Брати грому - Андрусяк Михайло (лучшие книги без регистрации .txt) 📗
За неповних два місяці безперервних боїв із п’ятнадцяти сотень Коломийської округи боєздатними залишилися дві, Морозова і Спартанова. Та й ті в неповному складі. На терені оперували також окремі чоти з інших сотень. Сотенні Вихор і Білий сформували із них дві повноцінні сотні. Людей на терені Коломийської округи УПА втратила багато. Ті, що зосталися, були загартовані, сильні духом і тілом, непереможні вірою в побудову незалежної Української Держави.
Березівська сотня втрачала, здебільшого, стрільців, яких посилали в село по харчі та набої. Нерідко вони повертались, а сотня вже передислокувалась на інше місце. Шукати її мусилося поміж більшовицькі облави. Тому люди гинули від енкаведистських куль. Стрільці групами й поодинці долучалися до сотні ще й після облав. До облав сотня Мороза налічувала двісті двадцять вояків, після облав — сто шістдесят. Проте стрільці продовжували зголошуватися до сотні. Приблизно така ж картина і в сотні Спартана. Те, що сотні розбиті, аж ніяк не значило, що всі люди загинули. Стрільці й командири перебули облави в найрізноманітніших місцях. З часом сотні знову почали відновлюватися. Слабодухих, які пішли до більшовиків з повинною, знайшлося небагато. Запроданці ціною зради друзів, ідеї купували собі нікчемне животіння. Хто не став на коліна, зброю не випускав до смерті. В карпатських лісах наново формувалися повстанські сотні.
Цієї весни із сотні відбув командир другої чоти Ґонта. Його перевели в котрийсь район провідником СБ. Окружним провідником служби безпеки на той час був Дик — Перкатюк, ймовірно, який став зрадником. Дика розсекретили десь через місяць після відходу Ґонти із сотні.
Влітку на Коломийщину прибула група з п’яти повстанців із Чорного лісу. Один з них, Левадний, потрапив політвиховником до Березівської сотні. Старшинський вишкіл пройшов, здається, на Маґурі. Родом був із Калущини. Юлія, сестра провідника СБ Буковини Славка Сулятицького, ходила до його батьків. Пізніше звідти навідувалася сестра Левадного. Політвиховник приволік із собою повну торбу конспектів. Відзначався ретельністю і вимогливістю. В сорок шостому році потрапив до сотні Спартана. Загинув наприкінці сорокових.
Згодом в Карпати привів Дністровську сотню Юрко. Сформував і вишколив її колишній сотенний Палій — Семен Матейко, старий член ОУН із Городенківщини. При спілкуванні впадали у вічі його скромність та інтеліґентність. І командири, і стрільці надзвичайно любили інтелектуального й енергійного сотенного. Мав дар організатора. Тому провід перевів його з УПА в теренову сітку. Всім, хто знав Палія, було невимовно важко розлучатися з талановитим командиром і вірним другом. Боротьба наша повсякчас вимагала більших і менших жертв. Люди жертвували усім особистим, жертвували життям.
Палій — Семен Матейко народився сьомого жовтня 1910 року в Поточищі, що на березі Дністра. Освіту здобув у сільській школі. Займався з батьками Дмитром і Параскою із Никифоруків сільським господарством.
До ОУН Матейко вступив у тридцятих роках. З похідними групами Організації побував на Східній Україні, звідки повернувся до рідного села в сорок третьому. З приходом других совітів зійшов у підпілля. Разом з провідником Орликом займається військовим вишколом сільських хлопців на Чернеличчині. Формують сотню і перебираються в Карпати, де продовжують вишкіл. Орлика призначають командиром сотні, а Палія — політвиховником. Сотня звела багато славних боїв з червоним окупантом. Палій також якийсь час командував сотнею. Загинув 1948 року, перебуваючи членом надрайонного проводу ОУН, за однією версією — у Вишнівці біля Гвіздця, за іншою — в Карпатах.
Батька більшовики вивезли в Сибір, де він і помер.
Під час енкаведистських облав теренові організації понесли відчутні втрати. Поповнювалися вони загартованими й перевіреними вояками УПА. Тому Палій та інші вибрані проводом відправлялися в призначені організації, щоб продовжувати боротьбу не тільки зброєю, але й полум’яним словом. Отож під осінь у наших теренах почала оперувати ще одна сотня, Юркова. Стрільці-покутяни сяяли молодечою силою, вишколені бездоганно. Відчувалася Палієва школа. Хлопці, як на підбір. І вояками стрільці Дністровської сотні виявилися неабиякими. Важку зиму сорок п’ятого-сорок шостого років сотня вистояла. Не знаю достеменно, де вона оперувала, бо пролежав хворий на тиф. Навесні 1946 сотню Юрка у повному складі зустрів у Карпатах.
В часі весняних облав тяжко вразив один прикрий випадок. Зрада. В боях з брунатним та червоним наїзником я сформувався як воїн. Міг стати оружно чоло до чола з будь-яким ворогом. Перемогти, або вмерти. Девіз не тільки мій, але й моїх друзів. Нас навчено ставитися з повагою навіть до ворога. Якщо це ворог достойний. Але мужні й чисті душею люди часто бувають безпорадними, стикаючись із підступом, зрадою… Ми відправили до Мишина групу стрільців на чолі з ройовим Доном. Він був родом з цього рівнинного села. Стрільці мали провести розвідку: чи можливий перехід сотні, кількох чот у польові терени? Дон виявився підлим зрадником. Пізніше керівник СБ Коломийського району розповів, що ройовий більшовицьким аґентом не був. Здатися переконав його вдома батько. Дон привів стрільців Козака і Кукурудза до старої криївки, що в переліску між Мишином і Ключевом. Достеменно не знаю, хто саме привів до криївки з повстанцями енкаведистів — сам Дон чи його батько? Більшовики яструбами налетіли на маленьку групу повстанців. Хлопці встигли відправити до Люципера кількох зайд. Дев’ятнадцятилітньому кулеметникові Козакові вибухом міни відірвало ноги, а його амуніційний Кукурудз гранатами й автоматом зумів прочистити собі дорогу поміж енкаведистів і втекти. Він і розповів про зраду ройового. Юда проте недовго вершив свою чорну справу. Служба безпеки оперативно виловила зрадника і зліквідувала.
Висотані безперервними боями й переходами стрільці відпочивали. Приводили в порядок зброю, одяг. Особливо постраждало в снігах взуття. Два тижні потратила сотня на такий «відпочинок». З поповненням запасів амуніції, продуктів було чимало мороки. Багато бункерів із запасами облавники виявили й розграбували. Проте з допомогою теренових організацій ОУН повстанським сотням вдалося хутко набрати боєздатності. Тим часом більшовики проводили селами масову агітацію. Мовляв, «бандити» розбиті, можемо будувати нове щасливе радянське життя. Людей насильно зганяли до читалень, де агітатори забивали їм голови різними нісенітницями.
На прю з наїзником стали всі: чоловіки, безвусі хлопці, жінки і молоді дівчата. За зброю слугували не тільки кріси й скоростріли, але й друкарська машинка, гостре слово… Про героїчно-трагічну боротьбу з ворогом розповіді трьох її учасників. Отож, три оповіді…
1. Христя — Дарія Кошак
Їх (українців) патріотизм — чистий від помислів про поневолення інших, вони бажають лише того, щоб їм самим було легше жити на вільному світі.
Літо сорок першого згасало. Більшовики панічно втікали з награбованим добром, не гребували нічим, хапали все, що траплялося під руки. Навздогін червоним мародерам і вбивцям лунали прокляття. Не в одній гуцульській хаті — сльози і ридання. Перед втечею забрали з Косова понад три десятки найкращих хлопців. Не обминула лиха доля і нашого Миколу. Братові йшов двадцять перший рік, був добрий і розумний. Тато з вуйком Миколою їздили до Станіслава на розшуки. Серед гори трупів у камерах і на подвір’ї в’язниці годі було когось упізнати після більшовицької масакрації.
До приходу в наш край «визволителів» я закінчила перший клас гімназії, за совітів — сьомий і восьмий класи десятирічки. Отець Могильняк — голова повітової управи — запропонував мені посаду секретарки-друкарки. Обходитися з друкарською машинкою мене навчила пані Славка Гукевич.
У Косові не було ще жодного чужинецького уряду. Лише кілька озброєних мадярських жандармів прогулювалися тихими вуличками гірського містечка. Порядок і спокій у місті забезпечували самі косівчани. До помочі отцеві Могильнякові стали обидва адвокати Библюки, Небелюк, доктор Войнаровський, пані Стефуракова, Гардецька, кілька колишніх усусусів, мої тато і вуйко Микола. Вночі організовували патрулювання, щоб не було грабежів і безпорядків. Тому жителі Косова могли спати спокійно.
