Переспівниця - Коллінз Сюзанна (книги полностью txt) 📗
Зустріч зі Снігоу пробудила всі мої колишні нічні кошмари. Так ніби мене знову вжалили мисливці-вбивці. Хвиля за хвилею на мене накочувалися жахіття, і коли мені здавалося, що от-от я прокинуся, на мене обрушувалася нова хвиля кошмарів. Коли мене зрештою знайшли охоронці, я сиділа в шафі, заплутавшись у шовку, й верещала як божевільна. Спочатку я відбивалася, але їм таки вдалося мене переконати в тому, що вони намагаються мені допомогти, витягнути з шафи й відвести назад до моєї кімнати. Дорогою ми пройшли повз вікно, і я побачила сірий сніжний світанок над Капітолієм.
У кімнаті на мене чекав похмільний Геймітч зі жменькою пігулок у руці й тацею їжі, якої ми так і не торкнулися.
Він спробував мене розговорити, та збагнувши, що всі спроби марні, відіслав мене у ванну, яку хтось приготував заздалегідь. Ванна була глибока, на дно вели три сходинки. Опинившись у теплій воді, я занурилася в піну по саму шию, сподіваючись, що скоро подіють ліки. Погляд мій зупинився на троянді, яка за ніч розпустила свої ідеальні пелюстки і тепер наповнювала повітря міцним ароматом. Підвівшись, я потягнулася по рушник, щоб накрити троянду, і саме в цю мить почувся легенький стукіт у двері, й до ванної кімнати зазирнули три добре знайомі мені обличчя. Вони силкувались усміхнутися, але навіть Вінія, побачивши моє скалічене тіло, не змогла приховати шоку.
— Сюрприз! — пропищала Октавія, а тоді розридалася. Мене здивувала їхня поява, а тоді я здогадалася, що, мабуть, сьогодні день страти. І ця трійця прийшла, щоб приготувати мене до виходу на публіку. Зробити з мене красуню. Не дивно, що Октавія розплакалася. Вона усвідомила, що це неможливо.
Всі троє боялися навіть торкнутися моєї полатаної шкіри, щоб не поранити, тому я взяла рушник і витерлася сама. Я їх запевнила, що майже не відчуваю болю, однак Флавій усе одно морщився, вдягаючи на мене халат. У спальні на мене чекала ще одна несподіванка — вона гордо сиділа у кріслі, розпроставши плечі. Ідеальна від золотистої перуки до модних шкіряних туфель на високих підборах. Вона геть не змінилася, якби не відсутній погляд в очах.
— Еффі, — мовила я.
— Привіт, Катніс, — вона підвелася й поцілувала мене в щоку, так ніби з нашої останньої зустрічі, з тієї ночі перед Червоною чвертю, нічого не сталося. — Сьогодні в тебе важливий, важливий, важливий день! Готуйся, а я перевірю, чи все йде за планом.
— Гаразд, — відповіла я їй у спину.
— Подейкують, Плутарх із Геймітчем добряче попотіли, щоб урятувати їй життя, — прошепотіла Вінія. — Після твоєї втечі її ув’язнили, тож це трохи допомогло.
От сміхота: Еффі Тринькіт — повстанець! Та мені зовсім не хотілося, щоб Коїн її вбила, тому я вирішила, що в разі необхідності підтверджу: вона була заодно з повстанцями.
— Мабуть, Плутарх таки добре вчинив, викравши вас трьох.
— Ми єдині з усіх підготовчих команд, хто залишився в живих. Усі стилісти з Червоної чверті мертві, — мовила Вінія. Вона не сказала, хто саме їх стратив. Та хіба це мало значення? Обережно взявши мою тремтячу руку, вона оглянула її. — Що робитимемо з нігтями? Червоні чи, може, чорні?
Флавій сотворив ще одне диво з моїм волоссям: спереду підрівняв, а ззаду затулив залисини довшими пасмами. Оскільки обличчя моє не постраждало, з ним проблем не виникло. Коли я вбрала костюм Переспівниці, створений Цинною, шрами було видно тільки на шиї, передпліччях і долонях. Октавія пристебнула мені на груди брошку-переспівницю, і ми всі на крок відступили від дзеркала, щоб оглянути мене. Я просто не могла повірити очам: з легкої руки цієї дивовижної трійці зовні я мала чудовий вигляд, хоча всередині була цілковито спустошена.
Почувся стукіт у двері, й у кімнату зазирнув Гейл.
— Можна тебе на хвилинку? — запитав він.
У дзеркалі я бачила, як заметушилася підготовча команда. Не знаючи, куди подітися, вони, наштовхуючись одне на одного, потинялися кімнатою, а тоді зачинились у ванній. Гейл підійшов до мене ззаду, і ми поглянули одне на одного в люстрі. Я шукала якийсь знак, що ми й досі ті самі хлопець і дівчина, які п’ять років тому зустрілися випадково в лісі й відтоді стали нерозлучними. Цікаво, що було б із ними, якби дівчина не потрапила на Голодні ігри? Якби закохалася в хлопця, можливо, навіть вийшла за нього заміж? І колись у майбутньому, щойно менші брати й сестри підросли б, утекла з ним у ліси, назавжди покинувши Округ 12. Чи зазнали б вони щастя в лісах, чи все одно б між ними стали біль і журба — навіть без допомоги Капітолія?
— Я тобі дещо приніс, — Гейл простягнув мені сагайдак. Взявши його в руки, я помітила, що там була всього одна звичайна стріла. — Все повинно бути символічно. Ти зробиш останній постріл, поставиш у війні крапку.
— А що як я схиблю? — мовила я. — Тоді Коїн накаже витягнути стрілу та знову принести мені? Чи сама застрелить Снігоу?
— Ти не схибиш, — і з цими словами Гейл одягнув сагайдак мені на плече.
Ми стояли лице до лиця, але не дивилися одне на одного.
— Ти жодного разу не навідав мене у лікарні.
Він не відповів, і тоді я просто спитала:
— То була твоя бомба?
— Не знаю. І Біпер не знає, — мовив Гейл. — Та хіба це має значення? Тебе завжди мучитимуть сумніви.
Він замовк, сподіваючись, що я заперечу; мені й хотілося заперечити, та я знала, що Гейл правий. Навіть зараз у мене перед очима стояв спалах, який поглинув Прим, навіть зараз я відчувала жар від полум’я. І це завжди для мене буде пов’язано з Гейлом. Моє мовчання було красномовніше за відповідь.
— А ти ж бо поклала на мене найвідповідальніше завдання: попіклуватися про твою родину, — мовив він. — Стріляй — і все, гаразд?
Торкнувшись моєї щоки, Гейл пішов. Мені кортіло погукати його назад, сказати, що я помилялася. Що я зможу змиритися й жити з цим. Що я пам’ятаю обставини, за яких він створив бомбу. Що візьму до уваги власні непростимі злочини. Що докопаюся до істини, дізнаюся, хто скинув парашути. Доведу, що це були не повстанці. Пробачу Гейла. Але насправді я цього не могла зробити, тож мені просто доведеться жити з цим болем.
До кімнати увійшла Еффі, щоб супроводжувати мене на якусь нараду. Схопивши лук, я в останню мить згадала про троянду, яка іскрилася в склянці з водою. Коли я увійшла до ванної кімнати, то побачила там свою підготовчу команду: вони сиділи рядочком на ванні, згорблені й переможені. Й тоді я згадала, що зруйнований не тільки мій світ.
— Ходіть, — мовила я до них. — Нас чекає публіка.
Я гадала, що мене просто проінструктує Плутарх, де ставати і як стріляти в Снігоу. Натомість, увійшовши до кімнати, я побачила за столом шістьох людей. Піту, Джоанну, Біпера, Геймітча, Енні й Енобарію. Всі вони були одягнені в сірі повстанські однострої Округу 13 і мали жахливий вигляд.
— Що це таке? — запитала я.
— Ми не впевнені, — відповів Геймітч. — Але дуже схоже на зібрання всіх живих переможців.
— Більше нікого не залишилося? — запитала я.
— Ціна слави, — мовив Біпер. — Ми були під прицілом з обох боків. Капітолій стратив тих переможців, яких підозрювали в співпраці з повстанцями. Повстанці повбивали тих, кого вважали союзниками Капітолія.
Джоанна покосилася на Енобарію.
— Тоді що тут робить вона?
— Вона підпадає під дію так званої Угоди Переспівниці, — мовила Коїн, безшумно увійшовши в кімнату. — Адже Катніс Евердін погодилася допомагати повстанцям взамін на недоторканність для ув’язнених переможців. Катніс дотримала слова, так само вчинили й ми.
Енобарія посміхнулася Джоанні.
— Рано зраділа, — відрубала Джоанна. — Ми все одно тебе вб’ємо.
— Катніс, сідай, будь ласка, — мовила Коїн, причинивши по собі двері. Я сіла між Біпером та Енні й обережно поклала троянду на стіл. Як завжди, Коїн одразу перейшла до справи. — Я зібрала вас тут, щоб обговорити одне питання. Сьогодні ми стратимо Снігоу. За останні кілька тижнів сотні його союзників-поневолювачів були визнані винними й засуджені до страти, якої вони зараз і чекають. Однак від їхніх рук постраждало стільки безневинних жителів округів, що таке покарання багатьом здається занадто лояльним. Власне, люди просять повного знищення всіх капітолійців. Однак, якщо ми хвилюємося за долю людства, робити цього не можна.
