Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗
Задамося простим запитанням: у чому таємниця такого ставлення ханів до синів Олександра Невського?
І щоб ви самі могли дати відповідь, послухаймо Чингісхана:
«11. Ще говорив (Чингісхан): якщо з нашого роду хтось учинить всупереч утвердженому порядку (ясаку) один раз, того треба надоумити словесно: якщо він зробить противне двічі, то нехай впливають на нього красномовством, утретє ж нехай пошлють його у віддалене місце Балджиун — Кулджур, коли він там побуває і вернеться, то схаменеться. Якщо ж він не набереться розуму, нехай закують його в кайдани й посадять до в’язниці. Якщо він вийде звідти добропорядним і розумним — дуже добре: в іншому ж випадку нехай зберуться всі родичі, скличуть спільну нараду і вирішать, що з ним робити» [40, с. 105].
Із синами Олександра поводилися, як з людиною «з нашого роду», якщо вона «вчинить всупереч утвердженому порядку». Вони не потрапляли під дію загальних законів, які поширювалися на решту людей.
Увесь матеріал, викладений в останніх розділах, дає нам право стверджувати велику істину, яку так ретельно приховують московити: Олександр Невський був поріднений з родом Батия, а його діти були нащадками Чингісидів! І Москва в 1272 році була заснована Менгу–Тимуром як поселення для ханського роду.
У цьому немає нічого неприродного і дивного. Ханів, які правили Золотою Ордою, слід вважати розумними людьми і не робити для Московії винятків із загальних правил та законів. Лише тоді історія становлення Московії набере цілісного, неспотвореного вигляду. Інакше вона — карикатура.
Адже подібне освоєння землі народу Моксель чинилося і в наступні століття:
— у XIV столітті хан Узбек заснував місто Мохші (Наровчат), яке стало столицею Золотої Орди; його син Джанібек заснував поселення Тула, яке стало столицею Тульського ханства;
— у XV столітті з’явилося місто Касимов, яке стало столицею Касимовського ханства.
І це лише те, що московським історикам не вдалося приховати.
Наприкінці розділу хочу торкнутися ще двох безперечних істин, що стосуються Москви.
Перша. Москви як населеного пункту не існувало до приходу хана Батия. Професор Казанського університету Д. А. Корсаков чітко вказав, що «Суздальське князівство наприкінці XIII ст. виділяє з себе три уділи: Городецький, Нижегородський і Московський» [64, с. 123–124].
А ще раніше, в 1212 році, «незадовго до своєї смерті Всеволод «розда волості дітям своїм». Старшому, Костянтину, дав Ростов; другому, Юрію — Володимир; третьому, Ярославу — Переяславль; четвертому, Володимиру — Юр’їв. Менших двох синів, Святослава та Іоана, доручив він Юрієві…» [64, с. 123].
Москви, як ми бачимо, в 1212 році не існувало. Її не названо.
Друга. Брехня про Московського князя Михайла Хоробрита, який начебто сидів на московському столі і захищав її під час навали військ хана Батия, спростована церковною історичною літературою.
Послухаймо: «Архангела Михайла Собор, у Москві, в Кремлі… Первинну будівлю цієї церкви деякі автори відносять до початку XIII і навіть до кінця XII століття… інші ж… вважають, що вона була споруджена дерев’яною ще понад 20 років до початку княжіння св. Даниїла, першим… удільним московським князем Михайлом Хоробрим… Втім, жодними історичними фактами не можна підтвердити існування цієї дерев’яної церкви. Істинна і непідвладна жодним сумнівам історія цієї Соборної церкви починається з часів Великого Князя Івана Даниїловича Калити» [43, с. 302].
Така історична правда про Москву, її заснування та її першого князя з роду Бату–хана — Данила.
8
Ми не станемо вивчати історію становлення Московії так, як це пропонує російська історіографія. Всі ті розповіді наповнені суцільною брехнею і вигадками. Немає часу спростовувати один за одним ці факти. З огляду на вік, мені не встигнути завершити цю копітку працю. Моє завдання полягає в тому, щоби прорубати просіку до істини, дати можливість науковцям вийти на шлях цієї істини і критично вивчити весь історичний матеріал, поданий Москвою про своє становлення, про своїх князів.
Проявляйте більше завзяття та відваги, уважності й принциповості — і ви пройдете цей славний шлях спростування московської історичної брехні.
Українські історики зобов’язані спростувати і заперечити цю величезну брехню, адже вона викрала нашу старовину, наше минуле і поставила під сумнів наше майбутнє. Ми не маємо права ухилятися від цього грандіозного історичного завдання.
Тому ми будемо вивчати становлення Московського улусу Золотої Орди за вузловими подіями і тими незаперечними фактами, які залишила історія і які не викликають сумнівів, тому що їх підтверджують зовнішні незалежні джерела.
Звернімося до початку XIV століття.
У Золотій Орді в той час на царському троні сидів хан Тохта. Він управляв Ордою одноосібно і жорстко, оскільки в 1300 році знищив старійшину роду Чингісхана — темника Ногая і цим на довгі роки припинив зазіхання на ханський престол. Хан Тохта царював з 1291 до 1312 року. З 1312 року ханом Золотої Орди став Узбек, який правив до 1342 року.
Вже зазначалося, що з 1312 року в місті Наровчаті, столиці Золотої Орди, хан Узбек карбував монети. Тобто Наровчат із прилеглими землями ще в роки царювання Тохти був важливим удільним улусом Орди, бо пізніше в ньому сидів сам хан зі своїм оточенням. Ми перед тим довідалися: великий баскак Московського удільного улусу тримав свою резиденцію в Кремлі і в 1357–му, і в 1477 році.
Московський, Рязанський, Тверський, Володимирський та інші улуси Золотої Орди були зобов’язані поставляти в армію хана певну кількість воїнів. Бо вся Золота Орда була побудована за військовим принципом: десяток, сотня, тисяча, тьма. Про це свідчили російські історики. Послухаймо:
«Кожен індивідуум… належав до якогось десятка. Кожен десяток мав окремого начальника: з десятків складалися сотні, із сотень — тисячі, а з тисяч — десятитисячі, або тьми, і всі ці відділи мали окремих начальників… Тьма складала вже окрему область, якщо не на самому початку існування Орди, то згодом. Поряд із туменами існували улуси, більш відомі в народі, ніж тумени…
Такий поділ Чингіз–Ханової монархії був перенесений і в Золоту Орду…» [40, с. 47–48].
Наведу ще одну істину, якої свято дотримувалися в Золотій Орді і яку заповів у своїй Ясі Чингісхан:
«12. Ще сказав (Чингісхан. — В. Б.): темники, тисячники та сотники повинні так утримувати своє військо в порядку і готовності, щоб у будь–який час, як прийде наказ і розпорядження, сідали на коня, не очікуючи дня вночі» [40, с. 105].
Коли російські історики пишуть, що великий князь невчасно виступив, бо не зумів зібрати війська, знайте — то чергова московська брехня. За це князя (сотника або тисячника) усували від посади і знищували. Бо в тій же Ясі чітко записано:
«4. Ще говорив: усякого…, який не може впорядкувати свій десяток, ми проголошуємо винним з жінкою і дітьми, і вибираємо… (на його місце. — В. Б.) когось із його десятка. Так само (чинимо) з сотником, тисячником і темником» [40, с. 102–103].
Ми навели ці закони Чингісхана, які свято виконувалися у Золотій Орді за ханів Тохти й Узбека, неспроста. Вони мали прямий і безпосередній стосунок до Московського улусу (князівства) того часу.
У першому томі нашої книги дуже докладно описано боротьбу за владу в ростово–суздальській землі, що тривала з 1304 до 1328 року. Не станемо повторно вертатися до аналізу мерзенних діянь московитів. Виклад тих подій в московській історіографії має концептуально неправдивий характер. Ось звідки він походить. Згідно з твердженням російської історії, великим князем Володимирським з 1317 року став старший син Данила, тобто внук Олександра Невського — Юрій Данилович. Після внутрішніх чвар між Юрієм і Михайлом Тверським, які тривали в 1317–1318 роках і в яких загинула дружина Юрія, сестра хана Узбека — Кончака, обидвох князів викликали у ставку хана, яка розташовувалася «на березі моря Сурозького, або Азовського, в гирлі Дону».
