Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
як ось ударили голосно в бубни, засурмили в сурми. ¬иходить ?з царського намету бо€рин, кн€зь vаг?н, з думними д€ками. ” руках царська грамота. …ого п?дручники несуть царську корогов козацькому в?йську, кармазин, оксамит, собол? од цар€ у подарунок старшин? з гетьманом. ”с? посли, по-московському звичаю, з бородами, у парчевих соболевих турських шубах; на ногах у кн€з€ гаптован? золотом, виложен? жемчугом сап’€нц?. ѕоклонились обом гетьманам ? козацтву на вс? чотири сторони. ”с? втихли, що чутно було, €к бр€жчали в бо€р шаблюки на золотих ланцюгах коло по€са. ѕерехрестивсь кн€зь великим хрестом, од лисини аж за по€с, потр€с головою, щоб пор?вн€лись сив?њ патли, п?дн€в грамоту високо Ч два д€ки йому руки п?ддержували Ч ? почав вичитовати царське ?м’€.
як ось, позад брюховц?в, с?льська голота, не чуючи н?чого, що читають, почала гукати:
Ч ?вана ћартиновича волимо! Ѕрюховецького, Ѕрюховецького волимо!
ј —омкове козацтво заднЇ соб?, чуючи, що оглашають гетьманом Ѕрюховецького, почало гукати:
Ч —омка, —омка гетьманом!
? по всьому полю зчинивсь галас несказанний. “од? й передн? бачать, що вс? байдуже про царську грамоту, почали оглашати гетьман?в Ч усе ближче, все ближче, аж поки д?йшло до самоњ первоњ лави.
Ч Ѕрюховецького!
Ч —омка!
Ч Ќе д?жде свиноњзд над нами гетьмановати!
Ч Ќе д?жде крамар козацтвом орудовати!
Ч “ак от же тоб?!
Ч ¬?зьми ж ? ти од мене!
? зачепились. ’то шаблею, хто киЇм, хто ножакою.
Ч —т?йте, ст?йте лавою! Ч крикне —омко на своњх. Ч ?аймо шабл€ми њм одв?т!
’то ж виймаЇ шаблю да горнетьс€ до гетьманського боку, а хто, н?би з л€ку, тиснетьс€ назад, кричучи:
Ч Ќе наша сила, не наша сила! ?о табору! ¬т?каймо до табору!
ј запорожц? схопили ?ванц€ за руки да вже й на ст?л саджають, ? булаву й бунчук до рук дають. «?пхнули й кн€з€ з думними д€ками, €к поперлись.
Ч vетьман, гетьман ?ван ћартинович! Ч кричать на все горло.
Ч ??ти! Ч крикне на своњх старий Ўрам. Ч “ак отсе ми потерпимо таку наругу! —пихайте ?ванц€ к нечист?й матер?!
? кинулись купою до столу. —?чуть, рубають низовц?в, саджають на столець —омка. ј запорожц?, €к зл?њ оси, не бо€чись н?чого, з одними ки€ми да ножаками, л?зуть ? б’ють —омкову сторону. ¬ирвали в —омка бунчук ? переломили надвоЇ, одн€ли и булаву.
ќгл€нетьс€ —омко, аж при йому т?лько зо жменю старшини.
Ч ?й, Ч каже, Ч год?! Ќема тут наших!
—таршина гл€не, аж кругом сам? запорожц?. ?ванець, махаючи булавою, кричить:
Ч Ѕийте, небожата, крамар€! Ўапку черв?нц?в за добру руку!
“од? —омкова старшина бачить, що лихо, скупилась т?сно, плечем повз плече, да назад до намету. ј ?нш? там же поклали голови. «а наметом сто€ли њх кон?. ћоже б, ? тут не влизнули, да московське в?йсько, що прийшло з vаг?ним, пропустивши до намету —омка з старшиною, заступило њх од запорожц?в.
“им часом „еревань усе скрикував —омка гетьманом.
Ч ўо се ти, вражий сину, репетуЇш, стоючи м?ж нашими? Ч крикнуть на його запорожц?.
Ч ј що ж, Ч каже, Ч бгатц?? я свого з€т€ на вс€кому м?ст? оберу гетьманом.
Ч ?ге! Ч закричав отаман. Ч —е крамар?в тесть! Ѕийте його, кабан€чу тушу!
“ут де€к? поточились до „ереван€, ?, може б, там йому й капут був, да ¬асиль Ќевольник п?знав ватажка.
Ч ѕугу-пугу! Ч закричав. Ч ѕугу, vоловешка! vаврило! ’?ба не п?знав ¬асил€ Ќевольника? Ќе ч?пай сього пана: в?н на моњх руках!
Ч ?ге! ќсь де з?йшлись! Ч каже той, п?знавши ¬асил€. Ч ”гамуйтесь, братчики, Ч каже до своњх, Ч багацько нам тепер роботи й без його.
?а й поперлись до столу, б’ючи вс€кого, хто не з блакитною стр?чкою.
ј vвинтовка тим часом, с?вши на кон€, проњхав сюди-туди, п?дн€вши вгору ср?бний п?рнач (де в?н його вз€в, н?хто не знаЇ); на п?рнач? пов’€зана широка блакитна стьожка.
Ч vей, Ч каже, Ч козаки, непорожн? голови! ’то не забув держатись за гвинтовку, до мене! «а мною! Ч да й поњхав з ради до табору, держачи високо над головою п?рнач ?з блакитною стьожкою. ј за ним повалило козацтво, €к за маткою бджоли.
озацтво ж просте, реЇстрове соб?, а старшина, значн? козаки Ч соб?. ’то оддалеки забачить ср?бний п?рнач, так ? прилучаЇтьс€ до боку н?женського осаула. ѕоки перењхав поле до —омкового табору, назбиравсь за ним такий поњзд, €к ? за гетьманом. —омко ж ?з своЇю купою на кон€х прибуваЇ у таб?р до полку ѕере€славського, а vвинтовка до полку Ќ?женського.
ѕокликне —омко на своњх козак?в:
Ч ?о шику! ?о лави! ѕушкар?, риштуйте гармати! ѕ?хота з пищаллю пом?ж гарматами, а комонник по крилах!
ѕоњхали генеральн?њ старшини з полковою старшиною по вс?х полках, по вс?х сотн€х шиковати до бою в?йсько. —омко, увесь палаючи, поблискуЇ пом?ж лавами своњм ср?бним панциром. ќдна в його думка Ч ударити на ?ванц?в табор, розметати, €к полову, т?њ гайдамацьк? купи, силою вирвати бунчук ? булаву в харциз€ки, коли не стало н? розуму, н? правди на ¬крањн?!
?ще ж не пошиковала старшина полк?в, ?ще не крикнув в?н рушай, а вже полк Ќ?женський з табору й рушив.
Ч ?, ¬асюта не звик слухати старших! Ч каже —омко. Ч Ќу, дармо, нехай б’Ї первий, а ми п?допремо його.
оли ж приб?гаЇ сам ¬асюта конем:
Ч Ѕ?да, пане гетьмане! ќтепер ми пос?ли!
Ч ўо? як?
Ч ќтепер-то в нас кобила порох поњла! Ќе € вже полковник н?женський, а vвинтовка! ?ивись, €к п?рначем над козаками посв?чуЇ!
«а ¬асютою б?жать де€к? й з старшини н?женськоњ. —отник остомара кричить:
Ч ѕропала справа! Ѕез Ќ?женського полку, €к без руки правиц?!
?ще —омко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити, €к ось козаки, п?дскочивши до в?йська сторони Ѕрюховецького, наклонили сотн€ за сотнею корогви да одвернули, да зараз ? почали вози своњх старшин жаловати Ч тих, що до —омка прихилились. ј з другого крила сомк?вц? теж заворушились.
Ч якого, Ч кажуть, Ч чорта чекатимеш, поки нас в?зьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом? Ч да, похапавши кожна сотн€ корогви, ? соб? рушили на поклон Ѕрюховецькому.
Ѕачить тод? —омко, що зовс?м лихо, поб?г з старшиною на кон€х до царського намету, до кн€з€. ”ход€ть у намет, а ?ванець там од кн€з€ царськ? дари приймаЇ. руг ?ванц€ ¬у€хевич ? ?нш? значн? сомк?вц? з запорожц€ми.
Ч vа-га! Ч крикнув кл€тий на радощах. Ч ќт €ка рибка в сак ускочила!
ј —омко, н?чого не слухаючи, до кн€з€:
Ч ўо се ти, кн€зю, д?Їш? ’?ба на те послав тебе цар на ¬крањну, щоб ти потакав запорозьким бунтам?
ј кн€зь стоњть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим івалтом пом?ж в?йськом. ” ћосковщин? в?н зроду такоњ хуги не бачив.
ј —омко:
Ч Ќащо ж ти й в?йсько з ћоскви на наш хл?б прив?в, коли воно стоњть, не ворухнетьс€? Ќе доведе вас до добра така пол?тика, щоб меншого на старшого п?дпирати? ?авай мен? свою воЇводську палицю Ч € од?б’ю твоњми стр?льц€ми голоту од табору!
н€зь т?лько переступав з ноги на ногу. як тут гукне Ѕрюховецький:
Ч ¬ластю моЇю гетьманською бороню тоб?, кн€зю, втручатись у наш? справи! озаки сам? соб? судд?: два з трет?м, що хот€ робл€ть. ј в?зьм?ть, небожата, та вкиньте в глибку сього бунтовника!
Ч “ак нема нiде правди? Ч каже —омко. Ч Ќi в своњх, нi в чужих?
ј Iванець:
Ч ™сть правда, пане —омко, i вона тебе покарала за твою гордость! ¬iзьмiть його, братчики, та забийте в кайдани.
Ч ѕане гетьмане! Ч каже в?рна старшина, обступивши —омка. Ч Ћучче нам положити ус?м отут голови, н?ж оддати тебе ворогу на наругу!
«аплакав тод? —омко, погл€нувши на своЇ товариство.
Ч Ѕратц? моњ, Ч каже, Ч мил?њ! ўо вам битись за мою голову, коли погибаЇ ”крањна! ўо вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий м?й ворог над честю й славою козацькою? ѕропадай шабл€, пропадай ? голова! ѕрощай, безщасна ”крањно! Ч ? кинув об землю свою шаблю.
”с? круг його теж покидали своњ шабл?. ўиро заплакали в?рн? козаки.
Ч Ѕоже правосудний! Ч кажуть. Ч Ќехай же наш? сльози упадуть на голову нашому ворогу!
?уже звеселивсь тод? Ѕрюховецький. «араз ?звел?в —омка, ¬асюту ? всю њх в?рну старшину вз€ти за сторожу, а ¬у€хевичу Ч на ћоскву листи писати, що ось н?бито —омко з своњми п?дручниками на цар€ козацтво бунтуЇ, vад€цькњ? пункти ознаймуЇ люд€м, радючи царського величества одступати.
