Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Дякую, пані. Я радий, що голова у вас працює швидше, ніж рука вашого друга. Може, це й не дуже вартісний трактир, але він мій, і мені хотілося б зберегти його в цілості.
— Немає за що, — відповіла Келен. — У вас знайдеться для нас кімната?
Шинкар знову перекотив язиком тріску.
— Нагорі, праворуч по коридору, в самому кінці, є кімната із засувом.
— Зовні залишилися двоє наших друзів, — сказав Річард. — Мені знадобиться допомога, щоб віднести їх наверх.
Шинкар кивнув у бік сидить за столами наброду.
— Краще, щоб ці хлопці не бачили, що ви пов'язані з пораненими товаришами. Піднімайтеся-ка краще в кімнату. Вони всі від вас цього чекають. Мій син зараз на кухні. Ми принесемо ваших друзів по чорних сходах. Ніхто нічого не дізнається. — Річарду ця пропозиція прийшлася явно не по душі. — Доведеться тобі, друже, мені довіритися, — тихо додав шинкар, — інакше твої друзі можуть постраждати. До речі, мене звуть Білл.
Річард глянув на Келен. Її обличчя було непроникне. Він зустрівся очима з шинкарем. Ця людина не здавалася суворою і впертою, але вона не виглядала і хитруном. І все ж на карту поставлено життя його друзів. Річард постарався надати голосу загрозливих ноток.
— Гаразд, Білл. Ми зробимо, як ти пропонуєш.
Білл злегка посміхнувся і кивнув, перекотив тріску в інший кут рота.
Річард і Келен піднялися в кімнату і стали чекати. Через низьку стелю кімната здавалася дуже незатишною. Стіл, ліжко, запльовані стіни, чадяча лампа. Жодного вікна. Огидний сморід. Келен опустилася на ліжко. Річард почав міряти кімнату кроками. Дивлячись на нього, і Келен відчулала себе незатишно. Нарешті Річард підійшов до неї.
— Я не можу повірити в те, що ти це зробила.
Вона піднялася і подивилася йому в очі.
— Головне — результат, Річард. Якби я не втрутилася, ти наразив би нас на небезпеку. Через дрібницю.
— Але ці люди подумають…
— Тебе турбує, що вони подумають?
— Ні… але… — Він відчув, що червоніє.
— Я присягнулася віддати життя в захист Шукача. І я піду на все, щоб захистити тебе. — Вона багатозначно подивилася на нього, піднявши брову. — На все.
Зовсім розгублений, він шукав спосіб висловити обурення. Але водночас йому не хотілося, щоб це виглядало так, ніби він на неї злиться. Річард стояв на краю прірви. Одне невірне слово, і він зробить крок через край. І буде дуже важко повернутися. Річард все ще відчував, як кров стукає у нього в скронях, закликаючи до насильства. Важко було зрозуміти, яким чином лють затьмарила йому розум, ще важче було пояснити це Келен. І все ж, дивлячись у її зелені очі, він відчув, як гнів стихає.
— Річард, ти повинен пам'ятати про те, хто ти.
— Не зрозумів?
— Даркен Рал. Ось що має тебе турбувати. Ті люди, внизу, нас не стосуються. Ми повинні просто пройти повз них. Не більше того. Не турбуйся про них. Не варто. Направ всі сили на нашу справу.
Він глибоко зітхнув і кивнув.
— Ти права. Прости мене. Ти зробила сміливий вчинок, хоча мені це й не сподобалося.
Вона обняла Річарда і поклала голову йому на груди. У двері тихенько постукали. Переконавшись, що це Білл, Річард відсунув засув. Шинкар з сином внесли Чейза і дбайливо опустили його на підлогу. Коли син, довготелесий юнак, побачив Келен, він раптом відчув, що безнадійно закохався. Хоч Річард і розумів його, він все ж не міг цього схвалити.
— Це мій син, Ренді, — Білл тицьнув у нього пальцем.
А Ренді, як заворожений, дивився на Келен. Білл повернувся до Річарда, витираючи лисину тією самою брудною ганчіркою, яка бовталася в нього на плечі. В роті шинкаря все ще була тріска.
— Ти не сказав, що твій друг — Делл Брендстон.
— У чому проблема? — До Річарда повернулася колишня підозрілість.
Білл посміхнувся.
— Не в мені. У нас з вартовим кордону були деякі розбіжності, але він чесна людина. Він не приносить мені неприємностей. Іноді зупиняється тут, коли приїжджає у справах. Але якщо ті хлопці, внизу, дізнаються, що він тут, то розірвуть його на шматки.
— Спробують розірвати… — Поправив Річард.
Білл посміхнувся.
— Ми принесемо його.
Як тільки вони вийшли, Річард простягнув Келен дві срібні монети.
— Коли вони повернуться, дай одну хлопчиську і попроси його відвести наших коней на конюшню і як слід за ними доглянути. Скажи, що якщо вночі він їх постереже, а до світанку приготує в дорогу, ти додасиш ще одну.
— А чому ти думаєш, що він погодиться?
Річард посміхнувся.
— Не хвилюйся, якщо ти попросиш — зробить. Просто посміхнися йому.
Повернувся Білл, несучи на спині Зедда. Ренді йшов слідом, тягнучи дорожні мішки. Білл обережно опустив вартового на підлогу поруч з Чейзом. Він глянув на Річарда з-під кошлатих брів і повернувся до сина.
— Ренді, принеси дамі таз і глечик з водою. І рушник. Чистий рушник. Вона, мабуть, хоче вмитися.
Ренді позадкував, посміхаючись і плутаючись у власних ногах. Білл подивився йому вслід і повернувся до Річарда. Він довго розглядав гостя, навіть вийняв з рота тріску.
— Ці двоє дуже погані. Не стану питати, що з ними сталося, хлопець з головою не став би розповідати, а ти, я думаю, хлопець з головою. У нас тут немає лікаря, але поблизу є дехто, хто зможе допомогти. Це Еді. Її прозвали кістяною жінкою. Багато її бояться. Ті, внизу, і близько б до неї не підійшли.
Річард згадав, що Чейз називав Еді другом. Він насупився.
— Чому?
Білл кинув погляд на Келен і, примружившись, знову подивився на Річарда.
— Вони дуже забобонні. Думають, що Еді приносить нещастя. Та й живе вона біля самого кордону. Кажуть, що ті, хто припав їй не по вподоби, чомусь помирають. Зауваж, я не стверджую, що це правда. Сам я в це не вірю. Швидше за все вони це придумали. Вона не знахарка, але я знаю людей, яким вона допомогла. Може, їй вдасться допомогти вашим друзям. Принаймні, будемо на це сподіватися. Інакше вони довго не протягнуть.
Річард провів долонею по волоссю.
— А як нам знайти кістяну жінку?
— Звернете за стайнею, потім стежкою наліво. Це в чотирьох годинах їзди.
— А чому ти нам допомагаєш? — Запитав Річард.
Білл посміхнувся і склав руки на грудях.
— Давайте вважати, що я допомагаю вартовому кордону. Він тримає в узді декого з моїх постійних відвідувачів. До того ж охоронці кордону забезпечують мені деякий прибуток. Від держави. Тут поруч мій склад. Якщо Чейз видряпається, просто скажи, що я допоміг зберегти йому життя. — Він реготнув. — Уявляю його досаду.
Річард посміхнувся. Він зрозумів, що хотів сказати Білл. Чейз не любив, коли йому допомагають. Білл дійсно знав Чейза.
— Я подбаю про те, щоб він дізнався, що ти врятував йому життя. — Шинкар, здавалося, зрадів. — Тепер про цю жінку. Якщо вона живе одна, та ще біля кордону, і я збираюся просити її про допомогу, то, думаю, було б непогано, якщо б я їй дещо привіз. Ти не міг би зібрати для неї трохи припасів?
— Звичайно. Я визнаний постачальник, мене постачають з оленячих Земель. Звичайно, грабіжники-постачальники деруть податки. Я можу занести це в конторську книгу, щоб уряд розщедрився. Якщо, звичайно, це офіційне доручення.
— Офіційне.
Повернувся Ренді з тазом, водою і рушниками. Келен вклала йому в руку срібну монету і попросила доглянути за кіньми. Він повернувся за дозволом до батька. Білл кивнув.
— Тільки скажіть мені, який з коней ваш, і я особливо подбаю про нього, — з широкою посмішкою попросив Ренді.
— Вони всі мої, — посміхнулася у відповідь Келен. — Подбай про всіх. Від них залежить моє життя.
Лице Ренді стало серйозним.
— Можете на мене покластися. — Він позадкував до дверей і, коли залишилася видна тільки його голова, додав: — Я хочу, щоб ви знали: я не вірю жодному слову з того, що базікають про вас внизу. Я їм так і сказав.
Келен мимоволі посміхнулася.
— Дякую, але не варто через мене ризикувати. Тримайся, будь ласка, подалі від цих людей. І не кажи, що розмовляв зі мною, це тільки розпалить їх.
