Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович (книги онлайн полностью бесплатно .txt) 📗
А за руку батько давить.
«Тату! — кличу,— Тату!»
Аж він уже так, як крига,
Насилу я руку
Випручала... Що, цигане,
Якби таку суку
Тобі дочку — чи простив би?
Циган:
Простив би, єй-богу.
Відьма:
Та мовчи вже, бо забуду,
Я молилась богу...
Ба ні, дітей годувала,
Та в засік ховала,
Та, здається, ще очіпок
Клоччям вимощала,
Щоб не знать було, що стрига,
Прибралась, ходила,
Поки люде домовину
Надворі робили,
Доробили, положили,
Понесли, сховали,
І одна я з близнятами
На світі осталась.
(Плаче і саівае)
«Через яр ходила
Та воду носила,
Коровай сама бгала,
Дочку оддавала,
А сина женила І.. гу...»
Циган:
Не скигли, бо ти всіх побудиш!
Відьма:
Хіба я скиглю, навісний!
Циган:
Та добре, добре, що ж дальш буде,
Розказуй лиш...
Відьма:
А що даси?
Навариш завтра мамалиги,
Я й кукурузи принесу..*
Постривай же, нагадала*
З дочкою ліг спати,
А сина взяв у лакеї,
Громадою з хати...
Еге... еге... громадою.
Я собак дражнила
Попід вікнами з старцями
І близнят водила
За собою, щоб привчались»
Аж і сам приїхав.
Отойді було громаді
І всім достолиха,
Щоб мене не виганяли
З батьківської хати,
А мене взяв з близнятами
До себе в палати.
Ростуть мої близняточка,
А я утішаюсь
І з лютою гадиною
Я знову кохаюсь,
Докохалася до краю...
Сина у лакеї
Занапастив, а з дочкою,
Чи чуєш, з своєю...
Чи це не гріх, по-вашому,
І в вас так уміють?..
А мені дав карбованець
Та послав у Київ,
Щоб я богу помолилась.
Отож я й ходила
І молилась, ні, цигане,
Я дармо молилась.
Чи в вас є бог який-небудь?
От же в нас немає,
Пани вкрали та в шкатулі
У себе ховають.
Вертаюся із Києва,
Замкнуті покої,
Пан поїхав десь з дочкою,
Як перше зо мною.
І сина взяв,— потім... потім...
Далебі, не знаю,
Що робилось,— мені снилось,
Ніби я літаю
Над байраками совою
І дітей шукаю.
Та то бредня. Я не дітей —
Я шукала пана,
Та тепер уже не треба,
Піду у цигане.
Я вже сина оженила,
А дочка й так буде,
Лазитиме попідтинню,
Поки стопчуть люди.
Ти не бачив мого сина?
Там такий хороший,
Такий, як ти. А знаєш що?.
Позич мені грошей,
А я намиста накуплю
І тебе повішу
Та й піду собі додому..
« Дивись: миша... миша..»
Несе у Київ мишенят,
Не донесеш, утопиш десь
Або пан одніме...
Чи я найду дітей своїх,
Чи так і загину?!..»
Та й замовкла, мов заснула.
Цигане вставали —
Розбирали шатро своє,
В дорогу рушали.
Та й рушили, пішли степом,
І вона устала
Та й пішла сама за ними,
А йдучи, співала:
«Кажуть люде, що суд буде,
А суду не буде,
Бо вже мене осудили
На сім світі люди».
За селом село минали,
В городи ходили,
І, мов диво, за собою
Приблуду водили.
І співала й танцювала
Не пила й не їла,
Неначе смерть з циганами
По світу ходила.
Потім разом перестала,
Стала їсти, й пити,
І ховатись за шатрами,
І богу молитись.
То таке їй поробила
Стара Маріула,
Якимсь зіллям напоїла,
То воно й минуло.
Потім її сама стала
Вчить лікарювати.
Які трави, що од чого,
І де їх шукати.
Як варити, напувати,
Всьому, всьому вчила.
І приблуда училася,
І богу молилась.
Літо й друге проблукала
Та трави сушила,
А на третє в Україну
З ними приблудила.
Поклонилась Маріулі
За науку в ноги,
Попрощалась з циганами,
Помолилась богу
Та й пішла собі додому
На свою країну,
Рада, рада та весела,
Мов тая дитина.
Які села прохожала —
Болящих питала,
І травами напувала,
І всім помагала.
Восени прийшла додому,
Пустку затопила,
Вимазала, упоралась
І легко спочила,
Як у раї, все забула,
І злеє й незлеє,
Всіх простила, всіх любила
І мов над землею
Святим ангелом витала,
Так їй легко стало.
Мов в палатах, в своїй хаті
Перезимовала.
І сусіди не цурались,
Все село любило,
Бо вона все по болящих
День і ніч ходила,
I всякому помагала,
I плати не брала,
А що брала, то калікам
Зараз оддавала.
Або свічечку в неділю
Спасові поставить
За всіх грішних, а у себе
Й шага не оставить.
«Нащо мені,— було каже,—
Чи то в мене діти?»
Та й заплаче, отак вона
Меж чужими в світі
Вік недовгий доживала.
Дівчата, бувало,
І днювали й ночували,
Хату прибирали,
І мазали, і квітчали,
І їсти варили,
І ворожить не просили —
Так собі любили.
У хаточці чисто, тихо,
Ясно, як у раї,
І, знай, двері поскрипують,
Ніхто не минає —
Той добридень прийде скаже,
Той зілля попросить,
Той бубличків, паляничку,
Всього понаносять,
Аби було з ким пожити,
Добром поділитись.
Отак вона в селі жила
І вкрита, і сита.
І любили, і вітали,
І всього давали,
А все-таки покриткою
І відьмою звали.
З недугами і болячками
З трьома чи й більше лікарями
Із-за німецької землі
Весною пана привезли.
Тілько самого. А де ж діти?
Дочку на хорта проміняв,
А сина в карти проіграв!
І так трапляється на світі.
А що ж ми маємо робить?
Отож взяли його лічить,
Лічили, аж утрьох лічили,
Уже чого з ним не робили.
Та ба, не буде вже грішить,
А ще б хотілося... Простила,
Святого зілля наварила
І, милосердая, з села
Лічити Еорога пішла
В палати сумнії, просила,
Щоб зіллям пана напоїть,
Божилася, що буде жить,
І лікарі не допустили,
Прогнали, трохи ще й не били,—
Взяла горщечок та й пішла.
