Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗

І день, і година, коли понесла,

Коли породила, на світ привела!

Дивіться, що роблять у титаря в хаті

Пекельнії діти.

У печі пала

Огонь і світить на всю хату,

В кутку собакою дрижить

Проклятий жид; конфедерати

Кричать до титаря:

«Хоч жить? Скажи, де гроші?»

Той мовчить.

Налигачем скрутили руки,

Об землю, вдарили — нема,

Нема ні слова.

«Мало муки!

Давайте приску! де смола?

Кропи його! отак! холопе

Мерщій же приском посипай!

Що? скажеш, шельмо?..

І не стогне!

Завзята бестія! стривай!»

Насипали в халяву жару...

«У тім’я цвяшок закатай!»

Не витерпів святої кари,

Упав, сердега. Пропадай,

Душа, без сповіді святої!

«Оксано, дочко!» — та й умер.

Ляхи задумалися стоя.

Хоч і запеклі.

«Що ж тепер?

Панове, ради! Поміркуєм,

Тепер з ним нічого робить,

Запалим церкву!»

«Гвалт! рятуйте!

Хто в бога вірує!» — кричить

Надворі голос що є сили.

Ляхи зомліли. «Хто такий?»

Оксана в двері: «Вбили! вбили!»

Та й пада крижем.

А старший

Махнув рукою на громаду.

Понура шляхта, мов хорти,

За двері вийшла. Сам позаду

Бере зомлілую... Де ж ти,

Яремо, де ти? Подивися!

А він, мандруючи, співа,

Як Наливайко з ляхом бився.

Ляхи пропали; нежива

Пропала з ними і Оксана.

Собаки де-де по Вільшаній

Загавкають та й замовчать.

¦Біліє місяць; люде сплять,

І титар спить... Не рано встане:

Навіки, праведний, заснув ²⁷.

Горіло світло, погасало,

Погасло... Мертвий мов здригнув.

І сумно-сумно в хаті стало.

            СВЯТО В ЧИГИРИНІ

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали.

Встали, подивились на той Чигирин ²⁸,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

Базари, де військо, як море червоне,

Перед бунчуками, бувало, горить,

А ясновельможний на воронім коні

Блисне булавою — море закипить...

Закипить і розлилося

Степами, ярами;

Лихо мліє перед ними...

А за козаками...

Та що й казать? Минулося;

А те, що минуло,

Не згадуйте, пани-брати,

Бо щоб не почули.

Та й що з того, що згадаєш?

Згадаєш — заплачеш:

Ну хоч глянем на Чигирин,

Колись-то козачий.

Із-за лісу, з-за туману,

Місяць випливає,

Червоніє, круглолиций,

Горить, а не сяє,

Неначе зна, що не треба

Людям його світу,

Що пожари Україну

Нагріють, освітять.

І смерклося, а в Чигринї,

Як у домовині.

Сумно-сумно, отак було

По всій Україні

Против ночі Маковія,

Як ножі святили).

Людей не чуть; через базар

Кажан костокрилий

Перелетить; на вигоні

Сова завиває.

А де ж люде?..

Над Тясмином,

У темному гаю,

Зібралися; старий, малий,

Убогий, багатий

Поєднались,— дожидають

Великого свята.

У темному гаю, в зеленій діброві,

На припоні коні траву скубуть;

Осідлані коні, вороні готові.

Куди-то поїдуть? кого повезуть?

Он кого, дивіться.

Лягли по долині,

Неначе побиті, ні слова не чуть.

Ото гайдамаки. На гвалт України

Орли налетіли; вони рознесуть

Ляхам, жидам кару;

За кров і пожари

Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

Попід дібровою стоять

Вози залізної тарані:

То щедрої гостинець пані ²⁹.

Уміла що кому давать,

Нівроку їй, нехай царствує;

Нехай не вадить, як не чує!

Поміж возами нігде стать:

Неначе в ірій, налетіло

З Смілянщини, з Чигирина

Просте козацтво, старшина,

На певне діло налетіли.

Козацьке панство похожає .

В киреях чорних, як один,

Тихенько ходя розмовляє

І поглядає на Чигрин

   Старшина первий:

Старий Головатий³⁰ щось дуже коверзує.

   Старшина другий:

Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся — скрізь Головатий. «Коли сам,— каже,— не повершу, то синові передам».

   Старшина третій:

Та й син же літука! Я вчора зустрівся з Залізняком³¹; таке розказує про його, що цур йому! «Кошовим,— каже,— буде, та й годі; а може, ще і гетьманом, коли теє...»

   Старшина другий:

А Гонта³² нащо? а Залізняк? До Гонти сама... сама писала: «Коли,— каже...»

   Старшина первий:

Цитьте лишень, здається, дзвонять!

   Старшина другий:

Та ні, то люде гомонять.

   Старшина первий:

Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні; химерять-химерять та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хріну, треба з'їсти; плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що куповали; грошам не пропадать! А то думають, думають, ні вголос, ні мовчки; а ляхи догадаються — от тобі й пшик! Що там за рада? чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? Не десять душ, а, слава богу, вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чуєте? співають.

   Старшина третій:

Справді, співа щось; піду спиню.

   Старшина первий:

Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.

   Старшина другий:

Ото, мабуть, Волох! ³³ Не втерпів-таки старий дурень; треба, та й годі!

   Старшина третій:

А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм, а тим часом задзвонять.

   Старшина первий і другий:

А що ж? то й ходімо!

   Старшина третій:

Добре, ходімо.

   Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар; кругом його запорожці і гайдамаки. Кобзар співає з повагою і неголосно:

«Ой волохи, волохи,

Вас осталося трохи;

І ви, молдавани,

Тепер ви не пани;

Ваші господарі ³⁴ —

Наймити татарам,

Турецьким султанам.

В кайданах, в кайданах!

Годі ж, не журіться;

Гарно помоліться,

Братайтеся з нами,

З нами, козаками;

Згадайте Богдана ³⁵,

Старого гетьмана;

Будете панами,

Та, як ми, з ножами,

З ножами святими,

Та з батьком Максимом

Сю ніч погуляєм,

Ляхів погойдаєм,

Та так погуляєм,

Що аж пекло засміється,

Земля затрясеться,

Небо запалає...

Добре погуляєм!»

   3апорожець:

Добре погуляем! Правду старий співа, як не бреше. А що б то з його за кобзар був, якби не волох!