Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
Ч ўо ж ти тепер думаЇш ?з собою чинити? Ч спитав Ўрам.
Ч ј що ж? ”же ж пак не те, що ти. ?ивий живе гадаЇ… ќце поњдемо до превражого сина vвинтовки та вкрадемо ще раз „ереван?вну. ћабуть, њй на в?ку написано моњх рук не минути. ћахнем аж у „орну vору та й заживемо там, п’ючи та гул€ючи. ѕрощайте, црощайте!
?, вклонившись низько Ўрамов? з сином, повернув кон€ ? полинув ?з побратимом до vвинтовчиного хутора.
Ч јж ось наздоган€Ї його ѕетро Ўраменко. Ч „ого ще оцей бабський реп’€х од мене хоче? Ч каже, зупинившись, ирило “ур.
Ч ирило! Ч каже Ўраменко. Ч ” тебе душа щира, козацька…
Ч ј вже ж не жид?вська, Ч каже запорожець.
Ч ћи њдемо з панотцем на смерть у ѕаволоч.
Ч Ѕоже вам поможи: д?ло не ледаче!
Ч ѕередай од мене два слова „ереван?вн?, передай так, €к з того св?ту!
Ч ?обре, Ч каже ирило “ур? Ч передам.
ј чорногорцю потиху шепче:
Ч «наю наперед: €ку-небудь любосну н?сен?тницю.
Ч —кажи њй, що й на т?м св?т? њњ не забуду! Ч каже ѕетро.
Ч ?обре, скажу.
Ч Ќу, прощайте ж, братц?, нав?ки!
Ч ѕрощай, брате, Ч каже запорожець, Ч та не забувай ? нас на т?м св?т?.
–оз’њхались. “од? ирило “ур засм?€всь да й каже:
Ч як-то ми тим св?том завчасу пор€дкуЇмо! ј там, може, чорт€ки так припечуть, що й ус? любощ? к нечистому з голови вилет€ть!
XVIII
“епер би то отеЇ треба нам њхати сл?дом за Ўрамом ? його сином, ? все, що з ними д?€лось, по р€ду опов?дати; т?лько ж, €кби почав € виставл€ти в картинах да в речах, €к той “етер€ обл?г ѕаволоч, €к хот?в достати ? вистинати усе м?сто за турбац?ю супротив гетьманськоњ зверхност? ? €к старий Ўрам головою своЇю одкупив полковий св?й город, то б не скоро ще ск?нчив своЇ опов?даннЇ. Ќехай же останетьс€ та ?стор?€ до ?ншого часу, а тепер скажемо коротко, що Ўрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до “етер? ? прийн€в усю вину на одного себе. ? “етер€, ока€нний, не усумнивсь його, праведного, €к бунтовника, на смерть осудити й, осудивши, повел?в йому серед обозу в?йськового голову одт€ти. “ак, зогнавши з св?ту свого ворога, удовольнивсь, дав ѕаволоч? впок?й ? од?йшов ?з в?йськом до свого столечного м?ста.
“ого ж року, вступаючи в ос?нь, о св€тому —?меон?, одт€то голову й —омков? з ¬асютою у город? Ѕорзн?, на vончар?вц?. Ѕрюховецький доказав таки свого, хоть п?сл€ й прийн€в слушну кару од гетьмана ?орошенка: пропав п?д ки€ми собачою смертю.
“ак-то той щирий козарлюга ? п?п, ?ван Ўрам паволоцький, ? славний лицар —омко пере€славський, не врадивши н?чого супротив лихоњ украњнськоњ дол?, пол€гли од беззаконного меча шановними головами. ’оть же вони ? пол€гли головами, хоть ? вмерли лютою смертю, да не вмерла, не пол€гла њх слава. Ѕуде њх слава славна пом?ж земл€ками, пом?ж л?тописами, пом?ж ус?ма розумними головами.
“ут би мен? й ск?нчити свою ?стор?ю про ту чорну раду, про ту запорозьку оману; да хочетьс€ ще озирнутись на тих, що п?сл€ тоњ б?ди остались жив? на св?т?.
ќдправивши по панотцев? похорони, поплакавши да пожурившись, ѕетро недовго зага€всь у ѕаволоч?. ?умав був п?ти на «апорожжЇ ? розпродав усе своЇ добро, да €кось ? звернув мисл? на ињв. ќпинивсь козак коло ’марища. «вонтпив, однак, да й дуже, ?зблизившись до хутора. ¬орота були не причинен?: не стер?г њх ¬асиль Ќевольник. Ђћабуть, н?хто не вернувсь у ’марище!ї Ч подумав ѕетро; серце занило. ?де до хати. в?тки коло хати позасихали ? позаростали бур’€ном. як ось чуЇ Ч наче хто сп?ваЇ стиха. ЂЅоже м?й! „ий же се голос?ї
Ѕ?жить у хату, одчинив двер?, аж так! ? Ћес€ й „ереваниха обидв? в пекарн?.
Ч Ѕоже м?й милий! Ч крикнула „ереваниха, сплеснувши руками.
ј ѕетро, €к ускочив у хату, то й став у порога, €к укопаний. ј Ћес€ €к сид?ла на ослон? коло стола, то так ? осталась, ? з м?сц€ не зворухнетьс€. ?а вже „ереваниха почала ѕетра обн?мати; т?лько вже тепер пригортала до себе з щирим серцем, €к р?дного сина. ѕетро тепер уже см?ло п?дступив до Ћес?, обн€в ? поц?ловав њњ, €к брат сестру; а вона аж сл?зоньками вмилась. ?овгенько з радощ?в не змогли до себе прийти; плакали, см?€лись, розпитовали ? одне одному перебивали.
як ось у двер? сунетьс€ „еревань. Ќасилу переступив через пор?г од радост?; т?лько Ђбгатику!ї Ч да й кинувсь до ѕетра, розставивши руки; об?ймаЇ, ц?луЇ ? хоче сказати щось, ? все т?лько Ђбгатику!ї Ч да й замовкне.
як же вже трохи вгамовались, тод? „ереваниха посадила ѕетра на лавц? ? сама с?ла коло його (а Ћес€ з другого боку, ? обидв? держались йому за руки) да й каже:
Ч Ќу, тепер же розкажи усе по р€ду, ѕетрусю, щоб ми знали, €к отсе тебе бог спас од смерт?. Ќам сказано, що ти вже певно оддав з панотцем богов? душу.
ј „еревань мостивсь, мостивсь, €к би ближче було слухати; с?дав ? коло ж?нки, ? коло дочки, так усе далеко ? треба голову наб?к нагинати, щоб на ѕетра дивитись; дал? вз€в да й с?в напротив його дол?, п?добгавши п?д себе ноги.
Ч Ќу, Ч каже, Ч бгате, тепер розказуй, а ми слухаЇмо.
ќт ? почав ѕетро усе опов?дати, €к було в ѕаволоч?. Ќе раз приймались ус? плакати. як же д?йшло до прощанн€ з панотцем, то „еревань так ? зарюмав та одною рукою сльози втираЇ, а другою ѕетра придержуЇ, щоб не казав дальш, поки переплаче. ј про „ереваниху да про Ћесю що вже й казати! ”с? злились у одно серце ? в одну душу; ? т€жко було вс?м, ? €кось рад?сно.
Ч –озкаж?ть же, Ч каже ѕетро, Ч ? ви тепер, €к ви викрутились од запорожц€ да добрались до ’марища?
Ч Ќ?, Ч каже „ереваниха, Ч х?ба в?н викрутив нас ?з б?ди, а не ми викрутились од його. Ѕратик м?й уз€в нас був добре в своњ руки. “ого ж дн€ ввечер?, €к була та безталанна рада, ? почав зараз сватати Ћесю за ледащицю ¬у€хевича. як ось смерком њде ирило “ур, а за ним дес€теро запорожц?в у дв?р. ѕоказав братов? €кийсь перстень: Ђќддавай, каже, мен? „ереван€ з ус?м його кодломї. Ч ЂЌащо? уди?ї Ч Ђ«вел?в гетьман забрати да везти просто до vад€ча. ћабуть, „ереван?вн? на роду написано бути гетьманшеюї.
Ч “ак-так, бгатику! Ч каже „еревань. Ч я вже думав, що справд? доведетьс€ зробитись собачим родичем.
Ч —тали просити, Ч знов веде р?ч „ереваниха, Ч стали просити ирила “ура, щоб не губив невинноњ душ? Ч куди! ? не дивитьс€. «апр€гли кон? в ридван; посадили ¬асил€ Ќевольника за погонича ? помчали нас ?з двору. ћи плачемо. ј ирило “ур тод?: ЂЌе плачте, кур€ч? голови! ¬ам треба радуватись, а не плакати: не в vад€ч € одвезу вас, а в ’марищеї. ћи давай д€ковати, а в?н: Ђўо мен? з такоњ д€ки? “од? мен? под€куЇте, €к на рушнику з вашою кралею стануї. ћи знов так ? похололи: ?з одного лиха да в друге? ? таки справд? думали, що в його с€ думка в серц?. ?а вже €к привезли нас у ’марище, тод? вразький запорожець см?Їтьс€ та й каже: Ђј ви справд? думали, що € такий дурень, €к €ке Ўрамен€! Ќехай вам цур, вражим бабам! ќд вас усе лихо стаЇ на земл?! Ћучче з вами зовс?м не знатись! Ќехай лишень звар€ть нам вечер€ти: нам ?ще далека дорогаї.
Ч уди ж се њм була далека дорога? Ч спитав ѕетро.
Ч ” „орну vору, бгатику, Ч каже „еревань. Ч ?одержав таки ирило “ур свого слова, що все хваливсь тою „орною vорою. я про все розпитав, бенкетуючи з ними за вечерею. ѕопились вразьк? запорожц? так, що й повивертались у садку на трав?. ?умав, що ще й завтра будуть у мене похмел€тись; устану вранц?, аж њх ? сл?д простиг: такий народ! “ак розказував ирило “ур за вечерею: Ђя, Ч каже, Ч з самого першу хот?в направити братчик?в на добру дорогу, щоб —омка з гетьманства не спихали, так що ж, коли ?ванцев? сам чорт помагаЇ? ”же €кими € шл€хами до с?човоњ громади не заходив! “ак н?, та й год?! ќт, Ч каже, Ч бачучи, що вже тут чорт€ка заварив соб? кашу, що вже —омков? ? в сто гол?в помоги не видумаЇш, махнув рукою, та, щоб не бачити того лиха ? не чути про його, ? хот?в ото з’њхати з ”крањни. “ак от же, Ч каже, Ч нечистий п?дсунув п?д н?с вашу кралю. “епер уже сп?вайте, Ч каже, Ч —омков? в?чную пам’€ть: не сьогодн?, так завтра пол€же його золота голова…ї “ак чи п?ймеш ти, бгатику, в?ри? як розказував про —омка, то наче ? всм?хаЇтьс€ вразький запорожець, а сльоза в ложку т?лько Ч кап!
