Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (читать книги полностью без сокращений .txt) 📗
десятки кілометрів.
У 1928-1933 роках Кавалерідзе працює режисером на
Одеській кінофабриці, у 1934-1941 роках — на Київській
кіностудії «Українфільм». У ці роки він створює філь-
ми: «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі»
(1931), «Коліївщина» (1933), «Прометей» (1935), «Натал-
ка Полтавка» (1936), «Українські пісні на екрані» (1936),
«Запорожець за Дунаєм» (1938), «Стожари» (1939).
У 1944-1948 роках Кавалерідзе був старшим нау-
ковим співробітником відділу монументальної скульп-
тури Академії архітектури України і виконав скульп-
турні портрети Григорія Сковороди, Виборного за
мотивами п'єси І.Котляревського «Наталка
Полтав-
ка», Святослава, Б.Хмельницького та інші.
У 1949-1957 роках скульптор активно працював
над невеличкими статуетками і станковими портрета-
ми діячів науки і видатних майстрів театрального ми-
стецтва: О.Горького, Ф.Шаляпіна в ролях Дон-Кіхота
(опера «Дон-Кіхот») та Івана Грозного (опера «Пскови-
тянка»); Ф.Шаляпіна і О.Горького, О.Пушкіна і М.Го-
голя, Л.Толстого і О.Горького, О.Толстого, І.Павлова,
А.Бучми в ролі Миколи Задорожного (п'єса «Украде-
не щастя»), М.Стражеска, І.Паторжинського в ролі Ка-
378
рася і М.Литвиненко-Вольгемут у ролі Одарки (опера
«Запорожець за Дунаєм») та інші.
У 1957-1962 роках Кавалерідзе працював режисе-
ром Київської кіностудії імені О.Довженка. На студії
він здійснив зйомку біографічної кінострічки «Гри-
горій Сковорода». Образ Г.Сковороди приваблював
митця своєю незвичайністю і легендами. У 1922 році
він створив унікальний монумент філософа в Лохви-
ці і погруддя для села Чорнухи, де той народився, а у
1958 році завершив працю над його образом у кінопо-
вісті. Останнім кінофільмом, створеним Кавалерідзе,
була кінодрама «Повія» (1961) за мотивами одноймен-
ного роману Панаса Мирного. Скульптурні роботи цьо-
го часу: пам'ятник Богдану Хмельницькому в Кобеля-
ках, горельєф «Прометей» для музею Лесі Українки в
Києві. У 1962 році відбулася персональна виставка ху-
дожника, на ній експонувалося понад 100 його робіт.
У 1963-1965 роках він працював над скульптурами
малих форм: «М.Кропивницький», «Т.Шевченко на за-
сланні», «Війна і мир», «У глибині сибірських руд».
Кавалерідзе автор п'єс «Вотанів меч» (1966), «Пере-
коп» (1967), «Перша борозна» (1970), «Миша у пустому
кошику» (1970), «Сіль» (1970).
В останні роки життя художник створив скульптур-
ні роботи, які втілюють роздуми автора про зміст жит-
тя: «Початок», «Журавлі летять», «Вірність», пам'ятни-
ки Ярославу Мудрому і Григорію Сковороді в Києві та
інші.
Помер Іван Петрович 3 грудня 1978 року в Києві,
похований на Байковому кладовищі.
379
ҐІЙОМ АПОЛЛІНЕР
(1880 — 1918)
французький поет, критик
Збережи мене пам'ять
прийдешніх людей.
Ґійом Аполлінер
Вільгельм
Аполлінарій
Костровицький ввійшов у
французьку і світову лі-
тературу під псевдонімом
Ґійома
Аполлінера.
Він
стояв біля початків мо-
дерністських течій у ми-
стецтві: кубізму216, футу-
ризму217,
сюрреалізму218.
У його поетичній творчо-
сті романтична іронія по-
єднується із сатиричним
розкриттям
дійсності
та
формалістичними
експе-
риментами, які виразились
у відмові від розділових знаків,
порушенні
синтак-
сичних правил, застосуванні ускладнених поетичних
прийомів у вигляді «каліграм» та «ідеограм». Багатьом
творам Аполлінера притаманні тонкий ліризм і потяг
до фольклорної традиції. У своїй творчості він звер-
тався до французьких, німецьких і українських на-
родних переказів, легенд, поетичних розповідей се-
редньовіччя, до образів давньої індійської літератури,
380
Біблії, давньогрецьких міфів, музичних драм Ріхар-
да Ваґнера219. До шедеврів музи поета належать вір-
ші про українських козаків-запорожців, їхню вірність
своїй батьківщині.
Аполлінер дивився на поезію як на знаряддя піз-
нання світу і в цьому полягала життєвість і сила його
творів. Основним його внеском у розвиток поезії було
те, що він об'єднав розрізнені елементи фантастики і
сатири, героїки та інтимності у синтез, який перетво-
рив однотемну поезію в багатотемний, як саме життя,
твір. Відтворюючи «дух нового часу», він у своїх творах
об'єднував суб'єктивне та інтимне з об'єктивною дійс-
ністю. Спадкоємцем творчості Аполлінера став фран-
цузький поет Поль Елюар220, вплив його мистецьких
теорій позначився на окремих представниках укра-
їнського футуризму і на поезії французького Руху
Опору в часи Другої світової війни 1939-1945 років.
Предки Аполлінера були польськими й італійськи-
ми дворянами. Батько його матері польський шлях-
тич Михайло Костровицький, одружений з італійкою
Джульєттою Флоріані, брав участь у Польському по-
встанні 1863-1864 років проти національного гноблен-
ня російського царизму. Після придушення повстання
він, щоб уникнути заслання до Сибіру, утік з родово-
го маєтку Оряни під Новогрудком (нині Білорусь) на
батьківщину дружини в Італію, де й оселився з нею
та малолітньою дочкою Анжелікою у Римі. У Ватика-
ні дід Аполлінера дістав посаду почесного камергера
плаща й шпаги й увійшов до кола знатного італійсько-
го дворянства. Його дочка Анжеліка, закінчивши один
з кращих монастирських пансіонів Рима, закохалася
381
в офіцера Франческо Флуджі д'Аспермона із знатно-
го італійського роду. Кохання закінчилося світським
скандалом. Анжеліка вела з Франческо спільне жит-
тя, так і не скріпивши з ним офіційно шлюбу.
26 серпня 1880 року в Римі у них народився син,
який при хрещенні був записаний у церковній книзі як
Вільгельм Альбер Влодзимеж Олександр Аполлінарій
Костровицький без назви імені батька. Через два роки
народився ще один син, Альбер. Після тривалого спіль-
ного життя відносини між батьками були перервані.
Дитинство братів Костровицьких проходило в Іта-
лії, а потім вони виховувалися і навчалися у мона-
стирській школі і ліцеї в Монако, Каннах і Ніцці, куди
були прийняті за допомогою дядька, брата батька, ге-
нерального абата ордена бенедиктинців Ромаріо.
У 1899 році, закінчивши ліцей, Вільгельм приїхав
до Парижа, і з цього часу почалося його нове життя.
Юнака захопив вир політичного й поетичного життя
столиці Франції. Він починає писати вірші, фейлето-
ни, п'єси, відвідує бібліотеки, бідує, живе на випадко-
ві заробітки. У 1901 році як секретар графині Мільгау
подорожував по Франції і Німеччині. Нові враження,
перша любов надихнули молодого поета на написання
ліричних віршів.
Повернувшись до Парижа, він з 1902 року почав дру-
куватися під псевдонімом Ґійом Аполлінер. В одному з
кращих своїх ліричних творів цього часу «Пісні нелю-
бого» (1903), перекладеного українською мовою Мико-
лою Лукашем221, Аполлінер висловив свою вірність у
любові, порівнюючи її з лицарською вірністю вітчизні
українських козаків-запорожців:
382
Я вірний як той хміль тичині
Як пес господарям своїм
