Втрачений символ - Браун Дэн (читать книги полные TXT) 📗
— Зніміть її, — наказала Сато шефу поліції, кивнувши на піраміду. — Я хочу поглянути на неї зблизька. — І японка почала розчищати на столі місце, безцеремонно відсунувши убік череп та схрещені кістки.
У Ленґдона з'явилося відчуття, що вони звичайнісінькі грабіжники могил, які плюндрують чиюсь усипальницю.
Андерсон обійшов Ленґдона, нахилився і, простягнувши руки до ніші, стиснув піраміду своїми великими долонями. А потім, стоячи під незручним кутом, насилу підняв її і, посунувши до себе, одразу ж із глухим стуком гепнув на стіл. І відразу ж відійшов, даючи змогу Сато придивитися до знахідки.
Директор присунула свічку ближче до піраміди і почала уважно придивлятися до її полірованої поверхні. Вона повільно провела по ній пальцями, вивчила кожен дюйм плаского вершечка, а опісля — грані. Потім обмацала піраміду ззаду — і розчаровано насупилася.
— Професоре, якось ви сказали, що масонську піраміду споруджено для того, щоб приховати секретну інформацію.
— Так, про це йдеться в легенді.
— Отже, гіпотетично кажучи, якщо викрадач Пітера вважав, що це і є масонська піраміда, то він, відповідно впевнений, що в ній криється могутня інформація.
Ленґдон роздратовано кивнув, бо йому вже обридло товкти воду в ступі.
— Так. Одначе якби цей псих і справді знайшов цю інформацію, то навряд чи зміг би її прочитати. Згідно з легендою, вміст піраміди зашифрований і розшифрувати його зможуть лише гідні.
— Прошу?
Роздратування Ленґдона зростало, але тон залишався спокійним.
— Міфічні скарби завжди захищені випробуванням на гідність тих, кому судилося їх знайти. Якщо ви пам'ятаєте, в легенді камінь віддав меч лише Артуру, бо той був духовно готовий користуватися його дивовижною міццю. Легенда про масонську піраміду спирається на ту саму ідею. У даному випадку скарбом є інформація, і вона, здогадно, написана зашифрованою мовою — містичною мовою втрачених слів, відомою лише гідним.
На вустах японки з'явилася слабка посмішка.
— Цим і можна пояснити, чому саме вас викликали сьогодні сюди.
— Не зрозумів?
Сато поволі обернула піраміду навколо осі на сто вісімдесят градусів. Її грань заблищала у світлі свічки.
Роберт Ленґдон спантеличено дивився на камінь.
— Виходить, хтось вважає вас гідним, — промовила Сато.
РОЗДІЛ 40
«Чому ж Триш немає так довго? — Кетрін Соломон уже вкотре поглянула на годинник. Вона забула попередити лікаря Абадона про химерну подорож у темряві, яку йому доведеться здійснити, щоб потрапити до лабораторії, але не думала, що це забере у нього так багато часу. — Вони вже мали б прийти».
Кетрін підійшла до виходу, відчинила важкі, оббиті свинцем двері, і визирнула в чорну порожнечу. Але нічого там не почула.
— Триш? — гукнула вона, і темрява проковтнула її голос.
Тиша.
Вона спантеличено зачинила двері, витягнула свій стільниковий телефон і подзвонила охоронцеві у вестибюль.
— Це Кетрін. А Триш там?
— Ні, пані, — відповів охоронець. — Вона та ваш гість пішли до вас приблизно десять хвилин тому.
— Невже? Але я непевна, що вони добралися до блоку номер п'ять.
— Стривайте, я перевірю. — Кетрін почула, як охоронець заклацав клавіатурою свого комп'ютера. — Маєте рацію. Згідно з даними картки міс Дюн вона ще не відмикала дверей блоку номер п'ять. Приблизно вісім хвилин тому вона здійснила незапланований вхід до... до блоку номер три. Це остання інформація з її картки. Гадаю, дорогою до лабораторії вона вирішила влаштувати гостю невеличку екскурсію.
Кетрін спохмурніла. «Вочевидь, так воно і є». Ця звістка дещо здивувала її, але принаймні Кетрін знала, що Триш надовго не затримається в Мокрому блоці, бо там жахливий сморід.
— Дякую. Мій брат ще не з'явився?
— Ні, пані, ще нема.
— Дякую.
Кетрін поклала трубку, і її серце раптом кольнула тривога. Від цього бентежного відчуття вона на мить заціпеніла і задумалася. Це була та сама тривога, яку вона відчула, коли зайшла до будинку лікаря Абадона. Однак тоді її жіноча інтуїція схибила, і опісля було страшенно незручно перед господарем будинку.
«Все це дурниці», — заспокоювала сама себе Кетрін.
РОЗДІЛ 41
Роберт Ленґдон уважно оглянув піраміду. «Не може бути».
— Давня кодована мова, — сказала Сато, не підводячи очей. — Скажіть мені, що це означає?
На щойно повернутій до них грані піраміди виднілася вервечка з шістнадцяти символів, чітко викарбуваних на гладенькій поверхні.
Андерсон, стоячи біля професора, аж рот від подиву роззявив, шокований побаченим. Шеф безпеки мав такий вигляд, наче щойно перед ним з'явилася якась загадкова клавішна панель.
— Професоре! — озвалася Сато. — Мені здається, ви в змозі це прочитати.
Ленґдон різко обернувся до неї.
— А чому вам так здається?
— Тому що сюди доставили саме вас, професоре. Саме вас для цього обрали. Цей напис схожий на якийсь код, і, зважаючи на вашу репутацію, для мене є очевидним, що вас викликали сюди для того, щоб його розшифрувати.
Ленґдон мусив визнати, що після пригод у Парижі та Римі йому надходив безперервний потік запрошень розкодувати декотрі з найзнаменитіших в історії нерозшифрованих кодів: фестський диск, шифр Дорабелли та загадковий манускрипт Войнича.
Сато пробігла пальцями по напису.
— Скажіть мені значення цих зображень.
«Це не зображення, — подумки заперечив Ленґдон. — Це символи». Цю мову він упізнав миттєво. Шифрована мова сімнадцятого сторіччя. Ленґдон прекрасно знав, як її розкодувати.
— Пані, — сказав він. — Ця піраміда є приватною власністю Пітера.
— Приватна чи не приватна, але якщо вас привезли сюди, у Вашинґтон, саме через цей шифр, то я не залишаю вам вибору в цій справі. Мені потрібно знати, що тут написано.
Раптом гучно запищав смартфон Сато; вона рвучко висмикнула його з кишені і кілька секунд роздивлялася прийняте повідомлення. Ленґдон чимало здивувався, що мобільний зв'язок у Капітолїї сягав таких глибин.
Сато невдоволено буркнула і якось дивно поглянула на Ленґдона.
— Шефе Андерсон, — мовила вона, обертаючись до начальника охорони. — Кілька слів наодинці, якщо можна. — Директор кивнула Андерсонові йти за нею, і вони зникли в непроглядно темному коридорі, залишивши Ленґдона на самоті у мерехтливому світлі свічки, що горіла в Пітеровій кімнаті роздумів.
Шефу Андерсону почало здаватися, що ця ніч ніколи не скінчиться. «Відрізана рука в моїй ротонді? Усипальниця в моєму підземеллі?» На цьому тлі гра за участю «Червоношкірих» почала здаватися незначущою та дріб'язковою.
Вийшовши слідком за Сато у темний коридор, Андерсон увімкнув ліхтарик. Промінь уже ослаб, але то було краще, ніж нічого. Сато відвела шефа на кілька ярдів по коридору, щоб їх не чув Ленґдон.
— Погляньте на це, — прошепотіла вона, подаючи Андерсонові свій «Блекбері».
Той узяв смартфон і примружився на освітлений дисплей. На ньому виднілося чорно-біле зображення: рентгенівський знімок професорової сумки, який Андерсон наказав своїм підлеглим знайти і надіслати директорці. Як і на всіх рентгенівських знімках, предмети з найбільшою щільністю були найяскравішими. І в сумці Ленґдона один такий предмет затьмарював решту. Вочевидь, надзвичайно щільний, цей об'єкт виблискував яскравим діамантом у темній мішанині решти професорових манаток. Його обриси неможливо було сплутати ні з чим іншим.
«І він увесь вечір носив оце у своїй сумці?» Андерсон здивовано поглянув на Сато.
— А чому ж Ленґдон про це нічого не сказав?
— До біса цікаве запитання, — прошепотіла Сато.
— Ця конфігурація... ні, це не випадковість.
