Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
Ч ?иво велике, Ч каже ѕетро —ердюк, Ч н?чого сказати. —лужить вам добре фортуна, пане гетьмане.
Ч ќтже € розкажу тоб? щось ?ще дивн?ше. ќсь слухай лишень, братику, €кий мен? сон сьогодн? перед св?том снивс€. «даЇтьс€, йшов € п’€ний додому, от до сього будинку, й прийшов, ? л?г спати, ? виспавсь, ? проснувсь ранком Ч проснувсь, аж мен? кажуть, що вноч? чудо велике створилось: —омков? миш голову одкусила! як тоб? здаЇтьс€, ѕетре? ѕроти чого сей сон мен? приснивс€? оли б ти мен? сей сон одгадав, знав би €, €к тоб? одд€чити.
«агадавсь козак, дал?, помовчавши, й каже:
Ч ўо ж, пане гетьмане? —ебто проти того, щоб запорожець перекинувсь пацюком?
ќбн€в ?ванець ѕетра —ердюка за с? слова. ?ал?, вв?йшовши до св?тлиц?, зн€в з руки щирозлотий перстень да й каже:
Ч ќц€ каблучка вс€кого переверне в такого пацюка, що проберетьс€ хоч скр?зь дванадц€теро дверей, куди треба. ¬?зьми, над?нь, н?де тебе не зупин€ть. ўо ж ти одступаЇш, наче од лихого з?лл€?
Ч “ого одступаю, Ч каже —ердюк ѕетро, Ч що хоч низовець на вс€ке характерство здатен, да за таке ще зроду в нас н?хто не бравсь! ѕрощай, пане гетьмане! ћоже, з хмелем ? тв?й сон пройде. ќставсь Ѕрюховецький, €к остуджений.
Ч ?, Ч каже, Ч так, мабуть, правда сьому, що кажуть: зроду-зв?ку козак не був ? не буде катом! Ч ? почав ходити по св?тлиц?.
ѕоходив, походив.
Ч „орт знаЇ €к?, Ч каже, Ч забобони! Ѕуц?м не все один б?с, чи задавити €ку погань на рад?, чи шпирнути ножем п?д б?к у глибц?!
ўе пом?ркував трохи, ход€чи.
Ч ћабуть, Ч каже, Ч що не все одно!.. „ом же ось € сам не пiду з њм розправитись!.. ѕоки —омко був —омком, € ставав на його смiливо, а тепер мене €кийсь острах бере…
«нов почав походжати мовчки.
Ч азна-€к дол€ чоловiка ворочаЇ! „ом же оце нема в мене сили до закiнчанн€? Ѕула сила свiт на св?й лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем боюсь… ўо ж, €к на ћоскв? зробл€ть не по-нашому? vрош? грошима, бо€ре бо€рами, а цар Ч душа праведна…
XVII
ћ?зкуЇ соб? ледачий ?ванець, ходючи по св?тлиц?, аж ось ув?йшов вартовий:
Ч якийсь чолов?к маЇ про негайне д?ло €сновельможного спов?стити.
?озволив гетьман позвати перед себе. ”в?йшло €кесь опудало. Ќа голову насунув кобен€к, т?лько оч? видно, а сам у широк?й семр€з?; на спин? чималий горб. Ѕрюховецький сам не знав, чого зл€кавсь; так уже гр?шна душа його тривожилась.
Ч ’то ти такий?
Ч “ой, кого тоб? треба.
” …ванц€ п?шов мороз поза спиною.
Ч ого ж, Ч каже, Ч мен? треба?
Ч “об? треба такого, щоб заворожив на впок?й vетьманщину, бо он усюди, кажуть, купл€тьс€ круг пан?в люде та компонують, €к би —омка на волю визволити; та й н?женськ? м?щане шепот€ть про —омка, €к жиди про ћус?€.
Ч ўо ж ти за чолов?к?
Ч я чолов?к соб? м?зерний Ч швець ?з «апорожж€, та €к пошию кому чоботи, то вже других не треба буде.
Ч як же ти заворожиш vетьманщину?
Ч ј так. ѕ?ду т?лько та розкажу —омков? тв?й сон; зараз усе ? втихомиритьс€.
Ч ?и€воле! Ч скрикнув Ѕрюховецький. Ч «в?дки ти м?й сон знаЇш?
Ч ќд усатого пацюка знаю.
Ч Ѕуде ж тому пацюков?!
Ч ”гамуйсь, пане гетьмане, на сю годину; лучче подумай, €к од свого ворога скор?ш одкараскатись, щоб через тебе та й ус?м нам не було Ч сьогодн? пан, а завтра пропав.
?овгенько помовчав Ѕрюховецький.
Ч ќдкрий, Ч каже, Ч голову; € подивлюсь, чи не нечистий справд? до мене присус?джуЇтьс€.
Ч Ќечистому багацько д?ла й по монастир€х, Ч одв?туЇ той да й одкинув в?длогу.
Ѕрюховецький аж одшатнувсь:
Ч ирило “ур!
Ч ?ить, пане гетьмане! Ѕуде й того, що ти знатимеш, хто був —омков? катом, Ч каже ирило “ур ? накривсь ?знов в?длогою.
Ч Ќевже ти оце в?зьмешс€ за таке д?ло? Ч питаЇ Ѕрюховецький.
Ч ј чому ж? Ч каже. Ч ’?ба в мене руки не людськ??
Ч “и ж, кажуть, був трохи св?й ?з —омком!
Ч “ак, €к чорт ?з попом. я вже давно на його чигаю, ? в иЇв? Ч сам здоров знаЇш Ч трохи не доказав йому дружби. ј наш? дундуки под€кували мен? ки€ми. ќтака в св?т? правда!
Ч «а що ж ти на його злишс€?
Ч я то вже знаю, за що! ” мене сво€ приключка, а в тебе сво€. я в тебе не питаю, не питай ? ти в мене. Ќе гай мене, пане €сновельможний, та коли хочеш, щоб € тоб? под€кував за сотницький ур€д, що настановив мене сотником, скажи мен? т?лько, €к до його добратис€.
Ч ќт €к, Ч каже. Ч ¬?зьми ти оцей перстень. ѕропуст€ть тебе з ним, куди схочеш.
Ч vарна каблучка, Ч каже ирило “ур. Ч ўе й сагайдак ?з стр?лкою на печат? вир?зано.
ј Ѕрюховецький:
Ч —е, коли хочеш знати, той самий перстень, що пок?йний ’мельницький зн€в у сонного Ѕарабаша. я сам њздив ?з сим знаком ? в „еркаси до Ѕарабашихи. ѕок?йний гетьман подарував мен? його на пам’€тку.
Ч ?ге! Ч каже ирило “ур. Ч ўо то з доброњ руки подарунок! “ак от в?н на добро й здавс€, Ч да й вийшов ?з св?тлиц?.
?ванець сам пров?в його за двер?, а в?н йому шепче:
Ч Ћ€гай спати, не турбуйсь. ѕеред св?том приснивсь тоб? сон, перед св?том ? справдитьс€.
ѕ?шов ирило “ур, похилившись, у своњй в?длоз? з горбом. Ќ?хто б не п?знав тепер його молодецькоњ ходи, н? високого стану. “ак соб?, наче горбатий д?д. ”же надвор? стемн?ло. ќсь добираЇтьс€ в?н до —омковоњ глибки. «араз у надв?рн?х дверей стоњть козак ?з ратищем. Ќаставив супротив ирила “ура ратище:
Ч vеть!
Ч ј се що? Ч каже йому потиху ирило “ур, показуючи на руц? перстень.
—коро вздр?в сторож гетьманський знак, зараз ? одчинив двер?.
«а тими дверима ще двер?. ?знов коло дверей козак… аганчик стоњть у ст?н? на в?конц?. ? той пропустив мовчки, €к побачив перстень. «а тими дверми ще трет? двер? ? трет?й козак при двер€х сторожем. ”з€в ирило “ур у його каганчик ? ключ од глибки.
Ч ?ди, Ч каже, Ч до свого товариша. я буду спов?дати в’€зн€, дак, може, таке почуЇш, що лучче б тоб? на сей час позакладало.
ј той йому:
Ч “а € й сам рад зв?дси заздалег?дь убратис€. «наю добре, на €ку прийшов ти спов?дь.
Ч Ќу, коли знаЇш, то й лучче, Ч каже запорожець. Ч vл€ди ж, не входь сюди до самого ранку. ¬?н п?сл€ спов?д? засне.
Ч «асне п?сл€ твоЇњ спов?д? вс€кий! Ч бурчав, зачин€ючи двер?, сторож.
¬?н же виходить у одн? двер?, а ирило “ур входить у друг?. ”в?йшов ? зараз запер двер?. vл€не, посв?чуючи по глибц? каганцем, аж у кутку сидить на голому ослон? —омко. ќдним зал?зом за поперек його вз€то ? до ст?ни ланцюгом приковано, а друг? кайдани на ногах замкнут?. ” стар?й подран?й с?р€чин?, без по€са ? без сап’€нц?в. ”се харциз€ки поздирали, €к уз€ли до в’€зенн€; т?лько вишиваноњ ср?блом да золотом сорочки посов?стились ?зн?мати. ¬ишивала ту сорочку небога Ћес€; ? по ковн?ру, ? по пазус?, ? по л€х?вках широких рукав?в повиписовала голубонька ср?блом, золотом ? блакитним шовком ус€к? кв?тки й мережки; а „ереваниха подаровала њњ безталанному гетьманов? на пам’€тку гостюванн€ в ’марищ?. “ак отс€ т?лько сорочка зо всього багатства йому осталась; ? чудно, ? жал?сно було б ус€кому дивитись, €к вона у т?й м?зерний глибц? ?з-п?д староњ с?р€чини на гетьманов? с?€ла!
ѕостановив ирило “ур на в?кн? каганчик, а сам зблизивсь до понурого в’€зн€. “ой дивитьс€ на його мовчки. ?остав запорожець ?з-за хал€ви ножаку ? показуЇ —омков?. “ой ?зв?в до неба оч?, охрестивсь:
Ч ўо ж? Ч каже. Ч –оби, що тоб? сказано робити.
ј ирило “ур сипким, гугнивим голосом:
Ч ’?ба ж тоб? не страшно вмирати?
Ч ћоже б, мен?, Ч каже —омко, Ч й страшно було, €кби не було написано: ЂЌе убойтесь от убивающих т?ло, душ? же не могущих убитиЕї
ј “ур каже:
Ч “а се ти так м?зкуЇш, поки не почув зал?за за шкурою. ќсь ке лиш, € трошки р?зону по грудин?…
Ч јдова утробо! Ч крикне тод? —омко. Ч Ќевже тоб? мало моЇњ кров?? “и ще хочеш навт?шатись моњми муками! Ѕачу по твойому голосу, що ти, €к паскудний черв’€к, живучи п?д землею, звик ?ссати кров христи€нську! “ак упивайс€ ж, гадино, у моЇ т?ло! Ќе почуЇш ти, пакосний, €к —омко стогне!
Ч ?обре, Їй-богу, добре! Ч каже тодi ирило “ур своњм голосом, ховаючи нiж на хал€ву. Ч й-богу! Ч каже. Ч ћенi здаЇтьс€, що € смик, а всi люде скрипки: €к поведу, так вони й грають! Ќе життЇ € на свiтi коротаю, а весiллЇ справл€ю.
