Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав (бесплатные серии книг .TXT) 📗

Всі ці міркування він висловив одним реченням, з яким і звернувся до Швейка:

— Ви якийсь дегенерат. Ви знаєте, що це таке дегенерат?

— У нас на розі Боїште і Катержинської вулиці, насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, також жив один дегенерат. Батько його був якийсь польський граф, а мати повитуха. Він замітав вулиці, а в шинках не дозволяв себе називати інакше, як пан граф.

Поручник визнав за найкраще покласти цьому всьому край і твердо сказав:

— Слухайте, телепню, осляче ви копито! Негайно йдіть до каси, купіть собі квиток і їдьте до Будейовиць. Коли я вас іще раз тут побачу, розправлюся з вами як з дезертиром. Abtreten!

Не опускаючи руки від козирка, Швейк не рушив з місця.

Поручник вереснув:

— Marsch hinaus! [68] Чули ви, abtreten, чи ні? Капрале Паленек, відведіть цього ідіота до каси й купіть йому квиток до Чеських Будейовиць.

За хвилину капрал Паланек знову з’явився в канцелярії. У прочинені двері з-за Паланека виглядало добродушне Швейкове обличчя.

— Що там знову?

— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — таємниче прошепотів капрал Паланек, — у нього немає грошей на дорогу і в мене теж. Задарма не хочуть везти, бо він не має військових документів, які б свідчили, що він їде в полк.

Поручник недовго зволікав із соломоновим вирішенням важкого питання.

— То хай іде пішки, хай його посадять у полку за те що спізнився. Хто з ним тут буде воловодитись?

— Нічого не вдієш, приятелю, — вийшовши з канцелярії, сказав капрал Паланек Швейкові. — Хочеш не хочеш, а мусиш, бра, пішки тарабанитись до Будейовиць. У нас у вартівні лежить буханець пайкового хліба, то дамо тобі його на дорогу.

Швейка напоїли чорною кавою й дали йому, крім буханця хліба, ще й папушку солдатського тютюну на дорогу. За півгодини він вийшов темної ночі з Табора, наспівуючи старовинну вояцьку пісню:

Біс його знає, як воно трапилося, але бравий вояк Швейк, замість того щоб іти на південь до Будейовиць, ішов та йшов прямісінько на захід.

Він ішов битим шляхом, занесеним снігами, загорнувшись від морозу в свою солдатську шинелю, наче останній солдат з наполеонівської гвардії, який повертався з походу на Москву, лише з тією різницею, що Швейк весело співав:

А по засніжених лісах у нічній тиші летів такий відгомін, що аж по селах розгвалтувалися собаки.

Коли Швейку набридло співати, він сів на купу щебеню при дорозі, запалив люльку і, відпочивши, пішов далі назустріч новим пригодам будейовицького анабасису ^{96} .

2. ШВЕЙКІВ БУДЕЙОВИЦЬКИЙ АНАБАСИС

Античний полководець Ксенофонт ^{97} без карти пройшов усю Малу Азію, побував бозна-де. Стародавні готи чинили свої напади також без топографічних знань. Завжди просуватися вперед — це і є анабасис. Пробиратися незнайомими країнами, потрапляти в оточення ворогів, які вичікують на найближчу нагоду, щоб скрутити тобі в’язи. Та коли в кого була така мудра голова, як у Ксенофонта або як у тих розбійників з різних племен, що прийшли до Європи хтозна-звідки — від Каспійського або Азовського морів, — той під час походів творив справжні дива.

Римські легіони Цезаря, потрапивши так само без карти аж ген на північ до Галльського моря, вирішили — нібито їм було ще не досить отих приємностей походу — повернутися до Рима іншою дорогою. І потрапили туди. Мабуть, саме з того часу й кажуть, що всі дороги ведуть до Рима.

Так само всі дороги ведуть і до Чеських Будейовиць, у чому бравий вояк Швейк був цілком переконаний, коли замість Будейовицького краю побачив села Мілевської округи.

Однак він, не зупиняючись, ішов далі, бо хіба може якесь там Мілевське перешкодити будь-якому бравому воякові все ж таки колись дійти до Чеських Будейовиць.

Таким чином, за деякий час Швейк опинився біля Кветова, на захід від Мілевська. Він уже переспівав усі, які знав, військові пісні про солдатські походи й перед Кветовом був змушений почати спочатку:

Якась стара бабуся, повертаючись із костьолу дорогою, що вела з Кветова до Вражи й далі на захід, похристиянському привіталася з Швейком і зав’язала з ним розмову:

— Добрий вечір, солдатику, чи далеко прямуєте?

— Іду я, матінко, в полк до Будейовиць, — відповів Швейк, — до цісаря на війноньку.

— Та ви ж ідете не в той бік, солдатику! — вжахнулася бабуся. — Сюдою ви зроду-віку туди не доберетеся. Це дорога прямісінько на Клатов.

— Я гадаю, — шанобливим тоном відповів Швейк, — що і з Клатова можна дістатися до Будейовиць. Хоч це, правда, добра прогулянка для людини, що поспішає чимдуж до свого полку, старається вчасно прибути на місце, Щоб не мати, боронь боже, якихось неприємностей.

— У нас теж був один такий шибеник. Звали його Тонічек Машків, — зітхнула бабуся. — Отож мав їхати до Пльзня, в ополчення. Він родич моєї небоги. Поїхав. А за тиждень його вже шукали жандарми, бо не доїхав по полку, а ще за тиждень він з’явився в нас у цивільному одязі й казав, буцімто його пустили додому у відпустку. Тоді староста пішов на жандармський пост, а ті вже його з цієї відпустки й витягли. Вже й листа написав з фронту, поранений, ноги позбувся!

Бабуся співчутливо подивилася на Швейка:

— Почекайте мене ось у тому лісочку, солдатику. Я винесу вам картопляної юшки, хоч трохи зігрієтесь. Нашу хату звідсіля видно: бачите, ген там за лісочком, трохи праворуч. А через наше село Враж, боронь боже, не йдіть, бо в нас жандарми, як тії шуліки. Потім з лісочка подайтеся на Мальчин. До Чижової, вояченьку, не заходьте. І там не жандарми, а справжні гицлі: хапають дезертирів. Прямуйте лісом аж до Седльців біля Гораждовиць. Там дуже добрий жандарм: він кожного пропускає через село. А папери хоч якісь маєте?

— Ні, матусю, не маю.

— Тоді й до Седльців не потикайтеся, йдіть ліпше на Радомишль, та глядіть, прибудьте туди надвечір, коли вже всі жандарми сидітимуть у шинку. Там на Долішній вулиці за Флоріаном розшукайте домок, такий собі голубенький, і спитайте господаря Меліхарка. То мій брат. Поклоніться йому від мене, а він уже вам покаже, як потрапити до тих Будейовиць.

Швейк чекав на бабусю в лісочку більше ніж півгодини; потім грівся картоплянкою, яку йому принесла бідна старенька в горщику, загорнутому в подушку, щоб не прохолов, а вона тим часом дістала з клуночка окраєць хліба і шматок сала, засунула все це Швейкові в кишеню, перехрестила його і сказала, що в неї у Будейовицях два онуки.

Потім ще раз докладно повторила, якими селами йому йти, а які минати. Наостанці витягла з кишені спідниці крону, щоб, мовляв, Швейк купив собі у Мальчині горілки на дорогу, бо до Радомишля добра миля.

За порадою бабусі, Швейк обминув Чижову і пішов на схід у напрямі Радомишля, гадаючи, що до тих Будейовиць можна дійти з будь-якої частини світу.

З Мальчина Швейк ішов із старим гармоністом, його він здибав у шинку, де купував собі горілку на ту «добру милю» до Радомишля.

Гармоніст вважав Швейка за дезертира і порадив йому йти разом до Гораждовиць. Він має там заміжню доньку. Її чоловік також дезертир. Гармоніст, за всіма ознаками, у Мальчині хильнув зайвого.

— Вона свого чоловіка вже два місяці ховає в стайні, — спокушав він Швейка, — то й тебе сховає, і сидітимете ви там аж до кінця війни, вдвох не буде сумно.

Швейк чемно відмовився, і це гармоніста дуже образило. Він повернув геть від Швейка, погрожуючи, що йде донести на нього жандармерії в Чижовій. У Радомишль Швейк потрапив надвечір і зразу ж пішов розшукувати господаря Меліхарка, на Долішній вулиці, за Флоріаном. Передав йому поклін від сестри з Вража, але на старого це не справило аж ніякого враження.