Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Ренді посміхнувся, кивнув і зник з очей. Білл закотив очі і потряс головою, з посмішкою повернувшись до Келен.
— Подумайте, може, вам залишитися і вийти заміж за мого сина? Йому б не завадило одружитися.
В очах Келен промайнув дивний вираз болю і переляку. Вона опустилася на ліжко і втупилася в підлогу.
— Це просто жарт, дівчинко, — вибачаючись, сказав Білл і повернувся до Річарда. — Я принесу вечерю. Варену картоплю і м'ясо.
— М'ясо? — З підозрою запитав Річард.
— Не хвилюйтеся, — хихикнув Білл. — Вже вас я не ризикну годувати тухлим м'ясом. Це може коштувати мені голови.
Через кілька хвилин він дійсно повернувся, поставивши на стіл дві паруючих миски.
— Дякую за допомогу, — сказав Річард.
Білл підняв брову.
— Не турбуйтеся, я все впишу в конторську книгу та вранці принесу її вам на підпис. В Хартленді ваш підпис знають?
— Сподіваюся. — Річард посміхнувся. — Мене звати Річард Сайфер. Мій брат — Перший Радник.
Білл здивовано закліпав.
— Прошу пробачення. Не за те, що ваш брат — Перший Радник. Прошу вибачення, що не знав. Я влаштував би вас трохи краще. Ви можете зупинитися в моєму будинку. У нас не багато, але краще, ніж тут. Я прямо зараз перенесу ваші речі…
— Білл, все в порядку. — Річард підійшов до шинкаря і поклав руку йому на спину. Тепер господар виглядав не так загрозливо. — Перший Радник не я, а мій брат. Кімната відмінна. Все чудово.
— Ви впевнені? Все? Ви ж не надішлете сюди військо?
— Ти нам дійсно дуже допоміг. До того ж я не маю ніякого відношення до війська.
Його слова не переконали Білла.
— Ви тут з головним вартовим кордону.
— Він мій друг, — тепло посміхнувся Річард, — вже багато років. І старий теж. Вони просто мої друзі.
Очі Білла просвітліли.
— Ну, якщо це правда, то, може, мені додати в конторську книгу ще пару кімнат? Це буде виглядати, ніби ви провели ніч в різних кімнатах.
Не перестаючи посміхатися, Річард поплескав господаря по спині.
— Це було б неправдою. Я не стану під цим підписуватися.
Білл зітхнув і розплився в усмішці.
— Значить, ти дійсно друг Чейза. — Він схвально кивнув. — Тепер я тобі вірю. Скільки я його знаю, мені так і не вдалося вблагати його внести пару зайвих рядків в конторську книгу.
Річард вклав у руку шинкаря срібну монету.
— Але ось це було б справедливо. Я ціную те, що ти для нас робиш. І оціню ще більше, якщо сьогодні ввечері ти розведеш ель водою. А то ж вони можуть і померти від надмірного пияцтва. — Білл розуміюче посміхнувся. — У тебе небезпечні відвідувачі, — додав Річард.
Шинкар подивився йому в очі, перевів погляд на Келен і знову на Річарда.
— Сьогодні дійсно небезпечні, — погодився він.
Річард пильно подивився на нього.
— Якщо сьогодні вночі хтось спробує вломитися в ці двері, вб'ю, не замислюючись.
Білл довго не зводив з нього погляду.
— Я подбаю про те, щоб цього не сталося, нехай навіть мені доведеться для цього стравити хлопців один з одним. — Він попрямував до дверей. — Сідайте за стіл, вечеря холоне. І подбай про даму, у неї є голова на плечах, — він повернувся до Келен і підморгнув, — і гарненька.
— І ще, Білл. Кордон валиться. Через пару-трійку тижнів він зникне зовсім. Подбай про себе.
Шинкар зі свистом втягнув у себе повітря. Тримаючись за ручку дверей, він довго дивився Річарду в очі.
— Думаю, що Рада не того брата зробила Першим Радником. Але вони не були б радниками, якщо б стали думати, про що слід. Я прийду вранці. Як тільки розвидниться і можна буде вирушати в дорогу.
Коли він пішов, Річард і Келен сіли поруч на низький ослін і взялися за вечерю. Кімната була ближче до чорного ходу, а народ внизу шумів в залі біля фасаду, так що навколо було тихіше, ніж Річард міг припускати. Знизу долинав тільки приглушений гул завсідників корчми. Їжа виявилася кращою, ніж можна було сподіватися. А може, вони просто здорово зголодніли. Постіль теж виглядала спокусливо, бо він смертельно втомився. Келен це помітила.
— Минулої вночі ти спав лише годину або дві, так що вартувати буду я. Якщо ці хлопці все ж надумають до нас піднятися, їм доведеться спершу набратися хоробрості. Але якщо це все ж станеться, краще б тобі трохи відпочити.
— А що, коли відпочинеш, вбивати легше? — Річард тут же розкаявся в власної різкості. Він не хотів цього. Він відчув, що стискає вилку так, ніби це меч.
— Вибач мене, Річард, — Келен ганяла картоплину виделкою по тарілці. Вона говорила ледь чутним шепотом: — Мені так шкода, що тебе в це все втягнули. Я не хочу, щоб тобі довелося вбивати людей. Я не хотіла, щоб ти вбив когось з тих, внизу. Ось чому я так вчинила. Щоб тобі не довелося вбивати.
Він дивився на Келен, яка мовчки споглядала власну тарілку. Серце розривалося при вигляді тієї муки, яка читалася на її обличчі. Річард жартівливо штовхнув її в плече.
— Як би там не було, але я ні за що на світі не відмовився б від цієї подорожі. Адже зі мною — друг.
Келен помітила краєм ока його усмішку і усміхнулася у відповідь. Притулившись на мить до його плеча, вона підчепила виделкою останню картоплину. Від її усмішки на душі у Річарда стало тепліше.
— Чому ти хотів, щоб я попросила хлопця подбати про коней?
— Результат. Ти говориш, головне — результат. Бідний хлопчина в тебе закохався. Він подбає про коней краще, ніж ми б самі це зробили. Адже його попросила ти. — Келен недовірливо подивилася на нього. — Ти справляєш враження на чоловіків, — запевнив її Річард.
Її усмішка згасла. На обличчі знову з'явилося загнаний вираз. Річард зрозумів, що занадто близько підійшов до її таємниці, і не став більше нічого говорити. Коли вони покінчили з вечерею, Келен підійшла до тазика, вмочила в воду краєчок рушника і попрямувала до Зедда. Вона дбайливо протерла Чарівникові обличчя і подивилася на Річарда.
— Все так само. Будь ласка, Річард, лягай спати, я постережу перша, добре?
Він кивнув, опустився на ліжко і через кілька секунд заглибився в сон. Келен розбудила його ближче до ранку. Коли вона заснула, Річард вмився холодною водою, намагаючись остаточно прогнати сон, сів на лавку і, притулившись до стіни, став чекати, готовий до будь-яких неприємностей. Він смоктав сушені фрукти, намагаючись позбавитися від неприємного присмаку в роті.
За годину до сходу сонця пролунав нетерплячий стук у двері.
— Річард, — покликав приглушений голос, — це Білл. Відчини. У нас неприємності.
16
Річард поквапився відчинити. Келен, протираючи очі, скочила з ліжка. Вона схопилася за ніж. Важко дихаючи, Білл протиснувся всередину і притулився до дверей. На лобі в нього виступили краплі поту.
— Що? Що трапилося? — Запитав Річард.
— Усе було спокійно, — видихнув Білл, — поки не з'явилися два хлопці. Невідомо звідки. Здорові. Шиї товсті. Світловолосі. Досить симпатичні. Озброєні до зубів. Таким краще на очі не потрапляти. — Він важко дихав.
Річард кинув швидкий погляд на Келен. Не було ніяких сумнівів в тому, хто ці люди. Ясно, що тих неприємностей, які Чарівник наслав на Квод, виявилося недостатньо.
— Двоє? — Перепитав Річард. — Ти впевнений, що не більше?
— Я бачив, як увійшли двоє, але й цього вистачило. — Очі Білла неспокійно поглядали з-під навислих брів. — Один — весь пошарпаний. Одна рука на перев'язі, на іншій — сліди від кігтів. Хоча не дуже-то вони його турбують. Як би там не було, вони почали розпитувати про жінку, яка, по їхньому опису, дуже схожа на цю даму. Тільки вони говорили, що вона одягнена в біле плаття. Молодці попрямували до сходів, але тут піднялася сварка. Кожен хотів бути першим. Ваш рудий друг стрибнув на того, з перев'язаною рукою, і перерізав йому горло від вуха до вуха. Зате його друг одним махом скосив півдюжини моїх завсідників. Ніколи такого не бачив. І раптом, ніби його тут і не було, зник, розчинився. Тільки кров всюди. Ті, що залишилися, зараз сперечаються, хто перший у черзі на… — Білл глянув на Келен і провів рукою по лобі. — Ренді виводить коней до заднього ганку, доведеться вам негайно вирушити в дорогу. Їдьте до Еді. Через годину зійде сонце. Гончі можуть дістатися тільки години через дві, так що ви в безпеці. Якщо, звичайно, не будете зволікати.
