Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Гудкайнд Террі (читаем книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Однак цієї ночі бродили десь поруч і вбивці. Після того, що зробили з Латеєю, в цьому не було сумнівів. Дженнсен і в голову не приходило, що хтось може бути настільки жорстоким. І тепер вона знала, що якщо її спіймають, то зроблять з нею те ж саме, перш ніж дозволять померти.
При згадці про жахливу картину, яку їй довелося сьогодні побачити, з Дженнсен стався напад нудоти. Вона стримала сльози, але їй негайно треба було на свіже повітря, в порожнечу ночі.
Пробираючись крізь натовп, вони наткнулися на величезного чоловіка. Поглянувши на його гарне обличчя, Дженнсен згадала: це була людина, яку вона бачила сьогодні на дорозі, що вела до будиночка Латеї.
— Добрий вечір! — Він вітально підняв капелюх і посміхнувся.
— Добрий вечір! — Відповіла Дженнсен і змусила себе посміхнутися у відповідь.
Схоже, це вийшло у неї правдоподібно, звичайно. Хоча їй самій зовсім так не здавалося…
Тим не менше він вже не боявся її, як було минулого разу. Його рухи стали більш впевненими. І Дженнсен з надією подумала, що на нього так подіяла її посмішка.
— Дивлячись на вас, я вирішив, що вам варто випити. — Дженнсен насупилася, не відразу зрозумівши, про що це він, і чоловік перевів погляд на Себастяна:
— У вас же носи червоні від холоду. Давайте я куплю вам елю, сьогодні така студена ніч!
Випередивши Себастяна, готового було погодитися, вона відмовилася:
— Спасибі, не треба. Нам треба йти… Нас чекають деякі справи. Але ми вам дуже вдячні за запрошення. — Вона змусила себе знову посміхнутися. — Спасибі!
Чоловік пильно дивився на неї, і вона занервувала. Самим дивним було те, що і вона з рішучістю дивилася в його блакитні очі, сама не усвідомлюючи причини такої поведінки. Врешті-решт вона відвела погляд, кивком побажала громилі добраніч і продовжила свій шлях до дверей.
— Він не здався вам знайомим? — Прошепотіла вона Себастяну.
— Здався. Ми бачили його на вулиці, коли йшли до будинку Латеї.
Дженнсен озирнулася, вдивляючись в натовп:
— Так воно і є.
Вона була вже біля самих дверей, коли чоловік, відчувши її погляд, обернувся. Їх очі зустрілися, і він посміхнувся. І всі люди в таверні наче зникли. На обличчі громили грала посмішка ввічливості, але Дженнсен кинуло в холод, і все навколо задзвеніло, як бувало завжди, коли вона чула в голові той, мертвий голос. У почутті, яке викликав погляд чоловіка, було щось лякаюче знайоме. Неначе вона бачила його в глибокому сні, який повністю забула, а зараз моментально згадала. І ця його поява в реальному житті змусила її здригнутися…
З полегшенням вона вийшла в ніч. Вони поспішили по засніженій вулиці, і Дженнсен довелося закрити капюшоном плаща обличчя, захищаючись від різкого вітру. Її стегна обпалювало холодом. Добре, що стайня була недалеко, але Дженнсен знала, що там буде лише коротка передишка. Їх чекала довга холодна ніч, але вибору не було. Занадто близько були люди Річарда Рала…
Себастян пішов розбудити господаря, а Дженнсен протиснулася в стайню. Ліхтар, звисаючи зі стелі, давав достатньо світла, і вона попрямувала до стійла, де цю ніч проводила Бетті. Тут не було вітру, від тіл коней йшло тепло, навколо панував солодкий запах сіна і тирси, і було затишно, як на небесах.
При вигляді Дженнсен коза жалібно забекала, неначе боялася, що її тут залишать одну. Дженнсен опустилася на одне коліно і обняла Бетті, від чого та радісно завиляла смішним хвостиком. Дженнсен ласкаво погладжувала її шовкові вушка, а Бетті стояла, прикривши очі. Кінь з сусіднього стійла поклав голову на перегородку, немов хотів краще розгледіти свою сусідку.
Дженнсен погладжувала жорстку шерсть на крутому боці Бетті.
— Хороша дівчинка, — примовляла вона. — Я теж рада тебе бачити, Бетті.
Дженнсен було десять, коли народилася Бетті. Коза була єдиним другом її дитинства і за час, проведений разом, терпляче вислухала сотні історій про всі страхи дівчинки. А коли у кози стали пробиватися ріжки, Дженнсен, в свою чергу, приходила до своєї вірної подруги почухати їх. Бетті практично нічого не боялася, за винятком одного — розставання.
Дженнсен рилася в своєму заплічним мішку, аж поки її пальці не намацали морквину. Вічно голодна коза пританцьовувала від нетерпіння, а її хвостик метлявся в передчутті частування. І нарешті, жуючи морквину після тяжких мук незвичної розлуки, вона потерлася головоюою об стегно Дженнсен.
Кінь в сусідньому стійлі, дивлячись світлими розумними очима, м'яко заіржав і похитав головою. Дженнсен посміхнулася і дала коню морквину, поплескавши по лобі, прикрашеному білої зірочкою.
З вулиці долинули голоси, і Дженнсен зрозуміла, що прийшов Себастян з господарем стайні, обидва притягли сідла.
Вони поклали свою ношу на загородку стійла Бетті. Коза все ще побоювалася Себастяна і неспокійно відступила на кілька кроків назад.
— Пробачте, перешкодив зустрічі подруг, — сказав господар, указуючи на козу.
— Дякую за турботу! — Дженнсен почухала у Бетті за вухом.
— Невелика турбота. Ніч-то ще не скінчилася, — чоловік переводив погляд з Себастяна на Дженнсен. — Чому ви зібралися їхати вночі? І навіщо вам купувати коней? Особливо в такий час…
Дженнсен похолола. Вона не очікувала, що їй доведеться відповідати на питання, і не приготувала заздалегідь відповіді.
— Це через мою матір, — спокійно відповів Себастян. Його погляд підтверджував сказане. — Ми отримали звістку, що вона тяжко захворіла. Я не впевнений, що ми встигнемо. І я не пробачу собі, якщо… Ні, я думаю, ми приїдемо вчасно. Інакше й бути не може.
Підозрілий вираз на обличчі чоловіка зник. Дженнсен була вражена, наскільки переконливий був Себастян. Вона спробувала повторити його впевнений погляд.
— Розумію, синку. Вибач, не знав. Чим я можу тобі допомогти?
— Яких коней ви можете нам продати?
Чоловік почухав неголене підборіддя:
— Козу залишите?
Себастяново «так» і «ні» Дженнсен прозвучали одночасно. Господар здивовано переводив погляд своїх великих чорних очей з одного на іншу.
— Бетті нас не затримає, — сказала Дженнсен. — Вона не відставатиме.
Себастян моментально зорієнтувався:
— Я думаю, коза піде з нами. З розчарованим виглядом господар показав на коня, якого Дженнсен чесала за вухом.
— Расті вже познайомилася з вашою козою. Продам її, вона не гірше за інших. Ти висока, вона тобі підійде.
Дженнсен кивнула у відповідь. Бетті, ніби розуміючи, про що йде мова, промекала свою згоду.
— У мене є сильний гнідий кінь, якраз для твоєї ваги. Хочу запропонувати його тобі разом з Расті.
— Чому її звуть Расті? [Rusty — іржавий (англ.) (прим. перекладача)] — запитала Дженнсен.
— Тут зараз темно і погано видно, але вона повністю руда, з білою плямою на лобі.
Расті кивнула Бетті. Коза відповіла їй, лизнувши в морду, на що кінь м'яко пирхнув.
— Значить, Расті, — сказав Себастян. — А інший? Конюх почухав щетину і кивнув головою на знак згоди:
— Піду наведу Піта.
Коли вони повернулися, Піт вітально обнюхав Расті. Дженнсен це сподобалося. У ситуації, коли небезпека крадеться по п'ятах, вона зовсім не хотіла, щоб до всіх інших випробувань додалося ще одне — скакати на конях, вороже налаштованих один до одного. Все правильно: дві людини поспішають у справах. Адже при смерті матір…
До того ж їзда на коні із закритими попоною колінами обіцяла бути більш комфортною, ніж подорож пішки. На коні буде тепло, і ніч пройде більш терпимо. Для Бетті, яка звикла постійно відволікатися по сторонах — природно, на все їстівне, — у них була приготована довга мотузка.
Дженнсен не знала, скільки Себастян заплатив за коней і упряж, та це й не хвилювало її. Це були гроші вбивць, і їй хотілося від них звільнитися. Єдине, що мало для неї значення — швидше виїхати.
Господар стайні притримав важкі двері, і вони виїхали в холод ночі. Коні, зраділі можливості пройтися, незважаючи на пізній час, енергійно рушили по вулиці. Повернувши голову, Расті впевнилась, що Бетті бадьоро перебирає ногами за ними по узбіччю.
