Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
Ч як отсе, ћихайле, в вас учинилось, Ч питаЇтьс€ vвинтовка в „ереван€, Ч що ти свою Ћесю заручив за гетьмана?
Ч ј чом же, бгате, Ч каже „еревань, Ч чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьмана? ’?ба ж ми зроду з гетьманами хл?ба-сол? не њли?
Ч ’то ж се говорить? Ч сказав vвинтовка. Ч ?очка моЇњ сестри зум?Ї показати себе на вс€кому м?ст?; т?лько що зробили ви д?ло сп?шно, да коли б воно не вийшло см?шно!
Ч ѕроти чого се ти закидаЇш? Ч питаЇ „еревань.
Ч ѕротив того, що тепер, п?д сю заверюху, того й гл€ди, що сп?ткнешс€…
Ч Ќехай, бгатику, Ч каже „еревань, Ч спотикаютьс€ наш? вороги, а не пан —омко!
Ч vе-ге! Ч vвинтовка йому. Ч —потикались ? лучч? од твого —омка. ¬иговський, здаЇтьс€, добре сид?в на гетьманському стол? Ч отже vад€цьк? пункти ? того зопхнули. ј кажуть, що —омко хоче теж ?з москалем по vад€цьких пунктах торговатись. оли б свого не проторговав! ќт ?ван ћартинович л?пше видумав, що без торгу беретьс€ до гетьманства. “им-то й цар його, кажуть, у великому пошанованню маЇ.
Ч ?ванцев?, бгате, Ч „еревань vвинтовц?, Ч н?чого торговатись: в?н давно вже чорт€ц? душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний Ч усе однаково. ќсь побачиш, коли в?н од цар€ не перейде до турка!
Ќе ждав vвинтовка од свого з€т€ такого одв?ту. Ќ?чого, однак же, не промовив. Ѕуц?м ? не в?н, пов?в свого гост€ огл€дувати господарство. “ам токи, повн? зб?жж€, там овеч? кошари, там млини з ставами, там по лугу ходить табун коней; усього надбав соб? vвинтовка, на всю губу був пан. ?ивовавсь, розгл€даючи все те, „еревань: €кий-то його шур€к учинивсь дука! ј сам соб? подумав: Ђ” мене нема н? таких гањв, н? таких широченних луг?в, н? таких вишн€к?в; да зате жоден м?щанин кињвський не подивитьс€ скоса на ’марище; ? поки сто€тиме на маг?страт? башта з дзигарами, поти н?хто не скаже, що „еревань не по праву зайн€в ’марище. «а готов? л€дськ? дукати купив € його в маг?страта, ? вс€ке знаЇ, що за т? дукати збудовано маг?стратську баштуї.
ќглед?ли, вернулись. јж ось прињхав ?з Ќ?жен€ сотник, vорд?й остомара.
Ч ўо ти, Ч каже, Ч тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? “ам у м?ст? коњтьс€ лихо!
Ч яке ж там у вас лихо? Ч питаЇ повагом vвинтовка.
Ч ћ?шане, Ч каже, Ч гул€ють з козаками.
Ч Ќу, бгатику, Ч озвавсь „еревань, Ч дай, боже, ? пов?к такого лиха!
Ч ?а п?дожди, доброд?ю, Ч каже остомара, Ч через що й €к гул€ють? Ѕивсь на шабл€х молодий ?омонтовиченко з в?йтенком, да ?омонтовиченко в?йтенка й одол?в.
Ч Ќу, так ? ам?нь йому, дурню! Ч каже vвинтовка.
Ч јм?нь? Ќ?, ще сьому д?лу не скоро скажуть ам?нь. ќсь слухайте лиш. ћ?щане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з гор?лкою, робл€ть в?йтенков? поминки на ввесь хрещений мир; так козацтво поскуплювалось, €к бджоли до патоки, да загуло так, що аж слухати сумно. ѕ’ють да лають усю городову старшину.
Ч Ќу так що ж? Ќехай соб? лають, Ч каже vвинтовка.
Ч ќтак!.. ј се €к тоб? здастьс€, що вс? значн? люде, що понањжджали на раду у Ќ?жень, бо€тьс€ носа за ворота виткнути? озаки блукають купами по м?сту да бу€ють, €к т?њ бугањ в черед?, Ч хочуть двори ламати да грабовати старшину.
Ч ј що ж ваш полковий судд€ робить? Ч спитав vвинтовка.
Ч ј судд€ й соб? звонтпив, пане осауле. —трах хоть кого в?зьме. оли б ще п?д сю заверюху, п?д сю чорну раду, €кого лиха не зчинилось.
Ч ўо буде, те й буде, Ч каже понуро vвинтовка.
Ч ? тоб? отсе байдуже, доброд?ю?
ј що ж би мен? робити?
Ч Ќа кон€ та гамовати козак?в!
Ч ќтака! vамуй йому козак?в, коли полковницький п?рнач у судд?!
Ч ?а що по тому п?рначев?! Ч каже остомара. Ч озаки судд? ? ухом не ведуть, а тебе ? без п?рнача послухають. ѕоњдьмо, бога ради, поњдьмо!
Ч ѕослухають, да не тепер, Ч каже vвинтовка, моргнувши €кось чудно бровами. Ч Ѕуде час, коли вони мене послухають, а тепер, коли п?рнач не в мене, так € й не полковий старшина. Ќехай там хоть догори ногами Ќ?жень перевернуть. ћо€ хата скраю, € н?чого не знаю.
Ч ?ге-ге! Ч каже потиху сотник остомара. Ч “ак, мабуть, не брехн€ тому, що люде пронесли… ѕане осауле полковий! ѕоб?йс€ бога! ћен? здаЇтьс€, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуЇш.
Ч ѕане vордiю сотнику! Ч каже, засмi€вшись, vвинтовка. Ч ѕобiйс€ бога. ћенi здаЇтьс€, ти щось недобре на нас iз з€тем компонуЇш. ќсь обiд на столi, а ти розвiв не знать €ку розмову. —iдаймо лиш да пiдкрiплiмось, то чи не повеселiшаЇмо.
—?в сотник остомара об?дати, да й страва йому в душу не йде. ѕробовав то так, то с€к закидати оддалеки крючка, щоб вив?дати, що в того vвинтовки на думц?, так той же не так?вський: зараз ? переверне його реч? на жарти. ќд’њхав назад до Ќ?жен€ н? з чим.
Ч ѕослухай, братику м?й любий! Ч озвалась тод? „ереваниха. Ч як говорив ти з остомарою, то в мене чогось наче мороз поза шкурою п?шов.
Ч ќсь лихо! Ч каже, обертаючи теЇ в жарт, vвинтовка. Ч „и не пристр?в тебе, сестро, остомара? ” його, кажуть, ледач? оч?: гл€не на кон€, завидуючи, то ? конев? не минетьс€.
Ч ќд пристр?ту, братику, € дала б соб? раду; а од твоњх речей голова в мене завернулась.
Ч Ѕо не ж?ноче д?ло до них дослухатись! Ч сказав понуро vвинтовка.
Ч ” такому, братику, великому случаю, €к оц€ рада, що громада, те й баба. Ќе перебивала € ваших речей козацьких за об?дом; а зоставшись на самот?, не во гн?в тоб?, скажу, що мен? чогось страшно зробилось. ћи ж ?змалечку, брате, навчен? закону божого… ?уша в чолов?ка одна, що в козака, що в ж?нки: занапастивши њњ, другоњ не добудеш…
Ч ўо то значить жити п?д самим иЇвом! Ч перебив њњ vвинтовка. Ч «араз ? видно чернечу науку. ј в нас у Ќ?жен? так ж?нок розумн? люде учать: ж?ноча р?ч коло прип?чка!
?а й вийшов ?з св?тлиц?.
—тало вечор?ти. ¬ернувсь ото ѕетро Ўраменко. –озказуЇ й сей, що бачив у –омановського ут?. „ереваниха ж ?з Ћесею вжахнулись ? побл?дли на виду, да й „еревань понурив голову, а vвинтовка, слухаючи, т?лько всм?хаЇтьс€. ?ивитьс€ „ереваниха на брата ? не йме очам своњм в?ри: що зв?дусюди над?ход€ть непот?шн?њ в?ст?, ус€ке тривожитьс€, сумуЇ, а йому про все байдуже, йому мов у казц? кажуть про тих зрадливих запорожц?в да про т?њ чвари.
„ом же отсе, Ч тепер спитаюсь €, Ч чом отсе ѕетро ? Ћес€ не зiйдутьс€ i поговор€ть? “о було таки хоть i стереглись одне одного, да все-таки й повiтаютьс€ й погутор€ть де про що, €к брат iз сестрою, а тепер бо€тьс€ й очей звести одне на одного. ?, шкода й питати! ™сть у них у обох €кась думка, тайна, невимовна. –адi б вони ту думку задавити, €к гадюку-спокусницю, а тим часом проти вол? голубл€ть њњ в серц?. “им-то вони й не сход€тьс€ докупи, тим бо€тьс€ й очей знести одно на одного.
«асумовала дуже „ереваниха, а „еревань, дивл€чись на нењ, й соб?, мабуть, щось пораховав; смутний сид?в за вечерею, смутний устав ? з-за столу. “?лько кн€гин€ не зм?нила своЇњ постави: €к та плакуча береза, що клонить ? в дощ, ? в погоду зелен? в?ти додолу, так ? вона, Ч чи хто см?Їтьс€, чи хто плаче, у нењ з серц€ не сходить туга.
Ќа другий день, скоро повставали да повмивались ѕетро з „ереванем, €к ось ?де козак од vвинтовки.
Ч азав пан Ч над?вайте б?л? сорочки та жупани-лудани, бо сьогодн? буде рада; а пан? прислала вам по нов?й стьожц? до ковн?ра. ”же тут ? бо€ре царськ?њ, ? —омко, ? наш полковник з старшиною.
«дивовавсь ѕетро ? звел?в зараз соб? кон€ с?длати.
ј „еревань м?рковав про стьожку, що кн€гин€ прислала: ЂЅлакитна; чом же не червона? озак звик червону стр?чку в ковн?р? носити, а се вже, мабуть, польська мода. ?армо, над?немо й польську: однаково вже тепер на ¬крањн? все почалось вестис€ по-л€дськиї.
он? були вже пос?длан?. —?ли козаки ? поњхали сп?шно. ¬асиль Ќевольник за своњм паном.
vвинтовка, обернувшись, т?лько сказав:
Ч vл€ди ж, сестро, Ч ти в мене тепер господин€, Ч щоб довол? було вс€чини на вечерю: бо € вернусь ?з ради не без гостей.
¬ињхали на узл?сс€, аж людська юрма усе поле вкрила, а найб?льш чернь-мужики. ћужики ж ? м?шане вал€ть купами, а козацтво йде лавою п?д м?сто. ј п?д м?стом роз?п’€то царський намет ? московське в?йсько з бо€рами стало. « правого боку суне з своЇю стороною Ѕрюховецький, а з л?вого —омкове в?йсько виступаЇ. “?лько ж за тими купами люду мало що можна було й розглед?ти. ’?ба по корогвах можна було розп?знати, де запорожц?, а де городов?. ” запорожц?в на б?лих корогвах т?лько червон? хрести, а в городових орли ? вс€ке мальованнЇ з золотом. vом?н чинивсь по полю скр?зь такий, мов п?дступаЇ орда. ќдне конем њде, друге п?хом; той у кармазинах, а т?њ в личаках та в семр€гах. ѕоперед себе звел?в vвинтовка њхати чотирьом козакам, а то б ? не протовпивсь до намету.
