Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва - Кобылянская Ольга Юлиановна

Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва - Кобылянская Ольга Юлиановна

Тут можно читать бесплатно Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва - Кобылянская Ольга Юлиановна. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Але сього разу Семен лежав не з похмілля і не після бійки. Він вже третій день був тверезий і третій день лежав. Відколи описали бидло за податки, відколи Мартоха визволила те бидло, виблагавши в пана грошей на відробіток, а сама того ж таки дня побігла до волості на скаргу проти чоловіка, — так Семен і зов’яв. Мовчки вислухав він рішенець у волості, що вже тепер не він, а жінка має перед вести в господарстві, «бо вона податки платить, то її й право в хазяйстві буде». З яких законів волосні судді висудили той рішенець, того ні Семен, ні Мартоха, ні самі судді не знали, але про писані закони якось ніхто не думав при тому. «Согласен?» — спитали в Семена. «Та… що ж…» — мовив він; похнюпившись, і знов замовк. Дорогою з волості додому жінка ще пояснила йому той рішенець просторо: «Тепера вже не діждеш мене бити, тепера моє право в хаті: схочу — дам на горілку, не схочу — не дам, схочу — дам їсти, не схочу — й так буде, а що сам візьмеш — позиватиму, як злодія». Даремно Семен змагався, що такого «права» нема, щоб жінка чоловіка голодом морила, — Мартоха доводила, що нема ж і такого, щоб «дармоїдів» годувати: «Як заробиш, так і з’їси. Бездаремно морити не буду, та й не годуватиму дурно, не бійся». І в перший же день дотримала слова. Семен з досади заліг і не йшов ні до якої роботи. Мартоха не говорила до його і не кликала ні до обіду, ні до вечері. Так він і заночував у клуні, не ївши. Другого дня по сніданні Дарка, крадькома від матері, принесла батькові шматок палінки: «Їжте, тату, хутчій палінку, а часнику не можна, бо мати почують, що ви-те їли, та будуть сварити». — «Я не хочу їсти», — сказав тихо Семен, та так подивився, що Дарці аж на плач зібралося. До вечора зовсім охляв і став кашляти та стогнати вголос. Жінка вже сама винесла йому в мисчині кулешу, як діти полягали спати, але він мовчки штовхнув ту мисчинку, вивернув куліш і знов обернувся до стіни.

Мартоха постояла над ним мовчки, потім здійняла з долу мисчинку, обтерла фартухом і пішла повагом до хати. Семен знов заночував у клуні. Ранком діти підгледіли і матері сказали, що «тато їли гнилиці під грушкою та все оглядалися, а впосля ще назбирали та й в ямку закопали». Мартоха саме надумувалась над тим, як би його обійтися з чоловіком, коли тут надійшла пані з тією «розмовою». Тоді Мартосі впало на думку взяти й Дарку з собою до двора на роботу, — «вже не така мала, все хоч десятку відробить», — та ще маячіла й невиразна думка, що, може б, варто Дарку частіше панам на очі накидати. «А дитини і той нероба може доглянути», — зважила вона раптом.

Коли батько озвався до Дарки «чого тобі?», голос його бринів так хрипко й понуро, що дочка не одразу зважилась відповісти. Дарка перше посадила Пріську долі коло батька на голім току, а потім, відступивши до виходу з клуні, промовила шпарко, але не голосно:

— Мати казали, щоб ви-те Пріськи гляділи, а ми підемо до двора на роботу! — і з остатнім словом помчала до матері.

Семен спочатку сидів нерухомо, дивився похмуро на малу Пріську, але дитина, ще не міцна в спинці, незабаром втомилась сидіти, хитнулась, перекинулась і, вдарившись потилицею об твердий тік, зайшлася безгучним плачем, тільки видко було, як тремтів язичок і синіло личко. Семен не витримав. Він не діждався, поки те мовчазне ридання прорветься голосним криком, схопився з місця, здійняв дитину і почав тулити до себе, колишучи та зацитькуючи.

— Цить, цить, моя малейка, моя Прісюню! Овва! забилась дитина! Цить, цить, не плач, ось я дам грушку, цить! — Він добув з-за пазухи гниличку і тикав її Прісьці в рот.

Пріська помалу замовкла, забавившись грушкою, посмоктуючи та схлипуючи, і сиділа тихо в батька на руках. Він трохи незграбно, притискаючи, гладив її долонею по білій головці й примовляв:

— О, то в мене дівчина! вона не плаче! Дати ще грушку? дати? А ось, дивись, Бозя.

Дитина почала всміхатись, а батько лагідними смутними очима дивився на неї і бавив мідяним хрестиком, що висів у його на зсохлих грудях.

III

Від того ж часу Семен все частіше лишався з Пріською, а Дарка стала раз у раз ходити до панів на роботу з матір’ю, з старшою сестрою Яриною, а то й сама. Коли мати не мала часу, а Ярині припадала черга пасти бидло (вони все чергувалися з братом Іваном), то Дарку посилали й саму в двір до легшої роботи: квіток полоти, кревавник для індиків збирати, стежки замітати тощо.

Праця всеї Мартошиної родини на панськім дворі йшла за довг панам, а на панськім полі оплачувалась готовими грішми окремо. Дарці заздро було, що Ярина в жнива заробляла по злоту, крутячи перевесла на панських ланах, бо хоч мати й забирала ті гроші до себе, а таки справила Ярині по жнивах нового «каптана», бо дочка «заробила». Дарка ж приходила додому з порожніми руками, хіба що грудочку цукру Прісьці принесе, або яку стару лахманинку, — отож і ходила вона в старому лахмітті, та так і не виплакала від матері нової спіднички того літа.

— Буде з тебе й старої, навчися-но перше робити, — дала вирок мати, і на тому скінчилося.

Дарка раз попробувала довести, що й вона ж робить, як не за готові гроші, то все одно за відробіток. Мати навіть не розсердилась, тільки легковажно здвигнула плечима і спокійно промовила:

— Одчепися з такою роботою: на десятку заробиш, на двайцятку з’їсиш. А з виробітків у новому не находишся, хіба що батько справить.

При тому Мартоха засміялася, а Семен посеред обіду встав, вийшов з хати і почав рубати дрова. Рубав до самого вечора, мов найнявся.

Одно потішало Дарку на панській роботі, що там вона частенько могла бачитися з панною. Правда, Юзі вже не вільно було побігти з Даркою в ліс або на пастовень, бо гувернантка, підстаркувата Fraulein Therese [44], ніколи не спускала своєї вихованки надовго з очей. Ледве оце Юзя почне крадькома простувати до вільх за ставком, а вже з альтанки або з ґанку чутно рипучий голос: «Jussa! Jussa! Wo gehen Sie hin?» [45] Юзя знов мусить братись до нудної німецької книжки (sehr interessant [46] — каже Frl. Therese) або до вишивання на паперовій канві якого «сувеніру» мамці, бабуні або іншим родичам.

Юзя тепер вже воліла тую, колись таку осоружну французьку книжку і навіть рахунки, ніж оці «інтересні історійки» та роботки, що нібито мали бавити її. Читання й роботки відбувалися конечне при німці, а вчитися завданків дозволялося де-небудь недалечко в садку на самоті, бо, запевнивши таке корисне заняття своїй вихованці, Frl. Therese вважала вже згідним з своїм професіональним сумлінням узятися до своїх нескінченних листів або до читання інтересних вже для неї самої романів Фрейтага. А Юзя бігла з книжкою в садок або на город, відповідно до того, де працювала на той час Дарка. Коли Дарка замітала стежки, панночка «клепала» німецькі слова, ходячи сюди й туди, а кожний раз, порівнявшися з Даркою, всміхалася або озивалася словом, тільки сторожко, бо стежку могло бути видко звідки-небудь панні Терезі. Коли Дарка полола квітки, тоді було нудно, бо квітки були під самими вікнами, перед будинком, а з покоїв було все чисто видко, та й Дарка полола здебільшого не сама, а при других не розговоришся так, як удвох. Та ще подумають, що Юзя прийшла наглядати за роботою, а Юзя того якось зроду не могла. Вона не така, як Бронек, що його й не просять, а він нависає над парубками, їй і так сором було, як Ярина раз, полючи, сказала: «А що, панно, добре в холодку сидіти? Пустіте-но мене до книжки, а ви-те поможіть Дарці полоти». Яка та Ярина! вона й забула, як Юзя, поки ще не було гувернантки, виполювала вкупі з Даркою її ж таки, Яринин, зільник, що за хатою на клинку насаджений. Ще ж Юзя їй тоді «панської м’яти» і «оргінії» в мамці випросила, а Ярина не дала Юзі «чоловічка» пересадити: «Ви-те однаково зіпсуєте, малі ще садити!» Вже тая Ярина! Думає, що як їй 12 чи 14 літ (а от і сама не знає, скільки їй є!), то вже вона й «дівка»! На музики ходить, хустку вив’язує, як велика! Юзя її ніколи не любила… От найліпше, як Дарка приходить сама кревавник збирати, там, де щепи, в новий садок. Туда не видко ні з будинку, ні з альтанок, там Юзя лягає в траву коло Дарки, помагає їй збирати кревавник (та й щавель — Мартосі на борщ), книжка лежить близенько — «на всякий випадок», — але Юзя не вчиться, вони з Даркою балакають по щирості.

вернуться

44

Панна Тереза (нім.).

вернуться

45

Юзя! Юзя! Куди ви йдете? (нім.).

вернуться

46

Дуже цікавої (нім.).

Перейти на страницу:

Кобылянская Ольга Юлиановна читать все книги автора по порядку

Кобылянская Ольга Юлиановна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва отзывы

Отзывы читателей о книге Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва, автор: Кобылянская Ольга Юлиановна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*