Моксель, або Московія. Книга трейтя - Білінський Володимир Броніславович (книги без регистрации полные версии .txt) 📗
22 листопада 1318 року Михайла Тверського страчено за вироком суду, який очолював Кавгадий.
Зверніть увагу, навіть М. М. Карамзін був змушений визнати, що хан Узбек довго вагався і не затверджував рішення суду. Мабуть, він мав інформацію, яка спростовувала докази звинувачення.
Наведемо слова М. М. Карамзіна: «Узбек… остерігався бути несправедливим, врешті, обманутий згодою несумлінних суддів, однодумців Георгієвих (Юрія. — В. Б.) і Кавгадиєвих, затвердив їх вирок» [41, том IV, с. 258].
Проте найцікавіше відбувалося далі. Хан Узбек зі своїми військами рухався до кордону з Хулагуїдами, щоб розпочати з ними війну. Навіть ВРЕ (третє видання) підтверджує факт війни 1319–1320 років.
А ось що на цю тему повідомляв М. М. Карамзін:
«Узбек їхав тоді… до берегів Тереку з усім військом, багатьма знаменитими данниками і Послами різних народів» [41, том IV, с. 257].
Цілком природно, що військова дружина Володимирського улусу, швидше за все — тьма, перебувала у складі військ хана Узбека в тому воєнному поході. Але сталося неймовірне: князь Юрій раптово покинув війська хана і вже до літа 1319 року опинився у Новгороді, де разом із новгородцями «від 12 серпня до 9 вересня» облягав Виборг.
Проте ще більші несподіванки очікують нас попереду.
Зауважте, ми викладаємо події чітко за російськими джерелами, у їхньому хронологічному порядку.
Знову надамо слово М. М. Карамзіну:
«Дмитро Михайлович (Тверський. — В. Б.) виходив для себе в Орді титул Великого Князя, і Цар Узбек прислав з грамотою вельможу, Севенч–Бугу, возвести його на престол Володимирський. Марно Георгій (Юрій. — В. Б.) молив Новгородців йти разом з ним до Володимира, він мав їхати туди сам і дорогою ледь не потрапив у руки Олександра Михайловича Тверського, який відняв у нього обоз і казну. Георгій тікав до Пскова… стурбований власною небезпекою, Великий Князь (??? — В. Б.) поїхав у Новгород… Довідавшись, що Дмитро Михайлович, окрім покровительства Узбекового, має сильне військо у Великому Князівстві і що народ, який любив його батька (Михайла Тверського. — В. Б.), сердечно ставиться й до сина, Георгій наважився на деякий час залишитися у Новгороді, бо міг через відсутність втратити і цей важливий престол. Новгородці ходили з ним до берегів Неви і там, де вона витікає з Ладозького озера, на острові Оріховому, заклали фортецю Оріхівську…» [41, том IV, с. 265–266].
Перш ніж прояснити московську побрехеньку, зауважу читачам, що в тому ж 1319 році, коли Юрія при армії не було, хан Узбек стратив знаменитого Кавгадия — людину ханської крові. Про це російські історики чомусь намагаються замовчувати. Мабуть, зі скромності. До речі, і Дмитро Тверський призначений Великим володимирським князем все того ж знаменитого 1319 року.
Так що ж насправді відбулося в далекому 1319 році? Що намагається прикрити своїм словоблуддям московська історія?
Ці питання винятково важливі, адже за ними стоїть зміна династії Рюриковичів на династію Чингісидів у майбутній Московській державі. Тому простежимо цей процес особливо ретельно.
Отже, без сумніву, Олександр Невський був одружений з дочкою хана Батия, інакше хан Узбек ніколи не віддав би свою сестру Кончаку за онука Олександра Невського — Юрія. Васал і раб хана не мав права на подібну честь. Це — аксіома, і вона справді незаперечна, якщо опиратися на арабських та перських істориків, які пишуть про хана Узбека (див. праці В. Г. Тизенгаузена). Про це ж говорить і російський професор І. М. Березін. Послухаймо:
«Права монгольського дворянства полягали у начальствуванні над нижчими і у звільненні від податків та повинностей. Вищі шляхетські роди не змішувалися з нижчими: для їхнього розпізнання служили свого роду герби — тамги» [40, с. 49].
У нашому випадку йдеться не просто про знаменитий рід, а про рід царський, божественний. Тому московська брехня зовсім недоречна.
Сьогодні тяжко встановити, в якому місяці 1319 року Юрій втік від Узбека. Швидше за все, він утік з Володимира, куди був посланий ханом, щоб доправити гроші для армії. Але це не має значення, бо вся оповідь — вигадана. Вона прикриває значно важливіший факт. Зверніть увагу: в Новгороді завжди сиділи представники хана — баскаки, які не могли допустити Юрія до «новгородського престолу». Щось же з ними трапилося, що вони не заарештували князя ні у Пскові, ні в Новгороді. Про це ми дізнаємося пізніше — на той час їх (баскаків) у Новгороді і Пскові не стало, бо ті міста підпорядкував собі литовський князь Гедимін. М. М. Карамзін про це промовчав, інакше б його розповідь про «великого князя Юрія» перетворилася на пусту побрехеньку. Але московити у своїй облуді пішли далі, бо приписали своєму московському князеві укладення Оріхівського миру.
Послухаймо М. М. Карамзіна:«… юний Король Магнус надіслав вельмож у стан Георгіїв (Юрія. — В. Б.) з доброзичливою пропозицією, для обопільної користі. Її було прийнято» [41, том IV, с. 266].
Так у вільних новгородців поцупили 30–річний період їхньої героїчної історії і приписали московиту–втікачеві. Брехали багато, по–серйозному.
Мені довелося спеціально звертатися до «Грамот Великого Новгорода та Пскова», виданих у 1949 році Інститутом історії Академії наук СРСР. У них під № 38 міститься «Оріховецький договір», де чітко сказано: «1323 р. серпня 12–договірна грамота Новгорода зі Швецією про Мир».
Латинський текст договору поданий за «списком XV століття». Договір зберігається у Державних архівах Фінляндії та Швеції і відомий як Ньотерборзький договір (або Пахкинасереський мир) 1323 року. До цього договору князь–утікач, московит Юрій Данилович не має абсолютно ніякого стосунку. Якщо у когось є сумніви щодо цього—може звернутися до першоджерел. їх можна знайти у додатку «Література».
Читачі, сподіваюся, звернули увагу на те, яку велетенську масу брехні намагаються запхнути московити у розповідний каркас власної історії. Дивом дивуєшся, як можна так нахабно і безсоромно брехати.
Але вернімося в далекий 1319 рік. Якщо на хвилину припустити, що Юрій Московський опинився в Новгороді і Пскові з дозволу хана Узбека, то абсолютно необгрунтованим виглядає скинення Юрія з посади і призначення на володимирський стіл Дмитра Тверського. Ще більше незрозуміле перебування Юрія в Новгороді довгих 6–7 років, далеко від його вотчини — Московського улусу. Але якщо пригадати, що після страти Михайла Тверського настає смерть Кавгадия і втеча Юрія в Новгород, то абсолютно обґрунтоване призначення Дмитра Тверського Великим володимирським князем.
Цілком очевидно, що Юрій потрапив у немилість до хана Узбека і підлягав покаранню. За дрібні провини великих князів з посади не знімали, тим більше, що Юрій Данилович належав до роду Чингісидів.
Мені довелося довго шукати причину зневаги хана Узбека до московского князя Юрія Даниловича. Лише у старому Никоновському зводі ця причина ледь привідкрита. Послухаймо:
«Того ж літа князь великий Юр’ї Данилович взя срібло вихідне (тобто ханську данину. — В. Б.) у Тверських князів і по докінченні не поїде проти царського посла, але поїде зі сріблом в Новеград Великий» [72, том 10, с. 188].
Никоновський літопис зводить питання втечі князя Юрія до звичайної крадіжки та привласнення данини, зібраної для хана Узбека. Мабуть, данину було зібрано не тільки з тверитян, а й з усієї землі Моксель. Жадібність московитів відома здавна. І вона, швидше за все, відіграла якусь роль у втечі Юрія в Новгород. Але попри цю, існували й інші причини. Ми про них говорили. Цілком очевидно, що основною причиною був наклеп на тверського Великого князя Михайла, внаслідок чого того було страчено.
Наклепи і розбрат з’явилися в ханській армії під час воєнного походу на Кавказ і тому викликали обурення і зневагу до Юрія Московського з боку не лише Узбека, а й усього командного складу армії.
Словесним лушпинням про «Великого володимирського князя» Юрія, про «Оріхівський договір», про «Новогородський престол» прикриті значно вагоміші факти, а саме: в Московський улус зі ставки хана Узбека прибув військовий загін, так звана «рать Ахмила», під керуванням Івана Калти й Ахмила. Швидше за все, Калта й Ахмил були царевичами–огланами. Бо, перебуваючи у воєнному поході на Кавказі, Узбек міг послати у Москву тільки особливо довірених людей. Тим більше, що питання стосувалося представника роду Чингісхана — Юрія Московського, внука доньки Батия. Допитувати Чингісида, а тим більше вершити над ним суд могли тільки самі Чингісиди. Ми з цього приводу вже цитували Ясу Чингісхана. Не будемо повторюватися.
