Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗
— Того, що мене переслідує.
— Он воно що!.. Але ж я не ваша Тінь.
Гед мовчав. Він розумів, що ким би не був незнайомець, це не тінь, не мара, не перевертень. Землю огорнула м'яка пітьма, навколо стояла тиша, але голос чоловіка лунав ясно та чітко, а обриси його постаті залишалися виразними. Незнайомець відкинув каптура, відкривши плескатий голомозий череп і негарне зморшкувате обличчя. Він скидався на старого дідугана, хоч голос мав молодий.
— Я вас не знаю, — сказав чужинець, — проте, гадаю, що зустрілися ми не випадково. Колись мені розказували про юнака з понівеченим обличчям, котрий зумів здолати Пітьму й отримав ключі від таємниці буття. Не знаю, чи ця історія стосується вас, але мушу сказати, що Тінь можна перемогти магічним мечем, який зберігається у замку Теренон. Рушайте туди. Тисовий ціпок не допоможе у двобої з Тінню...
Надія та недовіра боролися в душі Геда, коли він слухав незнайомця. Адже чаклун хутко звикає до думки, що будь-яка зустріч не є випадковою, незалежно від того, що вона віщує — добро чи зло.
— І де ж мені шукати цей теренонський замок?
— На острові Оскіль.
Почувши про Оскіль, Гед згадав чорного крука, що походжав по зеленій траві у дворі Обителі Мудреців і скоса поглядав на нього блискучими, як самоцвіти, очима, промовляючи дивні слова. Але слова ті вже давно вивітрилися з пам'яті.
— Здається, той острів зажив лихої слави, — промовив Гед, не зводячи погляду з незнайомця.
Щось невловне виказувало в ньому людину, котра знається на горах. І Гед напружено намагався зрозуміти, хто перед ним стоїть. Хоча чоловік старався поводитися з гідністю, проте виглядав доволі жалюгідно, так неначе був слугою чи рабом.
— Ви навчались на острові Роук, — відповів незнайомець. — А там звикли вважати темними всі чари, крім власних...
— А хто ви, власне, такий?
— Звичайний подорожній, торговий агент із острова Оскіль. Я тут у справах, — відповів незнайомець у сірому.
Гед ні про що більше не розпитував, і старий, тихенько побажавши йому доброї ночі, пішов геть вузенькою звивистою вуличкою, що спиналася вгору від узбережжя.
Не знаючи ще, чи вірити словам незнайомця, Гед повернувся у порт. Поринувши у роздуми, він раз у раз позирав на північ. Червоне сонце швидко заходило за обрій, кидаючи останні промені на неспокійне море. Сірі сутінки густішали, а відтак не забарилася й ніч.
І Гед, зрештою, зважився прийняти виклик долі. Побачивши рибалку, який складав у човен свій нехитрий реманент, чаклун швидко підійшов до нього і запитав:
— Може, знаєте, хто сьогодні відпливає на північ — на Семель або до Ґирлищ?
— Он той довгий корабель — з острова Оскіль, напевно, він зайде і на Ґирлища.
Майже бігцем Гед рушив до великого судна, на яке вказав йому рибалка. То був міцний, довжелезний, немов змія, шістдесяти весельний корабель. Мав високий різьблений ніс, оздоблений мозаїкою з черепашок. Отвори для весел були червоними, а на кожному з бортів чорною фарбою була виведена руна "Стифл". Корабель виглядав досить похмуро, а проте це було швидкохідне судно. Команда вже готувалася до відплиття. Гед відшукав капітана і попросив узяти його пасажиром до Оскіля.
— Маєш чим заплатити?
— Я вмію заклинати вітри.
— Я й сам це вмію. А гроші маєш?
На Лоу-Торнінґу острів'яни віддячили Гедові, заплативши тамтешньою готівкою — монетами зі слонової кості. Він узяв лише десять монет, незважаючи на те, що старійшини наполягали, щоби переможець дракона взяв більше. Гед запропонував слонову кість шкіперу, але той тільки похитав головою.
— У нас це не гроші. Якщо не маєш чим заплатити, то нам нема про що говорити.
— Може, вам потрібен весляр? Мені доводилося гребти на галері.
— Так, нам якраз бракує двох чоловік. Що ж, тоді берися до роботи! — сказав капітан і більше не звертав на Геда уваги.
Отак, поклавши чарівну патерицю і торбу з книжками під лаву, Гед на десять важких зимових днів став гребцем на оскільській галері. Удосвіта вони вийшли з Оримі, і цілісінький день Гед думав тільки про те, щоб упоратися з веслом. Через давні рани завдавала клопоту ліва рука, а його вміння гребти, яке Гед набув, плаваючи вузькими протоками між островами Лоу-Торнінґа, для галери не годилося — він ледве дихав від утоми, налягаючи на довге важке весло під монотонний стукіт барабана. Зміна веслярів відбувалася через кожних дві-три години. Але цього перепочинку Гедові вистачало тільки для того, щоб остаточно задубіли всі його м'язи. А тоді він знову мусив братися до роботи. На другий день було ще важче, а потім він призвичаївся і вже не зважав на постійну втому і біль у м'язах.
Між членами цієї команди не було таких доброзичливих стосунків, які панували на борту "Тіні", коли Гед подорожував із Ґонту на Роук. Утім, у цьому не було нічого дивного, адже андрадських і гонтійських моряків зазвичай об'єднувало торгове партнерство, тому вони трудилися задля спільної справи. Натомість оскільські купці на своїх кораблях використовували рабів та найманців, з якими розплачувалися дрібними золотими монетами. Золото неабияк цінується на острові Оскіль. Але воно не породжує добрих взаємин між людьми, так само, як і поміж драконами, які також схиблені на золоті.
Принаймні половину веслярів складали раби, котрі працювали задарма. Тож корабельні старшини мимоволі перетворилися на жорстоких наглядачів. Звісно, їхні нагаї ніколи не опускалися на спини найманих гребців. Одначе, хіба можуть бути дружніми стосунки, якщо твого сусіда час від часу шмагають канчуком? Гребці майже не спілкувалися між собою, а з Гедом — і поготів. Серед них переважали оскіляни, котрі розмовляли своєю говіркою, а не ґардійською мовою Архіпелагу. Це були суворі, світлошкірі люди з довгими темними вусами та прямим довгим волоссям. Геда вони називали Келюбом, тобто "червоношкірим". Знаючи, що він чародій, зловтішні оскіляни нишком кепкували з нього. Але Гедові було байдуже — йому зовсім не кортіло шукати між ними друзів. Навіть у загальному могутньому ритмі греблі, серед шістдесяти інших веслярів на кораблі, що мчав сірими хвилями океану, він почувався беззахисним вигнанцем.
Коли надвечір вони заходили до чергового порту, втомлений важкою працею Гед накривався плащем і відразу засинав. Але сон його був тривожним і неспокійним, він часто прокидався — Геда мучили зловісні сни, яких він згодом не міг пригадати. Йому здавалося, що примари із цих снів нависли над кораблем і командою. Тож Тед не довіряв нікому.
Зазвичай кожен вільний оскілянин носив на поясі довгий ніж. Якось, коли Гедова зміна обідала за одним столом, один із веслярів запитав:
— Келюбе, ти раб чи клятвопорушник?
— Ні те, ні інше.
— Чому ж ти тоді без ножа? Боїшся битися? — насмішкувато продовжував чоловік на ймення Скіорх.
— Ні.
— Може, за тебе заступається твій песик?
— Це не песик, а отек, — зауважив інший весляр, котрий дослухався до їхньої розмови.
І оскільською говіркою додав щось таке, від чого Скіорх спохмурнів і відвернувся. Проте Гед встиг зауважити, як дивно змінилося його обличчя: воно раптом ніби перекосилося, риси розпливлись і стали невиразними, щось невидиме заволоділо ним і тепер крадькома спостерігало за Гедом, ховаючись у непроникних очах. Але за якусь мить Скіорх знову виглядав так, ніби нічого й не сталося. І Гед подумав, що то лише його власний страх відбивається у чужих очах. А вночі, коли вони кинули якір біля Езена, Геда знову мучили жахливі сни, і марився йому Скіорх. Відтак аж до кінця подорожі вони не перекинулися жодним словом. Гед тримався подалі від Скіорха, а той, здається, також уникав його.
Залишилися на півдні оповиті першими зимовими туманами снігові вершини острова Хавнор. Потім вони на веслах увійшли через вузьку протоку до Ейського моря, де колись втопилася прекрасна Ельфаран, минули острови Ґирлищ, два дні простояли в порту Берили — білокам'яної столиці Енлада, оспіваної у легендах. У всіх портах, у які заходила галера, команду тримали на борту, на берег не пускали нікого. Але, зрештою, осяяні промінням вранішнього сонця, долаючи спротив північно-східних вітрів, які хазяйнують у пустельних Північних широтах, вони вийшли до Оскільського моря. І наступного дня, незважаючи на сильний шторм, доставили вантаж цілим і неушкодженим у порт Нешум, торговий центр східного Оскіля.
