Сніговик - Несбьо Ю (лучшие книги .txt) 📗
Беккер відкинув цигарку на цементну підлогу, потягнувся до піджака і вийняв з кишені чорну записну книжку:
— Я знайшов це того дня, коли зникла Бірта. Блокнот лежав у шухляді її письмового стола. Навіть не вважала за потрібне заховати. На перший погляд, зовсім невинний щоденничок. Щоденні замітки, щоб ні про що не забути, і телефонні номери. Проте коли я намагався дізнатися в довідковій, що це за номери, то виявилося — таких не існує. Вона їх зашифрувала. Хоча, боюся, ця хвойда не була вправним шифрувальником: мені вистачило дня, щоб їх розшифрувати. Усі до єдиного.
Ерік Лоссіус володів і керував фірмою «Завантаження та перевезення», яка займалася, зрозуміло, вантажними перевезеннями й непогано почувалася у цій не надто прибутковій галузі завдяки фіксованим цінам, агресивній маркетинговій політиці, дешевій іноземній силі та типовій угоді, за якою оплата готівкою проводилася після того, як речі вже були завантажені, але до того, як відправлялися за вказаною адресою. Лоссіус не втратив грошей ані на жодному клієнті, бо, окрім усього іншого, в угоді було дрібним шрифтом зазначено, що термін для подання скарг про ушкодження та втрати при перевезенні становить лише два дні. Тому дев’яносто відсотків відносно великої кількості скарг надходили пізніше обумовленого терміну і не розглядалися. Щодо решти десяти відсотків, то Ерік Лоссіус віртуозно використовував усі бюрократичні прийоми, і ті робили його абсолютно неприступним для будь-яких скаржників, і навіть звичайні рекламаційні справи були такими виснажливими, що люди, які після переїзду побачили своє піаніно розбитим або недорахувалися плазмового телевізора, врешті-решт здавалися.
Ерік Лоссіус прийшов у цей бізнес зовсім юним і працював спочатку в попереднього власника «Завантаження та перевезення». Той був другом його батька, і, власне, батько й наполіг, щоб Ерік пішов туди працювати.
— Хлопець надто непосидющий для школи, але зарозумний, щоб стати мерзотником, — сказав він власникові. — Можеш узяти його до себе?
Спочатку Еріка взяли на посаду менеджера по роботі з клієнтами. Він отримував тільки відсоток від угоди й зарекомендував себе як старанний і працелюбний працівник. Він був привабливим чоловіком. Від матері йому дісталися карі очі, а від батька — густе кучеряве волосся. Коли жінки бачили перед собою юного атлета, вони забували, що можна замовити перевезення в іншій фірмі, і підписували угоду на місці. А він був кмітливий, вправний, отож, коли жінки просили його зайнятися ще якоюсь роботою, виявляв такт та почуття міри.
Ціни тоді були низькими, а розміри компенсації за збитки або втрату при перевезенні — високі. За п’ять років фірма мала доволі високий оборот, а Ерік став правою рукою власника у всьому, що стосувалося бізнесу. Якось, коли вони переносили стіл до нового кабінету Еріка, що був поверхом вище, поряд з кабінетом власника, із шефом стався інфаркт, він упав і помер на місці. Наступними днями Ерік утішав вдову, як умів — а вмів він досить непогано, — і за тиждень після похорону вони зійшлися при майже символічній зміні в структурі їхнього, як висловився Ерік, «маленького підприємства, яке працює у ринковому сегменті з низькою прибутковістю, високим ризиком та майже не існуючими гарантіями». У розмові він не раз підкреслював, що для нього найголовніше, аби справа усього життя дорогого небіжчика не заглухла, а перейшла до надійних рук. Коли він промовив це, в його карих очах блиснула сльоза, а вдова, ніжно торкнувшись його долоні, сказала, що тепер він має неодмінно особисто з’являтися до неї й доповідати про стан справ.
Так Ерік Лоссіус став власником «Завантаження та перевезень» і насамперед викинув до смітника усі скарги про пошкодження та втрату вантажу, переписав типовий контракт та надіслав листи із пропозицією послуг усім домовласникам найдорожчого та найпрестижнішого району Осло — західного, куди і переїжджали частіше, і платили більше.
У тридцять років Ерік Лоссіус зміг собі дозволити два «БМВ», дачу в околицях Канна та велику віллу в районі Твейта, де блочні будинки (в одному з яких він виріс) не заступали сонця. Коротше, він зміг собі дозволити Каміллу Санден.
Камілла була саме із західного Осло і походила з роду збанкрутілих власників бізнесу готового одягу. Вона жила в Бломменхольмі, районі, який здавався синові простого трудяги таким же дивним, як і французькі вина, які він тепер у себе в Твейті складував у підвалі метровими штабелями. Коли він увійшов до цього великого будинку й побачив усі речі, готові до перевезення, він помітив і те, чого ще не мав, але мав отримати: стиль, клас, аристократизм та непоказну пиху, яку чемні посмішки тільки підкреслювали. І все це уособлювала Камілла, яка сиділа на балконі й дивилася на Осло-фіорд крізь великі сонцезахисні окуляри. Окуляри, як зрозумів Ерік, запросто могли бути куплені на найближчій бензозаправці, але на ній виглядали як «Гуччі», «Дольче і Габбана» та решта інших марок, як у біса вони там називаються.
Тепер він знав, як вони називаються. Усі.
Він перевіз їхні речі, окрім кількох картин, які пішли на продаж. Вони переїхали до будинку, значно меншого за розміром та у значно менш фешенебельному місці. Від них не надійшло жодної скарги про втрату, вони не згадали ані про жодну з тих речей, що він поцупив з їхнього вантажу. Навіть коли Камілла, вже Лоссіус, стояла у вінчальній сукні в церкві у Твейті, а поруч мовчки стояли свідки — хлопці із блочних будинків з робочих околиць, батьки Камілли ані словом, ані поглядом не показали, що не схвалюють вибір дочки. Напевне, тому, що бачили: Камілла та Ерік певним чином доповнюють одне одного: у нього нема стилю, а в неї — грошей.
Ерік поводився з Каміллою, наче з принцесою, а вона йому це дозволяла. Він робив усе, як їй хотілося, і навіть — коли вона поставила вимогу — облишив заходити до неї в спальню, за винятком моментів, коли чекав на неї перед виходом у світ або візитом гостей, тобто його друзів дитинства. Вона час від часу цікавилася, чи кохає він її насправді, і сама потроху звикла до цього цілеспрямованого трудоголіка зі східного Осло.
А Ерік був задоволений існуючим станом речей. Він із самого початку зрозумів, що Камілла — не з палких жінок, власне, тому в його очах вона і стояла значно вище за інших — простацьких дівчат, до яких він звик. Свої фізіологічні потреби він вдало задовольняв за допомогою клієнток фірми. Ерік дійшов висновку, що переїзди та від’їзди дуже впливають на людей, роблять їх більш сентиментальними та відкритими щодо нових можливостей. І він злягався із самотніми жінками, розлученими, заміжніми, жінками, які живуть у цивільному шлюбі. Трахав їх на обідніх столах, на сходах, на матрацах, загорнутих у поліетилен, і на свіжовимитому паркеті під голими стінами, від яких відбивалася луна, а сам у цей час думав, що б такого іще купити Каміллі.
Найпривабливіше було те, що цих жінок він більше ніколи не бачив. Вони ось-ось мали або переїхати, або поїхати з країни. Що вони і робили. За винятком однієї.
Бірта Олсен була темноволосою красунею з тілом, гідним журналу «Пентхаус». Вона була молодша за нього, а дзвінкий голос та манера висловлюватися робили її зовсім дівчиськом. Вона була вагітна на другому місяці і збиралася переїхати з рідної Твейти на Хоффсвейєн до батька майбутньої дитини, якогось чоловіка із західного Осло, який до того ж збирався з нею одружитися, — і в цьому долі Бірти та Еріка були чимось схожі. І тут, узявши її на простому сосновому стільці посеред обшарпаної вітальні, він зрозумів, що без такого сексу обійтися вже не може.
Іншими словами, Ерік Лоссіус знайшов свою половину.
Він думав про неї, як думає чоловік, який і гадки не припускає, що вона хоче не того самого, що й він, себто — затрахати одне одного до втрати свідомості. І, власне, це їм вдавалося. У будь-якому разі вони стали зустрічатися не рідше як раз на місяць у спустілих квартирах, звідки мешканці переїхали або куди от-от мали в’їхати. І завжди їхні зустрічі супроводжувалися ризиком: у будь-який момент їх могли заскочити, і тому вони були швидкими, сповненими ентузіазму, але одноманітні. Але все одно Ерік Лоссіус радів цим зустрічам, як дитина Різдву: це було нетерпляче та щире очікування, яке тільки посилювалося при думці, що воно завжди буде виправдане. У них було паралельне життя у паралельних світах, і все це, здається, їй підходило, як і йому. Так вони і продовжували зустрічатися, зробивши перерву тільки на час пологів, які, на щастя, відбулися за допомогою кесаревого розтину, на час відпусток та короткочасної й легкої венеричної хвороби, джерело якої він не міг, та й не намагався визначити. Так минуло десять років, і от перед Еріком Лоссіусом, посеред порожньої квартири в районі Торсхов, сидить на пакувальному ящику високий, коротко стрижений чоловік і голосом, як у газонокосилки, запитує, чи був він знайомий із Біртою Беккер.
