Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗
Отже, Рах, або Люцифер, дивовижний Космічний Світоносець, колись сяяв у центрі нашого Всесвіту. Деякі древні джерела його називають Семияром. На небі він сходив, як вражаюча, дивовижна райдужна Зоря, про яку говориться навіть у Біблії: «Тобі Бог подарував був найкращі алмази, самоцвіти, але Ти возгордився, і як низько Ти впав, Син Зорі, і став темним, став Князем Тьми». Зверніть увагу: в поетичних образах про цю Зорю, яка сяяла на небі нашої системи, говориться як про Володаря нашого світу. І навіть тоді, коли він став Чорним, коли він сколапсував і став Князем Тьми (або Чорною Дірою, за сучасною термінологією), він все одно залишається Володарем нашої системи. Чому? Тому що довкола нього обертається Сонячна система.
Що ж сталося після падіння Люцифера-Раха-Семияра? Можливо, відповідь на це запитання дають еллінські міфи.
Планети нашої системи, втративши такий могутній, яскравий, животворчий центр, залишилися тільки з Геліосом-Сонцем. Те Сонце, яке ми бачимо тепер, за свідченнями древніх джерел, колись було червоним гігантом. Після того як Семияр сколапсував, гравітаційний ураган зірвав оболонку із Сонця, і вона почала розширюватися. Це відобразилось у міфі про Фаетона. Там сказано, що Фаетон, син Сонця, хотів проїхати по небозводу на батьковій колісниці і, не впоравшись з нею, рухнув на Землю. І тоді всі бачили, як Сонце ніби наблизилося до Землі, прокотилося над Землею і почало спопеляти її. Мати-Гея звернулася до Зевса-Юпітера з проханням щось зробити. Зевс метнув блискавицю, розбив колісницю, і Фаетон упав на Землю. Після того Геліос закрився хмарами із жалю до загиблого сина, і довго-довго він був затуманений, перш ніж знову відкрив своє лице.
Зверніть увагу, як буквально з науковою точністю змальовані події, що сталися після страшної космічної битви. Коли оболонка Сонця стала розширюватися, то людям здавалося, що Сонце падає на Землю. Насправді просто гарячий плазмовий вихор охопив Землю, і більшість життєвих форм загинула. Залишилася, очевидно, тільки певна частина їх. Про це ж мовиться в переказі про потоп: у Ковчезі залишилося по кілька пар різних форм, які пізніше, після потопу, знову населили Землю.
Що ж сталося насправді? Мислителям, філософам і астрофізикам вдалося реконструювати плин космічних подій. Ми добре знаємо нашу історію за останні п’ять тисяч років. Але ще більш грандіозна, ще більш значна і глибока космоісторія нашого Світу.
Гіпотеза звучить так: після того як сколапсувала центральна Зоря, ясна річ, порушилася гравітаційна рівновага Сонячної системи. Тоді ж і Місяць покинув свою орбіту. До катастрофи він кружляв довкола тієї планети, що раніше знаходилася на місці поясу астероїдів. Пояс астероїдів, як ви знаєте з наукових гіпотез, утворився з планети, яку назвали Фаетоном. У древніх слов’ян ця планета називалася Ладою. Лада була своєрідною інфрапланетою. Довкола неї кружляло кілька менших планет: Венера, Меркурій, Марс і Земля. І в цій тепличній атмосфері зародилося, власне, життя на всіх планетах: Марсі, Венері, Меркурії і Землі.
Те ж саме нам розповідають еллінські міфи. Там є дуже багато чудесних зерен, які допомагають розшифрувати, що сталося. Пам’ятаєте, після падіння Урана, тобто тоді, коли Сонячна система втратила зв’язок із Зоряною Безмежністю, вступив у дію колапс Сатурна? Сатурн — крайня планета, яку знали наші предки. Вона знаходиться перед Ураном, і це — перша планета, яка вступила в дію після падіння Урана. Сатурн — знак Часу. Власне, Час так і називали: Сатурном, або Кроносом, Хроносом. Коли Сонячна система була оточена кільцем Сатурна, вступив у дію принцип Часу. Чому? Бо ми перестали відчувати вплив Безкінечності. Сам принцип обертання довкола центральної Зорі і створив ефект Часу і Простору. Ви можете уявити собі: коли утворюється космічний вихор, тоді ця грандіозна спіраль падіння і створює ефект тривалості й ефект місця, чого раніше не було.
Коли космічна цивілізація мала божественний рівень, Титани — діти Матері-Геї і Батька-Урана — були безсмертні. До того ж, вони мали інформаційний і всякий інший зв’язок з Безмежністю. А коли опинилися в колапсі Сатурна, то стали ніби затиснуті на невеличкому космічному п’ятачку. А матеріальне та інформаційне обмеження змусило нас опускатися все нижче і нижче.
Після Сатурна вступив у дію Юпітер, і виник синкліт богів-Кронідів, синів Часу-Крона. Потім в аравійських пісках з’явився племінний бог Єгова, який поступово захопив владу в ментальному світі. Поступово менталітет Людства упав до того, що воно почало уявляти себе уже навіть не в обіймах Кроноса чи Юпітера, а під кришталевим куполом, який мав діаметр горизонту. Згадайте, як малий Тарас Шевченко уявляв, що десь там, за сусідніми селами, стоять залізні стовпи, на які спирається небо. І люди задовольнилися такими уявленнями! їхня космічна тюрма звужувалась, звужувалась і, нарешті, стала зовсім невеличкою.
Це був своєрідний карцер, аж доки науковий меч не розпанахав цю тюрму і Людство знову спробувало вирватися в Космос, вирватися ментально у Безмежність. Але в чому був недолік цієї спроби? В тому, що ми відкинули цілий ряд древніх міфологем. Міфологеми, про які я згадав, точно характеризували те, що сталося. А наука, започаткована від Бекона, Галілея і так далі, формувала свої концепції не на мудрості тисячоліть, а «з нуля». Вона почала вивчати довколишній світ, опираючись на відомий вислів Галілея: «Давайте міряти все, що можна міряти». І люди виходили зі своїх церковних уявлень про довколишній світ, зробивши при цьому поправки: ось відстань від Сонця до Землі така-то, від Місяця до Землі — така-то, розташування планет отаке-то й отаке-то, довкола них — сфера непорушних зірок… Справжньої революції, повернення до того уранічного колосального світогляду не відбулося.
Ще страшніший колапс той, що його наклав на Землю Місяць. У результаті кружляння Місяця навколо Землі утворився своєрідний мінеральний мертвотний купол. Земля знаходиться ніби у спіралі мертвої планети — Місяця, який наклав відбиток і на принцип Часу, на ритми народжень, на настрої, на припливи-відпливи, на гороутворення і так далі… Цей колапс сформував упродовж останніх 12 тисяч років і місячний календар, і наш світогляд, і наше поклоніння місячним богам. Тоді виникли і розбіжності між двома напрямами земної космогонії: Сини Місяця і Сини Сонця почали воювати між собою. Власне, це і є основна тема «Махабхарати» — поеми про велику битву богів.
Отака схема падіння розуму (спочатку Титанічного, а потім і людського) до найнижчого рівня. І замість космічного, огненного тіла ми отримали мокре фізичне тіло, наповнене лімфою, кров’ю, слиззю. І те, що окремі типи людей зберігають відблиск краси, — це віддалена луна тих прекрасних Титанів, які були народжені Урановою Безмежністю і потенцією нашої Матері-Геї. Геєю була у древніх не тільки куля Землі. Гея — це сам матеріальний принцип, Мати-Субстанція, Огненна Субстанція Буття, а Уран — Дух Всесвіту. Отже, Божественний Дух Життя і Життєва Субстанція разом і творили отакі чудесні, титанічні форми.
Пізніше, коли сталося падіння, залишки могутніх космічних Цивілізацій (Титанів), утративши попередні свої оселі, змушені були думати, як зберегти інформацію про себе, як передати її в майбутнє.
Земля тоді була покрита водою. І саме вона була обрана, щоб передати естафету в майбутнє. Біблія гарно передає цей образ: «І Дух Божий носився над водами. І сказав Бог: «Хай буде світло», — і стало світло. І сказав Бог: «Хай буде суша посеред води…», — і так далі.
Насправді це все було, звичайно, не настільки блискавично. Доки Титани ще володіли космічною технікою, або «планетотехнікою», вони зуміли зібрати своєрідний еволюційний ковчег. Усі форми, які здатні були далі продовжувати життя, були перенесені на нашу планету. Були створені материки. Зараз учені знаходять рештки рептилій, древніх гігантів, які мають довжину понад 30 метрів. Підрахуйте тягар отакого атлантозавра або тиранозавра. Чи могли б літати птеродонти — велетенські літаючі дракони? Розрахунки показують, що їх би роздушила власна вага. Навіть китів роздушує власна вага, якщо їх викидає хвиля на берег, а вони іграшкові порівняно з тими древніми істотами! Можливо, палеонтологічні життєві форми, які ми розкопуємо, перенесені і опущені на Землю разом із материками?..
