вей! Його теща померла, хай земля їй буде пухом. Жінка зламала ногу. Дитинка тяжко хвора. Хата валиться, комерція накрилася… Але в листі жодної граматичної помилки. Серце радіє, коли читаєш!
А ось іще один жарт щодо типової ситуації. Раптово помирає єврей, наприклад, у лазні, синагозі чи на роботі. І його друзі радяться, як про це повідомити дружині.
- Треба зробити це максимально делікатно, - каже один. - Щоб не було, як у тому анекдоті: прийти і ляпнути чи тут живе вдова Рабиновича. Це ж, не дай Боже, бідолаха інфаркт заробить.
- Не заробить, - втручається інший. - Ми Хаїма пошлемо. Цей вже точно отак з порогу не ляпне. Бо заїкається.
Ми не цитуємо анекдот про “вдову Рабинович”, бо він усім добре відомий. Натомість подаємо іншу версію цієї ситуації.
Єврей раптово помер на роботі і колеги послали, скажімо, того ж Хаїма делікатно підготувати вдову. Діалог:
- Драстуйте, я Хаїм, ми з вашим чоловіком разом працюємо.
- А що таке?
- Ви знаєте, що Хаїм узяв вигідне замовлення?
- Хто, Хаїм? Вигідне замовлення? А чого мені не сказав?
- Не знаю, напевне, хотів сюрприз зробити.
- І де ж він із тим сюрпризом?
- Розумієте, одержали ми разом із ним гроші, зайшли до ресторації, щоб, як водиться, обмити, чарка за чаркою, а тут компанія трапилася… грали в карти… одне слово, Хаїм усе спустив. До копійки.
- А щоб він здох!
- Уже.
Є ще одна версія, яка об’єднує обидві: не було ніякого вигідного контракту, просто Хаїм замість сидіти на роботі, гайнув до лазні, де й окремому кабінеті з два чатами і картами програв усю зарплату. Але суть анекдоту залишається та ж сама: ви, мадам, побажали? Одержіть.
- Слухай, кажуть, у тебе жінка важко захворіла? Кажуть, є загроза для життя?
- Дурницю кажуть. Загроза для життя - то коли вона при доброму здоров’ї.
Єврей-корчмар у маленькому містечку на Волині радиться зі своєю мудрою половиною:
- Цілю, кохана, от чого ми такі бідні? Горілки людям продаємо багато. Це раз. Кожну порцію розводимо водою - це два. І нарешті, коли клієнт добряче впивається, дописуємо йому в рахунок кілька зайвих чарок.
- О! О, о… ти ж сам сказав, звідки наші злидні. Ми ж не доливаємо води у ті чарки, котрі дописуємо.
У Києві на єврейському цвинтарі ховають старого мільйонера Бродського. Рабин звертає увагу на те, що якась стара, скромно одягнена єврейка дуже вже побивається за покійником.
- Вибачте, ви родичка померлого?
- Ні…
- А чому ж ви так голосно плачете?
- Тому й плачу…
Від авторів: мудрий народ, про який ми пишемо, вважав, що головне єврейське щастя - це сім’я та діти. А для того, щоб цього щастя було багато, треба, нікуди не дінешся, багато працювати. У царській Росії до 1917-го року можливості для єврейського бізнесу були дещо обмежені. Та й конкуренція заїдала. Одне слово - доводилося докладати чимало зусиль аби ота єврейська комерція давала хоч якийсь пожиток.
Дореволюційна Жмеринка, у суді розглядають заплутаний позов стосовно певних особливостей ґешефту між двома євреями-комерсантами. Основним свідком звинувачення виступає так званий фактор. У євреїв так називали посередника, у якого не було ні офісу, ані крамниці. І весь свій робочий день він крутився поміж торгівельними рядами на базарі, зводячи, підказуючи, а то й відверто дурячи - аби заробити бодай пару рублів.
Суддя розпочинає допит свідка:
- Прізвище та ім’я?
- Брохес Янкель.
- Вік?
- Сорок років. А почуваюсь - як на сто двадцять.
- Де народилися?
- Та тутечки. Третя вулиця за вокзалом.
- Професія?
- Фактор.
- А конкретно? Що ви робите?
- Кручусь помаленьку.
- Попрошу не жартувати в суді. Я вас питаю: чим ви заробляєте на хліб?
- Я ж сказав: кручусь.
