Гонихмарник - Корний Дара (читаем полную версию книг бесплатно TXT) 📗

— Я не лякаю тебе. Я боюся. Коли побачила твою картину, спершу подумала, що то мій Гонихмарник якимось чином повернувся й вирішив помститися за Ігоря. І на тобі — ще один. Зайда!

— Мамо, я буду обережна. Обіцяю! Він — мій знайомий і тільки. Ми з ним навіть не друзі. Вгамуйся!

Аліна встає з крісла, підходить до вікна. Слід перевести розмову на інше, бо вся ця балаканина зараз піде на друге коло, зависока напруга. Намацує в себе під теніскою оберіг:

— То твій дарунок, срібне сонечко, яке мені скидати не можна, — то насправді ослін, той самий, що заледве не вбив Ігоря?

— Так — ослін, дуже сильний, потужний оберіг. І він може сильно вдарити, коли треба. Сила землі! Діє тільки при тілесному контакті. Не скидай його ніколи, будь ласка. Одного разу він ледве не вбив Гонихмарника. Немає нічого сильнішого від сили рідної землі.

— Так! Можливо, тільки кохання. Добре! «Сила землі», кажеш? От для чого твій талант травниці, мамо! Це багато пояснює. Ти говорила, що в нашій родині всі жінки знатниці-травниці, прабабуся, прапра, ти маєш той хист. Чому я його не маю? — запитує Аліна, зазираючи пильно Ірині в очі.

— Ти його маєш, — винувато тихцем відповідає Ірина, відводячи в бік погляд.

— Але ж, мамо, ти перевіряла мене і сказала, що…

— Я збрехала. У тобі навіть більше сили, ніж у мені. Того разу, коли я тебе перевіряла на травах, ти ні разу не схибила. Я збрехала, бо вважала, що так вбережу тебе від того марення, у якому жила сама всі ці роки.

— Але ж ти казала, що… Мамо, Боже! Ти не думала, що мала мені все розповісти вже давно? Так, щоб я була готова.

— До чого готова? Що можуть вдіяти трави проти почуттів чи проти такої сили? Що? Вони не вертають із того світу, не зцілюють душі. Лікують і все.

— Все? Ну, ти взагалі! А скалічений Ігор? Ти його заледве не вбила. Сила землі, гнів землі, мамо! Ти мусиш мене навчити всьому, що вмієш сама. Кажеш, то не зброя, але в того, хто дарував жінкам із нашої родини такий талант, були свої причини, і дуже вагомі!

Ірина хитає головою:

— Я можу тебе нічому й не вчити, бо той дар від народження живе в тобі. Коли захочеш, то не гірш від Градобура зможеш читати мову трав, лишень дотиком пальців спочатку, а згодом — одного погляду буде достатньо. Дводушник тільки чує їх, але не розуміє. Чути і розуміти, доню, різні речі. Звичайно, я навчу тебе певних рецептів, коли краще збирати ту чи іншу траву. Але то швидше буде як шпаргалка для здібного старанного учня.

— Як це? Для чого такому учневі шпаргалка?

— От-от! Шпаргалка такому учню не потрібна. Він впорається без неї.

— Сподіваюсь, мамо, це все, і ти від мене більше нічого не приховала? — запитує Аліна.

— Все, хоча… — Ірина наче силкується пригадати щось важливе. — Чи я розповідала тобі про прокляття, точніше, легенду, яка передається з покоління в покоління у нашій родині, і, здається, саме з неї вся ота чортівня почалася.

Коли Ірина закінчила переповідати Оринину легенду, вони ще довго сиділи в кімнаті мовчки, кожна думала про своє. Чи була в тій легенді хоча б крихта правди — ніхто не знав. Та Аліні видавалося, що коли Гонихмарник — то невигадана реальність, то чому б казці такою не стати. А цікаво було б глянути у вічі тому своєму прапрапрадіду, який то все заколотив. Вона б із ним побалакала, хоча він, схоже, і так добряче покараний — хай відбуває свою покуту.

Дзеленчать ключі вхідних дверей. Прийшов тато.

— Ми завтра їдемо на Шацькі озера відпочивати, на два тижні. Ти з нами? — питає мама.

— Звичайно, з вами. Ми далеко не про все поговорили, мамо. Ти обіцяла мене дечого навчити. Нам для цього потрібен час.

Вони йдуть на кухню. Аліна дістає з похідного наплечника цілу торбу різних лікарських трав, назбираних для мами.

Альбом для ескізів дівчина простягає батькові:

— Поглянь, татку! Мої замальовки Карпат. Оціни.

Вони на кухні вечеряють. Аліна захоплено розповідає про Смотрич, про дорогу, про своїх нових друзів. Тато усміхається і листає альбом. Між двома сторінками натикається на жмут трішки прив'ялих білих квіточок-зірочок.

Василь бере його обережно, загадково посміхаючись, простягає перед собою:

— Яка краса! Іринко! Це ж шовкова косиця. За гуцульським повір'ям, доню, ти тепер маєш одружитися з тим, хто здобув її для тебе.

Ірина занурена в свої думки і зовсім не чує слів чоловіка. Аліна усміхається, бере едельвейс із татових рук, ніжно гладить рукою:

— Хто зна, татку, хто зна!

2. Вершина світу

Вони стоять на Вершині світу в Гімалаях. Дивакувата гора пірамідальної форми, зі сніговою шапкою на вершині. Її грані зорієнтовані в напрямку чотирьох сторін світу, як на мапі. Гора Кайлаш, або Кайлас. Висота — 6666 м. Число звіра чи абсолюту, різні релігії, різне трактування. Юрко закоханий у цю гору. Жодна людина досі так і не змогла зійти на неї. Видається, що достоту звідси до Бога ближче, ніж до підніжжя гори. Серце світу, Вісь Землі, Пуп Землі… Так, її ще називають Горою Свастики. Індуїсти впевнені, що на ній знаходиться таємнича країна Шамбала, буддисти вважають її місцем мешкання Будди. Мудреці Тибету впевнені, що на Кайлаші живуть боги. Насправді живуть на ній лише вітри, які сперечаються поміж собою та інколи з хмарами. Кажан богів тут ні разу не бачив. Хоча…

Забагато простору і бракує кисню. Коли вони занадто довго затримувалися на горі, хлопцеві починало здаватися, що він не лишень банально задихається від браку кисню на такій висоті, в очах підстрибує й гойдається світ, а простір навколо заполонюють якісь ефемерні тіні. Від браку кисню, очевидно, починаються глюки. А ще він тут роздвоюється і не лишень у душі, а й реально. Тоді їх тут стає троє: Юрко, Кажан і Гонихмарник. Гонихмарник якимсь дивом вибирається з його тіла і робиться сірим прозорим серпанком. Через оте сіре видиво можна легко розгледіти неспокійні хмари та лілейні верхівки дещо нижчих від Кайлаша сусідніх гір. Ні про що, окрім теплого чаю та пухової ковдри, хлопець тут думати не може. Ті двоє почувають себе на горі, мов риба у воді. Кажана нудить…

З Юрком вони знайомі п'ять літ. Тоді його всі звали ще Сашком, це вже згодом прізвисько Кажан приклеїлося до нього через загадковість, незрозумілу любов до всього чорного і смолисті очі. Єдине, що лишилося від рідної матері, — безмежно глибокі очі, кольору глухої горобиної ночі. Мама померла відразу після пологів. Подарувала йому життя і пішла…

Сашко ріс у неповній родині, як зараз прийнято казати. Він і тато. Від цього не вважав себе ущербним. Ні дідусів, ні бабусь, ні тіток, ні вуйків, ні братів, ні сестер. Мама була сиротою, тож які можуть бути бабусі-дідусі? Татові батьки? Бабуся померла молодою, як і його мама, під час пологів. Дідусь зараз мешкає в Англії. Кажан Його ні разу не бачив. Вони з татом не спілкуються. Тато дідусеві чогось там не може простити. Відповіді годі знайти. Інколи дідусь телефонує, цікавиться життям-буттям онука. Запрошує до себе в гості. В Україну йому зась — син заборонив. У дідуся І Лондоні гарна робота, він — успішний художник, велика родина (дружина та її діти).

У житті батька періодично з'являлися жінки, але вони так стрімко змінювалися, що малий Сашко так і не встигав запам'ятати, як слід, бодай одну з них. А тим більше до котроїсь звикнути. Та й зрештою, то зайве, оскільки від жодної з них не віяло ані теплом, ані затишком, як ото від мам його однокласників. З роками Кажан зрозумів, що це не кохання і навіть не пристрасть тримають тих жінок біля його батька. Це хіть, жахливо-небезпечна і така зваблива, мов вогонь для метелика. Сашко змалечку знає про батькову міць. Можливо, спочатку вона його і лякала, цього він не пригадує. Згадується лишень сила, якою віяло від тата і якій він завше так заздрив. Знав, що прийде час, і сила стане його. Батько готував сина до цього. Але хлопець і передбачити не міг, що усе трапиться так швидко і наскільки це класно — володіти силою. П'ять років тому з батьком трапився банальний нещасний випадок, взимку підсковзнувся на вулиці та гепнувся добряче. Перелом лівої руки. Руку зле склали, дві операції. Наслідок — сила та міць до руки так і не повернулися. От і змушений був батько передати синові свої таланти і душу Гонихмарника в доважок.