Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗
— А чи далеко ще до Роука?
— Ми подолали вже половину дороги. Але за останню годину не пройшли й милі!
Гед промовив закляття. Вітер трохи вщух. І якийсь час вони досить гарно йшли на схід. А тоді раптом зірвався сильний південний вітер і знову відкинув корабель на захід. Хмари шалено вирували у грозовому небі. Розлючений капітан несамовито заволав:
— Цей клятий вітер дме одночасно з усіх боків! Либонь, тільки магія проведе нас крізь бурю.
Гед зрозумів, що корабель і команда опинились у небезпеці через нього, тому він ще раз застосував свою магічну силу, наповнюючи вітрила чарівним вітром. Легке суденце, долаючи шторм, помчало на схід, і шкіпер знову повеселішав. Однак за якусь мить ходовий вітер почав слабшати, аж доки зовсім не втратив силу. Посеред шаленого штормового моря корабель несподівано зупинився. Вгорі загуркотів грім, і судно, наче тріска, закрутилося. Тепер його зносило у північному напрямку.
Коли корабель ледь не перевернувся, Гед, ухопившись за щоглу, закричав:
— Капітане, повертайте назад!
Шкіпер подумки вилаявся, а вголос незадоволено буркнув:
— У мене на борту знаменитий чаклун, я — найкращий моряк у тутешніх водах, а цей корабель — найліпший серед тих, якими коли-небудь доводилося керувати... Про відступ не може бути й мови!
Та коли корабель знову закрутився так, немов якесь неймовірне чудовисько з морського дна тягнуло його кіль донизу, а сам шкіпер ухопився за ахтерштевень, щоби не впасти у море, Гед промовив:
— Залиште мене на Серді — і пливіть куди хочете. Цей вітер бореться зі мною.
— Із Вами, справжнім чаклуном із острова Роук?
— Капітане, невже ви ніколи не чули про вітер, що дме біля берегів Роука?
— Звичайно, чув! Він не дозволяє злим силам наблизитися до Острова Мудреців! Та що йому до вас, Повелителя Драконів?
— Це стосується мене і моєї Тіні, — коротко відповів Гед, не вдаючись до подробиць, як і личить чаклунові.
Відтак буря вгамувалася і попутний вітер допоміг їм швидко повернутися у Серд.
З важким тягарем на серці Гед крокував тихими вуличками Серда подалі від гавані. Почалася зима, дні ставали коротшими, тому сутеніло рано. Коли вже остаточно смерклося, Гедова тривога зросла до краю. Йому здавалося, що за кожним рогом на нього чигає небезпека. Тільки неймовірним зусиллям волі він змушував себе не озиратись і не дивитися, чи не йде хтось за ним услід. Невдовзі він відшукав будинок для подорожан, який утримувала сердська Морська громада. Тут купці та прості мандрівники завжди могли заночувати у продовгуватому охайному приміщенні. Подорожніх на багатьох островах Потаємного моря здавна зустрічали вельми гостинно.
Повечерявши, Гед не доїв шматочок м'яса, а згодом, відпочиваючи біля вогнища, він витягнув із каптура отека — той ховався там цілий день — і дав йому поїсти, погладжуючи та примовляючи:
— Хойґу, Хойґу, моя ти мовчазна тваринко...
Проте отек не захотів їсти і знову заліз у свій прихисток. Дивна поведінка звірятка, відчуття власної безпорадності та страхітлива пітьма у темних кутках великої зали вказували, що Тінь була близько.
Ніхто з-поміж цих подорожан, що прибули з різних островів, ніколи не чув "Пісні про Яструба" і не знав Геда. Жоден із них навіть не заговорив до нього. Хлопець зручно вмостився біля вікна і з розплющеними очима пролежав цілу ніч серед незнайомих людей. Він намагався передбачити майбутнє, міркував, куди податися, що робити далі. Проте всі його наміри та плани перекреслювала безпорадна приреченість. Куди б він не пішов зараз, скрізь на нього чигала Тінь. Тільки на Роуку він був би у безпеці. Та як туди потрапити крізь непроникні чари, що захищають острів від зла? Тепер він чітко усвідомлював, що вітер, який не пускав його на Роук, свідчив про те, що Тінь уже надто близько від нього.
Потвора була виплодом світу темряви і вічної порожнечі. Вона ніколи не бачила сонця. І тепер ця бестія, долаючи великі відстані, шукала Геда по морях та суходолах земного світу, під яскравим сонячним світлом. Одначе прибрати видиму форму Тінь могла лише у сутінках та снах. Лише тоді він бачив її. Бо вона не мала тіла, до якого можна було би доторкнутися. Ось як про це розповідається у баладі "Подвиги Ховда":
"На обрії небо торкається пліч,
Світлішає день на землі,
А тіні смертей відпливають у ніч,
До вічного царства Пітьми".
Однак, упіймавши Геда, Тінь могла би забрати у нього життя, висотати всі його сили та заволодіти волею. Гед усвідомлював, що коли це станеться — він помре, тому-то тінь ввижалася йому скрізь. Юнак розумів, що вона вдаватиметься до будь-яких підступів, щоб урешті-решт знищити його. Повсякчас, невідступно слідуючи за ним, Тінь набиралася снаги, і тепер вона заввиграшки могла підкорити собі будь-яку темну силу чи дух лихої людини. Приміром, вона б могла подати йому хибний знак або заговорити з ним, прибравши подобу поневоленої нею людини. Зараз Гед відчував, що страхітлива потвора, не зводячи з нього очей, зачаїлася десь поблизу, і вичікує слушну нагоду, щоби скористатися його слабкістю, невпевненістю та страхом. Швидше за все Тінь знайшла притулок у підлій душі котрогось із подорожніх, котрі сплять у цій величезній залі.
Гед не міг більше чекати. Він вирішив довіритися долі. Нехай вона сама веде його своїм тернистим шляхом. Тож із першими променями вранішнього сонця чаклун піднявся і під згасаючими зорями швидким кроком рушив до гавані. Гед твердо намірився сісти на будь-який корабель, що першим відчалить від острова. На якусь галеру вантажили бочки з риб'ячим жиром. Удосвіта судно вирушало на острів Хавнор. Гед попросив капітана взяти його на борт. Чаклунська патериця часто-густо слугує на кораблях і перепусткою, і платнею, тому капітан радо погодився. А вже за годину судно відчалило від берега. Коли під звук барабана, що задавав гребцям ритм, сорок весел одночасно спінили воду за бортом, Гед збадьорився духом і звеселів.
І все ж він ще не знав, що робитиме на Хавнорі чи деінде. Йому було байдуже куди плисти. Гед народився на півночі — можливо, який-небудь корабель доправить його з Хавнору на Ґонт, і тоді він зустрінеться з Оґіоном. А, можливо, йому поталанить сісти на корабель, який пливе у Закрайні Широти, і тоді Тінь загубить його слід. Одне слово, про своє майбутнє Гед не міг сказати нічого певного. Наразі він не бачив виходу з глухого кута, у який потрапив тієї фатальної ночі. Тепер він просто мусив утікати...
Наступного дня завдяки силі та вправності сорока веслярів галера прибула в порт Оримі на східному узбережжі великого острова Хоск. Зазвичай торгові галери у Потаємному морі не відходять далеко від берегів, щоби мати можливість перебути ніч у найближчій бухті. Ще не стемніло, тож Гед зійшов на берег і подався навмання блукати стрімкими вуличками, що зусібіч оточували порт.
Оримі — старовинне місто. Його міцні кам'яниці ховаються за високими мурами — тутешні мешканці мусять боронитися від нападів диких племен, що живуть у центральній частині острова. Відтак і товарні склади в порту схожі на фортеці, а будинки купців — на неприступні фортеці. Але Гедові ті могутні укріплення здавалися лише ширмою, за якою ховається порожнеча, а заклопотані буденними справами люди, котрі проходили повз нього, скидалися на безмовних примар. Коли сонце почало ховатися за обрій, Гед рушив назад у порт. І все ж, навіть там, незважаючи на свіжий вітерець, що гнав до берега багряні хвилі, море та земля здавалися йому такими ж похмурими та безмовними, як і в місті.
— Куди поспішаєте, шановний чаклуне? — раптом пролунав незнайомий голос.
Гед озирнувся і побачив чоловіка в сірому вбранні, з важкою, хоча й не чарівною, палицею в руці. Незнайомець ховав обличчя під каптуром, однак Гед відчував, що чоловік пильно стежить за ним. Відсахнувшись, хлопець підняв свою патерицю, приготувавшись дати відсіч чужинцеві.
— Чого ви боїтеся? — скрадливо запитав чоловік.
